41-річний ветеран АТО Василь Давиденко нещодавно здійснив камінг-аут. Публічно заявив, що є геєм. Ввечері у суботу, 28 вересня, на нього напали кілька невідомих людей – під під'їздом його будинку.

В розмові з BBC News Україна пан Давиденко розповів свою версію, як розгорталися події того вечора.

"Це не по-чоловічому"

За словами Давиденка, близько 23:30 суботи, коли він підходив до свого під'їзду, до нього підбігли кілька молодиків.

"Спитали "Ти Василь?", потім сказали "Цікаві інтерв'ю даєш" і почали бити. Вдарили, влучили прямо в "заборонену зону". Після цього я вже нічого не міг вдіяти: скрутився, обличчя прикрив руками, живіт – ногами. Хлопці більше нічого не казали і через якийсь час просто втекли".

"Прикро, що вдарили саме туди, куди вдарили, – напали, як шакали. Маєте якісь претензії – вийдіть принаймні один-на-один. Це не по-чоловічому, і сексуальна орієнтація тут ні до чого", – каже він.

Читайте також: Геї в армії: вони захищали країну, яка їх не приймає

В лікарню, каже пан Давиденко, він вирішив не звертатися.

"Зрозумійте мій стан – я фактично доповз до квартири, відчуття були жахливі: усвідомлення власного безсилля, розуміння того, що ти нічого не можеш зробити. Я й без того перебуваю в дуже непростому внутрішньому стані – після всіх цих інтерв'ю, всіх цих зізнань, переосмислюю себе. А тут ще й це".

"Чи припускав я, що щось подібне може статися, коли я робив камінг-аут? Звісно, в мене було розуміння, що це непроста історія. Але і я непростий. Якщо почали боротися, то треба боротися. Стали на цю дорогу боротьби – треба йти до кінця".

"Нехай всі хлопці знають – військові, цивільні, – що серед них є такі люди, внутрішньо вільні. Ми боремось за свої права, бо маємо на це право", – каже Давиденко.

Хто стоїть за нападом?

За словами пана Давиденка, він не має бажання когось звинувачувати, але коло осіб, які могли організувати напад на нього, вузьке, вважає він.

"Зрозуміло, що наводку дав хтось, хто знає мою домашню адресу, а таких людей дуже небагато. Тим більше, що зареєстрований я в іншій області, а тут мешкаю фактично. Додому ніколи нікого не запрошую, бо живу не один – винаймаю маленький куточок у квартирі".

"Важливо, що ніхто ніколи не знає, о котрій саме годині я повертаюся додому, кожен раз по-різному, тим більше це був вихідний день. Тобто ці хлопці сиділи і чекали, знали, що я прийду. Хто це організував, можу лише здогадуватися", – зазначає він.

"Після того, що трапилося, варто було б переїхати, змінити адресу", – додає ветеран.

Чи покарають винних?

У понеділок пан Давиденко вже вийшов на роботу: "Все ще кульгаю, ходжу напівзігнутий, але треба працювати, бо зарплата залежить від кількості відпрацьованих годин. Навіть якби дали вихідний чи лікарняний, я б все одно вийшов: кожна година роботи – це мої гроші".

Чоловік зізнається, що був приємно здивований, коли почув слова підтримки від колег і керівництва.

"Подзвонив виконавчий директор фірми, де я зараз працюю, - сказав, що прочитав у новинах інформацію про мене. Сказав "Знайте, що ми вас підтримуємо. Не думайте, що це наші співробітники". Мені було надзвичайно приємно від такої підтримки".

"Потім ще один хлопець підійшов, який сказав, що ми тебе розуміємо, не думай, що це хтось із нас. Мені стало трохи легше", – каже Давиденко.

Читайте також: "У Щасті ми були щасливі" – історія ветерана, який пішов на війну заради коханого

Заяву про напад у поліцію він поки не написав – планує зробити це найближчими днями.

"Хочу порадитися, як зробити так, щоб все це проходило в контексті ненависті до меншин, а не як звичайне хуліганство. Побої ще можна зняти, голова в мене вся в гулях, подряпинах".

Втім, у тому, що винних зрештою покарають, пан Давиденко сумнівається.

"Було б добре, якби в момент нападу хтось був поряд, але що ж поробиш, якщо немає свідків. Припускаю, що справу відкриють, а потім одразу закриють", – вважає він.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube