Існує безліч дорослих, які із непідробним захопленням гортають у книгарнях дитячі книжки. Але серед них обмаль таких, які наважаться купити ці книжки не для цільової аудиторії – дітей своїх знайомих чи на подарунок, а, власне, собі.

Складно сказати, чому дорослі обмежують себе й зверхньо ставляться до дитліту. Видно, симпатія до дитячих речей, книжок, слів і поведінки – це як юнгіанська тінь. У кожному дорослому є ці вподобання, але визнати їх невіддільною частиною себе – складно і страшно. 

Тому ми виокремили 4 книжки, які є сенс спробувати взяти не лише своїм дітям, а саме собі. Адже вони просто й дотепно розбирають емоційні проблеми, звертаються до екзистенціалізму й розбираються з механізмом роботи стосунків. І забігаючи наперед скажемо: ні, це не видання у стилі "вступ до психоаналізу для немовлят", пише Тетяна Петренко для Читомо.

Причина 1. Емоційно-архетипна база (Анна Льєнас, "Монстрик і його кольори").

Гастон Башляр розповів нам у 5 книгах про стихії, образи які дрімають у нашій культурі й свідомості. Анні Льєнас знадобилося всього 24 розгортки, щоб коротко й доступно передати те саме. 

У цій книзі розповідається про 5 емоцій, з якими монстрику пропонують розібратися й впорядкувати їх, розподіливши за кольорами в спеціальні ємності. Ці емоції – радість, сум, гнів, страх і спокій. 

Читайте також: Книжки-лауреати Ньюбері: що можна прочитати українською

Звісно, можна довго заглиблюватися в психоаналіз, розбираючись, чому дерево символізує міцність і стабільність (розгортаючи все довші сувої кельтських оповідок і картинок світового дерева). А можна, як у цій книзі, навіяти ту саму інформацію. Зелений – колір рослинності – навіює у цій книзі спокій. Спокій – це лежання в гамаку й споглядання за садом. В цьому стані навкруги немає додаткових подразників чи людей. Це стань гармонії, сну, єднання з природою. Тобто тут відбивається хронотоп едемського саду, міфологема світового дерева, яка є гарантією стабільності світу, а отже, спокою. 

Сум багато в чому перегукується з Башляровою стихією води – це блакитний колір, море і всі меланхолійні водні образи. А от найцікавішою тут є репрезентація страху. Бо це єдина емоція, для демонстрації якої з’являються сторонні. Страх – це коли у світі навколо виникають ворожі елементи. Коли в наш світ вриваються привиди, злодії, чужі й небезпечні істоти. Тож сірий – це наче колір плаща-невидимки, за яким монстрик ховається від всіх цих потенційних хижаків, чужинців і небезпек. 

Тож у цій невеличкій яскравій книжечці подано й емоційно-архетипну базу, і проговорено, що весь спектр емоцій – це нормально, і здійснено коротенький сеанс психоаналізу. Адже відчувати емоції нормально, а от плутатися й складати їх у веселковий клубок – не дуже приємно. Власне, книжка це й пропонує. Навчитися усвідомлювати свої емоції, проговорювати їх і переживати. Але працювати треба з кожною окремою емоцією, вирізняючи їх із загального потоку істерики, що відбувається з дитиною (чи дорослим). 

Причина 2. Стадія дзеркала (Сергій Товстенко, "Свинка, яка плакала в небо").

Цю книжку-білінгву можна розглядати як цілком логічне продовження того, що нам пропонували зробити в "Монстрику". Адже недостатньо переживати емоції, сміятися над чужими витівками, сумувати чи гніватись. Треба ще усвідомлювати, що навколо нас є інші створіння, які чують вияв наших емоцій і відчувають якісь свої емоції у відповідь. І якщо тобі весело й смішно, бо хтось гепнувся, то тому, хто гепнувся, від цього не обов’язково буде так само добре. 

Такий урок взаємодії зі світом засвоює свинка з книжки Сергія Товстенка з чудовими ілюстраціями Олександра Шатохіна. Це гарне видання про те, що все у світі взаємопов’язано. І що все функціонує не за переліком правил, а як реакція на певні подразники. Щоб свинка вибачилась перед тим, хто її скривдив, вона має побачити, як перед нею вибачається хтось, хто скривдив її. Щоб хмара заплакала (й почався дощ), вона має побачити, як на землі стоїть і плаче свинка, закинувши своє засмучене обличчя до неба. 

Насправді, тут подано той базовий принцип, про який стільки йдеться в сучасній літературі з батьківства. Вона говорить: дитина – це ваше дзеркало. Хочете, щоб вона читала – читайте самі. Хочете, щоб вона була стильна – будьте стильними. Не дивно, що діти батьків, які багато часу проводять за кермом, змалечку щось тямлять у машинах. Щоб почати співчувати, потрібно побачити, як тобі співчувають інші, а вже тоді пробувати віддзеркалювати таку модель поведінки й розмірковувати над нею. Здається, психоаналітик Жак Лакан, розповідаючи про стадію дзеркала, мав на увазі щось дотичне. 

Причина 3. Елементарний екзистенціалізм (Руне Белсвік, "Булькало").

Екзистенціалізм в дорослих книжках може виглядати надто похмурим. "Стіна" Сартра цілком спроможна викликати повторювані нічні кошмари, а з читання його "Буття і ніщо" більшість дорослих може винести тільки одну річ – власне, ніщо. Як не дивно, а екзистенціалізм – не прерогатива дорослих. 

Одного дня Пекар Лис розуміє, що йому нестерпно щодня порпатися в тісті, адже в його житті немає золотої рибки. І він тимчасово кидає пекарню (а разом із нею і всіх відвідувачів, які ходять до нього по хрустики), щоб вирушити на пошуки знань про те, де ж можна знайти цю рибку. І без золотої рибки, цього аналога відповіді, для чого ми всі живемо, персонаж книжки не може продовжувати своє звичне існування. Що цікаво, ця мандрівка Пекаря Лиса більше нагадує не казкову подорож за небаченими скарбами (чи то пак рибками), а подорож углиб себе, біблійний похід до пустелі, де внутрішні демони спокушають персонажа бути дуже поганим. 

Зрештою, не обов’язково щось знати про релігію чи міфологізм, щоб, як мале Каченя, відкрити для себе – світ нагадає яйце. І як колись Каченя сиділо в яйці й чекало, щоб вилупитися у більший світ, так, імовірно, одного дня воно вилупиться іще раз, щоб потрапити у ще більший світ. 

Причина 4. Зрозуміти іншого (Олеся Мамчич, "Іванна і ванна").

На відміну від решти книжок цього огляду, в дотепній збірці Олесі Мамчич з’являються дорослі. І, видається, вони в цій збірці виконують ту ж функцію, що й різноманітні мешканці екзотичних країн. Дорослі – це Інші, які живуть у віддаленому й незбагненному світі дорослих примх і правил. То дорослі безпорадно сидять зачиненими в офісі й попри всі свої знання не можуть вибратися з нього, бо всі зайшли через двері з написом "вхід", але не можуть вибратися, адже табличку "вихід" на двері ніхто не почепив ("Вхідні двері"). Тто вони вигадують службу термінової недоставки, яка навмисне не доставляє небажані речі. Але, як і в ситуації з будь-яким Іншим, ці дорослі – такі самі, як ми. Тобто діти. 

Читайте також: Розважальне чтиво, легка лектура та яскрава екзотика – п'ять книг липня 

До того ж ця збірка урівнює дитячі досягнення з дорослими й спонукає подумати про важливість малих щоденних справ. В оповіданні "Пригоди не Клима" прибирання за песиком у голові того самого не Клима переростає до катастрофи світового масштабу. Не прибрав за своїм собакою – і вся гармонія світу похитнулася. Тож наступного дня хлопчик іде й виправляє це власне неподобство. З одного боку, сміховий низовий елемент – коли все концентрується навколо собачого лайна. А з іншого боку, саме на таких маленьких щоденних діях і тримається справжня гармонія світу (про що дорослі у своєму екзотичному дорослому світі часами забувають).

Ця збірка дає змогу дітям поблажливо поставитися до всіх дорослих дивацтв, а дорослим подивитися на себе з іронічного погляду. Скажімо, в оповіданні "Хлопчик, який зменшував школи" діти й дорослі знайшли гарний спосіб співпрацювати. Якщо вже герой може зменшувати за своїм бажанням приміщення, то таким чином можна позбутися купи небезпечних і непотрібних будівель з користю для всіх. Зрештою, самі дорослі кращого способу позбутися старих небезпечних будівель все одно не вигадали.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram