Олександр Довженко сидів за столом у своєму кабінеті й вистукував на друкарській машині...

"Автобіографія – 1954 рік, Москва.

Я написав небагато сценаріїв та створив мало фільмів. У силу різних дуже складних причин й обставин я зробив менше картин, ніж міг би, а особливо за останні 15 років. Але всі свої фільми я писав і знімав з великою любов’ю, щиро. Вони були головним сенсом мого життя. По жанру я належав до поетичного кіно… Я написав сценарії і зняв фільми “Арсенал”, “Звенигора”, “Іван”, “Аероград”, “Щорс”, “Звільнення”, “Битва за нашу Радянську Україну”, “Перемога на Правобережній Україні”, “Мічурін”.

Після “Мічуріна” мені не пощастило зняти жодної великої картини. Були відкладені “Світло над Китаєм”, законсервований і наполовину знятий “Прощай, Америка”. Призупинений був сценарій “Каховка”. Не допущений до виробництва сценарій “Відкриття Антарктиди" – зупинившись на хвилинку, Довженко глянув на плакат "Звенигори", що висів на стіні поруч стола. Це фільм, який приніс Довженку перше визнання й славу. Саме після нього він утвердився в статусі провідного українського режисера. Сценарій був написаний ще в Харкові, разом із Майком Йогансеном та Юрком Юртиком (псевдонім Юрка Тютюнника), але пізніше, уже в Одесі, переписаний заново на 90 % самим Довженком, а імена Йогансена та Юртика прибрані з фінальних титрів фільму. За однією версією вони самі зняли свої прізвища на знак протесту, а за другою – вони вже фігурували в розстрільних списках та були під пильним контролем комуністичної влади… Таким чином керівництво Одеської кіностудії рятувало і фільм, і Довженка. Це був 1927 рік.

Харків – Пушкінська, 62. Сашко

У Харкові Олександр Довженко був просто Сашком. Він малював карикатури, вчився живопису, працював художником у кількох газетах і журналах. Ну, а далі – ВУФКУ (Всеукраїнське фото-кіно управління). Жив на Пушкінській, 62, у комуні молодих, голодних та веселих письменників і журналістів. Кількома роками раніше Василь Блакитний, був такий головний редактор газети "ВУЦВК", ішов вулицею Пушкінською й побачив закинуту будівлю колишнього маєтку В. С. Стрекалова. Тоді він із колегами попросив у керівництва міста: "Віддайте її нам". "Беріть!" – відповіли. Так і жили – усі на гурт. Формуючи тим самим дуже сильний культурний осередок у місті. Сюди часто навідувалися вже відомі митці, із якими потоваришував Довженко: Микола Бажан, Юрій Яновський, Остап Вишня, Володимир Маяковський та інші. Тут завжди було повно гостей, гамірно та весело, – час натхнення та нових культурних звершень.

Квартира Довженка була обставлена бідно: дерев’яний стіл, дві тахти з українськими килимами долі, маленька репродукція Сезанна на стіні, фарби та пензлі. Гості зазвичай сиділи на дерев’яних ящиках. Саме тут в Олександра Довженка почали з’являтися думки про кіно та ідеї для сценаріїв. Він записував їх та час від часу читав у голос Тютюннику та Яновському.

Читайте також: Олександр Довженко: як коханка врятувала митця від смерті

Саме в Харкові він зняв свою першу експериментальну кінострічку. Вона була зафільмована на два роки раніше, ніж прийнято вважати, а саме влітку 1924 року, у лабораторії, що займалася зйомкою хронікальних сюжетів для кіножурналів. Той фільм – більше фільм-плакат, де історія розповідалася за допомогою написаних художниками плакатів, а керівником зйомочного процесу був Олександр Довженко, який поступово торував свій шлях у кіно: режисура почала цікавити його під час роботи в кіногрупі Арнольда Кордюма при постановці картини "За лісом", а вже з 1925 року він – стажист в агітфільмі "Червона Армія" А. Строєва.

У Харкові в той час єдиним драматичним мистецтвом був театр, а Довженка театр не цікавив, адже саме тоді він розробив власну концепцію кадру-скетчу та кадру-плаката, тому театр був відкинутий як такий, що не відповідає ні темпераменту художника, ні його розумінню режисури.

"У цей харківський період я познайомився з українським літературним світом, – писав Довженко в “Автобіографії”, – який групувався тоді навколо редакцій газет “Вісті” та “Селянська правда”, вірніше навколо Блакитного та Пилипенка. Це були “Гарт” і “Плуг”. Членом “Гарту” я був і сам як книжковий ілюстратор, пізніше з “Гарту” виділилося всім відоме “Вапліте”, у якому я також перебував, хоч потім і вийшов".

Одеська кіностудія: кіно, кіно, кіно.

У 1925 році до Одеси, працювати на Одеській кінофабриці художнім редактором, поїхав Юрій Яновський. Це ключовий момент для Довженка-режисера. Якби не Яновський в Одесі, то, можливо, Довженко ніколи не наважився б на переїзд: улітку 1926 року, коли Фавст Лопатинський, який здійснював постановку фільму "Вася-реформатор" за сценарієм Довженка, зі скандалом залишив крісло режисера – йому на заміну покликали Олександра Довженка. В "Автобіографії" він згадував: "Я їхав до Одеси на кіностудію шукати щастя". А в портфелі віз фактично готовий сценарій сатиричного фільму "Цар", який мріяв надіслати Чарлі Чапліну. Кажуть, навіть надіслав, але відповіді метра так і не отримав.

Із першою постановкою він не впорався. За свідченнями О. Швачка, Довженко покинув павільйон після першого ж дня самостійних зйомок і перестав звертати увагу на постановку фільму. Закінчував картину оператор фільму І. Рона.

Не зважаючи на цей режисерський провал, Олександр Довженко продовжував писати сценарії комедійних фільмів, сподіваючись, що ось-ось займеться новою самостійною постановкою – і вже 9 серпня 1926 року Довженко її почав. Фільм "Ягідка кохання" був закінчений 22 вересня того ж року.

Обидва фільми не мали успіху в глядача.

Викликавши Довженка до себе в кабінет, тодішній директор Одеської кінофабрики Павло Нечеса сказав:

"Сашко, не вмієш ти писати сценарій, так і не берися не за своє діло. Тебе треба було вигнати з кіна, та жалко – ти все ж таки здібна людина. На ось тобі сценарій М. Заца та Б. Наранського “Сумка дипкур’єра”. Зробиш добрий фільм за цим сценарієм – твоє щастя, а не зробиш – тоді вже вибачай, хоч ти мені й друг, а вижену!

У листопаді 1926 року Олександр Довженко розпочав зйомки фільму "Сумка дипкур’єра".

Критика була нещадна:

"Катастрофічна безграмотність ВУФКУ… “Сумка дипкур’єра” ще одне тому підтвердження. Режисер Олександр Довженко, засвоївши кілька сучасних монтажних прийомів, механічно й без усякого виправдання вкрапляє їх у свою роботу. Від цього кіно не стає кращим. Примітивна історія, що поставлена в дусі допотопного детективу, наскрізь наївна й безграмотна", – "Рабочий и театр", № 7.

"Проте, наряду із цим, цікава й захоплива, навіть у промахах, робота режисера над кадром. У фільмі майже немає випадкових кадрів: кожен кадр – завершене ціле, смілива й точна композиція. Місцями художник у режисері заглушає відчуття міри, зникає необхідна співрозмірність усіх елементів, із яких складається фільм", – "Новий глядач", 1927, № 30 (185).

Однак Олександр Довженко почав підготовку до зйомок фільму "Звенигора", що мали відбутися на Київщині, Полтавщині, у Кременчуці й на металургійному заводі в Дніпропетровську.

Легенди та історія: німа кінотрилогія

Дослідник українського кіно та культури Богдан Небесьо зазначає: "Якщо переїзд Довженка до Одеси 1926 року збігся з першою офіційною атакою на Шумського та Хвильового, то період із 1927 до 1930 року, коли він працював над своєю німою кінотрилогією, позначений жорсткою політичною й культурною боротьбою. У цей час націонал-комуністи (колишні боротьбисти) здавали позиції російським більшовикам. Утиски проти Шумського та офіційні переслідування “хвильовізму” негативно вплинули на Довженка, який, як ми пам’ятаємо, був пов’язаний із Шумським та Хвильовим та поділяв їхні погляди на культуру".

Довженко працював над "Звенигорою", і зафільмував її фактично за 100 днів. Це була революція в українському кінематографі. "Звенигора" – одіссея українського народу від варягів до сьогодні, його життя й боротьба, його минуле, сучасне й майбутнє. Фільм Довженка терміново направляють у Париж і Берлін, а в Москві планується громадський перегляд.

В автобіографії зразка 1940 року Олександр Довженко зазначає: "…сценарій фільму був написаний із письменником Йогансеном та Юртиком (Тютюнником). У сценарії було багато чортівні та явних націоналістичних тенденцій. Саме тому я його переписав, приблизно на 90 відсотків, у результаті чого мої співавтори демонстративно зняли свої імена з титрів – і це було початком мого розходження з харківськими письменниками".

На засіданні Вищого кіно-репертуарного комітету у 1928 році одноголосно ухвалили: кінофільм Олександра Довженка "Звенигора" –найкращий як із технічного, так і з ідеологічного боку твір виробництва ВУФКУ. Рекомендувати фільм до демонстрування по всіх екранах УСРР.

"Довженко підійшов до межі свої режисерської майстерності: більше й краще він не міг сказати своєю картиною. Він тримав глядача увесь час у полоні своїх образів", – зауважували присутні на засіданні митці.

"На фільмі Довженка молоді режисери мусять учитися, він – шедевр. У фільмі дивним образом поєднується форма, зміст і чудові деталі."

"Звенигора" була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка – за цю стрічку, та згодом за фільм "Земля" його будуть постійно звинувачувати в буржуазному націоналізмі.

Наступним фільмом Довженка став "Арсенал":

"Сценарій написав я. Перші дві частини – бої арсенальних робітників у Києві. Решта частин – 17-й і початок 18-го року по всій Україні. Закінчується фільм заняттям Києва червоним військовим.

Я поставлю фільм за принципом атракційних, ув’язаних в одну цільову установку. Буду старатися розвивати свої погляди на необхідність розширювати кіно тематику та кіноприйоми. У “Звенигорі” мої принципи ледве доходили до деяких прослойок глядача через велике охоплення часу. В “Арсеналі”, де дія буде відбуватися протягом одного півріччя, мої кіноприйоми сприйматимуться глядачем легше.

Уже зафільмовано низку моментів. Знімання буде в Одесі та Києві.

Фільм гадаю закінчити в серпні", – писав про фільм Довженко в своєму матеріалі в “Театр, клуб, кіно” у 1928 році.

Після виходу на екрани критики назвали цей фільм поступкою перед владою, адже "Арсенал" за своєю суттю – приниження та засудження визвольних змагань українського народу після розпаду царської імперії. У короткій авторецензії на "Звенигору" Олександр Довженко назвав фільм "більшовицьким" – характеристика, що цілком пасує й до "Арсеналу".

Із липня до листопада 1926 року Довженко працює над фільмом "Земля". Побудовано фільм на дуже не складному тлі, що показує відмирання старого й потужну силу нового життя в селі. Творча група виїхала в село Яреськи Полтавської області для зйомок натури, що власне становить 80 % усього фільму.

"Як і попередні фільми Довженка, “Земля” здавалася політкоректною на тематичному та сюжетному рівнях", – зазначає в своїй праці "Німа кінотрилогія Олександра Довженка" Богдан Небесьо. Проте сам фільм і режисер пережили хвилю соцреалістичної критики в 1930-ті роки. За зізнанням Довженка, сюжет сам по собі його мало цікавив. Його інтерес до людської природи мінімізує значення революційних змін в Україні. Найбільше це проявилося в "Землі", що загалом пояснює світовий успіх фільму.

Читайте також: Іван Котляревський започаткував нову українську літературу… жартома

"Землю" обговорювали майже після кожного перегляду. Були як схвальні відгуки, так і негативні. Зрештою негатив узяв гору – і Довженка починають цькувати партійні письменники. Фільм забороняють демонструвати в Україні й в усьому Радянському союзі. Проте він здобуває світове визнання й високі оцінки закордонних кінокритиків.

Стрічку "реабілітують" лише в 1958 році, після того, як у Брюсселі "Земля" ввійде до числа 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. А тим часом цькування Довженка продовжиться. Його називатимуть "буржуазним націоналістом", батьків виженуть із колгоспу. Відчуття краху підсилювали наслідки Голодомору та переслідувань, арешт Михайла Ялового й самогубство Миколи Хвильового…

Олександр Довженко розумів: якщо він не залишить Україну – ця чорна хвиля накриє і його. Він пішов на компроміс із совістю – і в 1934 році переїхав до Москви.

"Я виїхав до Москви, щоб більше не жити в українському оточенні, не бути одіозною фігурою та не мучитися від різних випадковостей".

Він хотів позбутися цькування – і написав листа Сталіну з проханням "захистити його і творчо розвиватися".

"Товариш Сталін моє прохання почув. Я найглибшим чином переконаний, що товариш Сталін врятував мені життя. Якби я не звернувся до нього вчасно, я, безумовно, загинув би як художник і громадянин. Мене би вже не було. Це я зрозумів навіть не відразу, але цього я вже ніколи не забуду…"

Жодного великого фільму Олександр Довженко більше не зняв.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube