78 років тому було скоєно один з найкривавіших злочинів більшовиків на території України - підрив Дніпрогесу, наслідки якого за різними підрахунками забрали життя від 20 до 100 тисяч життів здебільшого мирного населення.

Тоді дві дивізії Вермахту (9-я і 14-я) підійшли до Запоріжжя й облаштували позиції на правому березі Дніпра. У той самий час червоноармійці (18-я, 9-а армія з прикріпленими окремими частинами) були повністю деморалізовані швидкими наступальними діями німців й вже після перших сутичок розпочали відступ.

Дніпровська ГЕС була замінована заздалегідь 157-м полком НКВС. Для цього було використано понад 20 тонн вибухівки - ймовірно, амоналу, яку спеціально завезли двома літаками з Москви.

Керували операцією інженер-полковник Епов Борис та підполковник Олексій Петровський. Власне, вони і визначали час "крайньої необхідності" для підриву греблі.

Пролом, що утворився через вибух

18 серпня 1941 року, близько 20:15 Запоріжжя у прямому сенсі слова здригнулося від надпотужного вибуху. Пролом, утворений в результаті підриву ГЕС спровокував утворення хвилі понад 165 метрів завдовжки і близько 30 метрів заввишки. Ця хвиля фактично в один момент змила прибережну міську смугу й докотилася до острова Хортиця, затопивши нижню його частину. Хвиля також дійшла до сусідніх міст - Нікополя і Марганця, розташованих майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра.

Читайте також: 75-я годовщина Варшавского восстания: почему СССР не помог полякам?

Місцеве населення не було повідомлено про планований вибух, евакуація не проводилась.

Серед загиблих та постраждалих опинилися не тільки мешканці зазначених міст, а й солдати ЧА, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.

Очевидці трагедії стверджували, що Дніпро тоді був червоним від крові.

Зокрема, корінний житель Запоріжжя Олексій Доценко в інтерв’ю одному з українських телеканалів згадував: “І крики були, й спасайте, й рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго він там просиде?!”

Досить довго існував міф про те, що Дніпрогес підірвали німці, однак достеменно відомо, що це не так. Наказ про знищення Дніпрогесу віддав особисто Йосип Сталін, підписавши відповідну шифрограму.

Насправді це була розповсюджена для СРСР практика. Радянські спецслужби проводили масове мінування міст, які здавали німцям. А потім підривали їх, аби за будь-яку ціну завдати ворогу максимальної шкоди у відповідності із “тактикою випаленої землі”, проголошеної Сталіним 3 липня 1941 року.

Тут варто зауважити, що з погляду міжнародного права, “тактика випаленої землі” розглядається в контексті поняття воєнного злочину, адже спричиняє чималі, невиправдані жертви.

Так сталося і цього разу. Лише загиблими могло бути втрачено десятки тисяч людей. Власне, дослідники твердять, що в зону затоплення потрапило близько 450 тисяч цивільного населення і військових. Втрати загиблими точно вирахувати неможливо, але навіть за найскромнішими підрахунками істориків вони складають близько 12 тисяч осіб, за іншими даними - від 20 до 100 тисяч осіб. Окрім того було знищено худобу, житло, інфраструктуру, провізію.

"Військові транспорти й люди, що в тому часі рухались по греблі, звичайно, загинули. Майже тридцятиметрова лявіна води покотилась Дніпровською поймою, заливаючи все на своєму шляху. Всю нижню частину Запоріжжя з величезними запасами різних товарів, військових матеріялів та десятками тисяч тонн харчових продуктів та іншого за якусь годину було знесено. Десятки суден, разом із судновими командами, загинули в тому жахливому потоці. По Дніпровських плавнях на десятки кілометрів до Никополя й далі стояли на позиціях військові частини. Величезний потік налетів несподівано. Загинула велика сила червоноармійців і офіцерів із артилерією та військовим спорядженням. Розповідали, що загинуло в плавнях тоді десь коло 20.000 червоноармійців. Цілком зрозуміло, що перевірити кількість тих, що загинули, неможливо. Отже, називаю цю цифру з застереженням. Крім війська, загинуло в плавнях десятки тисяч голів скоту та багато людей, що там були на роботі," - так описував події й кількість можливих втрат у своїй книзі "Велика Вітчизняна Війна. Спогади та роздуми очевидця" Федір Пігідо-Правобережний (Видавництво "Смолоскип", Київ, 2002 р.)

Повідомлення про трагедію у газеті "The New York Times"

Що стосується частин німецького Вермахту, то вони лише спостерігали в біноклі за трагедією, що розігралася на березі Дніпра. Справа в тому, що радянське командування допустило величезну помилку в розрахунках сил і тактики противника.

На той момент німці не збиралися брати Запоріжжя, однак радянське командування виправдовувало себе саме ймовірністю швидкого наступу ворожих військ на місто. Німецькі сили, здатні здійснити захоплення міста, прибули сюди лише на початку жовтня.

"Ще раз підкреслюю, що поблизу Дніпровської греблі в тому часі німців не було. Отже, безпосередньої загрози, яка виправдувала б виявлену щодо знищення греблі злочинну поспішність, що коштувала кілька десятків тисяч людських жертв, не було," - пише Федір Пігідо-Правобережний.

“Насправді, Епова і людей, які були під його керівництвом, хвилювало не стільки те, що нацисти захоплять Запоріжжя, скільки те, що він не виконає наказ Сталіна. Що, раптом, хтось прибіжить, захопить той “Дніпрогес”, він не встигне добігти до того важеля. “Дніпрогес” не буде підірваний і він не виконає наказу Сталіна,” - пояснив дії підривників у інтерв’ю Радіо Свобода історик Владислав Мороко.

Читайте також: 75 років тому НКВДисти підірвали греблю Дніпрогес

Взявши місто, німці швидко почали відновлювати роботу Дніпровської ГЕС. Влітку 1942 тут вже працювало нове обладнання німецького виробництва. Тому ця величезна людська жертва не змогла не тільки зупинити наступ Вермахту, а й завдати бодай серйозних економічних втрат німцям.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram