Нема нічого більш руйнівного за зраджене кохання. На жаль, українці закохуються у своїх політиків, а потім часто-густо мстяться їм за своє зраджене кохання. За те, що політики не такі, якими ми собі їх нафантазували, коли обирали на високі посади.

Така біда траплялась майже з усіма українськими президентами. Спочатку їх любили, потім ненавиділи. Кого більше, кого менше, але тенденція була та сама. Втім так, як українці полюбили Зеленського, вони ще не любили нікого. Захмарним 70+% можуть позаздрити і Кравчук, і Кучма, і Ющенко, і Янукович, і Порошенко, які мріяли про бодай 50% довіри/підтримки власного народу.

Ба більше, вперше на моїй пам‘яті рівень довіри/підтримки/схвалення дій парламенту перевищив відповідні негативні показники. І знову ж таки ця незвична для українців любов до Верховної Ради (як, до речі, і до уряду) – лише відблиск любові до Президента.

Читайте також: Росія ставить Зеленського перед вибором: або капітуляція, або правда про брехню

Вчора я писав, яким великим капіталом є ці паростки довіри українців до своєї влади. Причому не лише символічним капіталом, а й економічним. Як показують розрахунки французьких вчених Яна Альжана и П’єра Каю, які вивчають взаємозв‘язок соціального капіталу та зростання економіки, соціальний капітал прямопропорційний стабільному економічному зростанню. Дай Бог, цим паросткам довіри зміцнити і вирости у кремезні дуби!

Але є в цьому всенародному захопленні новою владою і велика небезпека. Якщо ЗЕкоманда не виправдає сподівань, ми надовго забудемо про демократію. Бо народ мститиметься з усією люттю зрадженого в коханні не тільки тим, хто не виправдав його сподівань, а й тому способу, в який вони це кохання зводили на владний олімп. Якщо ЗЕ-команда «стратить», висновків буде рівно два: 1) Зеленський – наволоч та 2) демократія не працює. Настане час польових командирів. І тоді «кмітливі та винахідливі» заздритимуть чорною заздрістю долі Дездемони.

Читайте також: Зачем Зеленскому и Ко "дестабилизация до конца года"

Тому заграючи сьогодні з народом зняттям депутатської недоторканості, боротьбою з кнопкодавством чи скороченням числа парламентарів, владі терміново треба починати відверту розмову з нацією про те, що буде завтра. Треба виходити з Тесли, сідати біля каміну і починати говорити про складні речі. Бо набір швидких, відносно простих та популярних в народі (популістичних-?) рішень швидко вичерпається. І постане питання, що далі?

Апетит приходить під час їжі. Спраглий щастя український народ хотітиме його тут і зараз. На жаль, як свідчать дослідження, хотітиме його не від власної праці, розуму та підприємливості, а від влади. Чи наважиться хтось з нинішніх можновладців сказати народу, що уряд робитиме все від нього залежне, але шлях до щастя лежить насамперед через «піт, сльози, гарування», а іноді – навіть власну кров кожного з нас?

Якщо не наважаться, а надалі лише заграватимуть з бажаннями масс, ЗЕ має всі шанси повторити долю Франкенштейна, що його вбила потвора, яку він власноруч створив.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube