Останніми днями доволі часто в новинах і в соцмережах доводиться чути слова й словосполучення "узурпація", «турбо режим», "шалений принтер", "концентрація повноважень" тощо... Мене звинувачують в необ’єктивності, тому що я обережно висловлююсь з приводу різких рухів влади. Є такий гріх. Ця обережність зумовлюється, найперше, тим, що, за моїм літочисленням, відлік владі пішов 29 серпня. Тож рано гнобити. Однак є і друга причина. 

Останні десятиріччя популісти всіх мастей обіцяли "покращення", "почути кожного", "жити по-новому" і тому подібне, але далі слів ніхто нічого не хотів і не міг зробити. Не хотіли, бо їх все влаштовувало. І не могли, тому що різні політичні та олігархічні групи, маючи різні інтереси, блокували ініціативи – навіть корисні – один одного. Країна вперто бігала по колу, як Сірко за власним хвостиком.

Зараз ситуація докорінно змінилася. Одна політична група отримала не просто блокуючий пакет, а повну "мажоритарну" більшість у всій владі і отримала шанс реалізувати всі популістичні ідеї "попередників" останніх років. 

Читайте також: У парламенті зараз руйнують одну з основних цінностей України – Пекар

Хочете зняти недоторканість – прошу. Скоротити кількість парламентарів – будь ласка. Пропорційну систему в Конституцію – не проблема.

Закон про імпічмент – не страшно. Швидку роботу над проектами законів – нате вам…

Закон "політичного бумеранга" спрацював на всі 100%. Всі інші політичні групи виявилися сьогодні просто статистами, а не акторами. І це їх лякає. Ба більше, це їх деморалізує і девальвує як суб’єктів політики.

Однак СН розірвали коло! З’явився шанс на поступальний рух, а не біг по колу. Куди? – запитаєте ви. Я поки не знаю. Я поки не бачив ні "візію", ні візіонерів, які можуть її озвучити. Але тактичні кроки – цілком в правильному напрямку.

Чи є ризики авторитаризму? – Вони є завжди. Були при Кучмі, Януковичі та Порошенкові. Є і сьогодні.

Читайте також: Про що забувають ті, хто воліє позбутися парламентаризму

Можливо, я наївний, але мені здається, що найбільшими запобіжниками від авторитаризму та диктатури є внутрішні переконання та цінності перших осіб держави, а також ті практики та спосіб життя, які передували їх приходу до влади. Якщо спростити – мова йде про мотивацію у владі. Якщо така мотивація направлена на особисте збагачення, ми отримуємо Януковича. Якщо до "бажання влади заради самої влади" – Кучму. Мікс з перших двох – Порошенка. Якщо до того, щоб стати частиною підручника історії, – таких поки ще в нас не було...

І останнє. Історія не знає прикладів "швидких стрибків" в розвитку суспільства у виважений спокійний спосіб, в рамках стандартних демократичних процедур. Такі стрибки потребують єдиного центру прийняття і вироблення рішень і дуже швидку їх імплементацію. Реформи робляться або дуже швидко і жорстко, або ніколи.

Читайте також: Береза: Хуже может быть. И будет, если тенденция торжества правового нигилизма сохранится

Тому нам доведеться визначатись: або "стрибок в майбутнє" у режимі "концентрації влади", або стагнація в "пошуку консенсусу". 

Тут головними стануть ті "червоні лінії", про які заявлять не політики, а суспільна думка.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube