2 жовтня – день народження визнаного світом ідеолога ненасильницького спротиву, національного героя Індії Махатми Ганді.

Відомо, що ідеї Ганді великою мірою послужили щедрим ґрунтом для чисельних світових рухів мирних змін.

На його честь Генеральна Асамблея ООН 2007 року встановила цю дату – 2 жовтня – Міжнародним днем ненасильства.

Пригадуючи це, усвідомлюю, що саме постать Махатми Ганді для мене напряму пов’язана із історією становлення сучасних миропобудовчих процесів у моїй країні.

Сьогодні ми це називаємо "Інженерією Порозуміння".

Трохи передісторії: Живучи свій вік в Україні з виїздами на інші континенти, мені імпонувало при різних нагодах усвідомлювати і озвучувати, що була активною учасницею й свідком трьох Майданів: студентського голодування, революцій – Помаранчевої й Гідності…

Випало мені народитися на Київщині у родині гуцулів, вирости чужинкою у своєму місті-столиці, боротися за свою самість-ідентичність, чи то за право бути собою, що так і не отримати цілковитої сатисфакції від цих своїх виборювань…

Стомлювалася більше ніж наснажувалася – чи то від доданих років, чи від зайвих рухів – ніяк не могла збагнути.

І от війна.

Читайте також: Як реагувати на негатив у соцмережах – правило шести годин

На сході країни чи в центрі себе? Рятувалася духом біля духівника Блаженішого Любомира Гузара і мами Марії, а коли їхній час на землі збіг, вмить потрапила в пастку розгубленості і страху – а що далі?

Цікаво, що світлої пам’яті Блажніший Любомир не раз радив мені звернути увагу на приклад і послідовників Махатми Ганді для розважання над тим, як же це – бути Людиною?

Звернула увагу вже у підніжжі насильства на Майдані своєї країни і спонукана діями Володі В’ятровича з ненасильницького супротиву, кинула через друзів у Брюсселі клич якійсь визнаній у світі ненасильницькій мережі тренерів-практиків.

Відгукнулися швидко двоє чоловіків – данець і американський канадієць, зголосилися звернути увагу на нашу ситуацію.

Данець навіть зголосився в межах тижня волонтером "десантуватися" на Майданівські барикади зі своїм "вогнегасником" від вогню розбрату.

Незадовго таки прибув і лиш тоді зрозуміла, що за безсонною роботою своєї волонтерської мережі, яка займалася евакуацією потерпілих від кийків-коктейлів, я геть помилилася у терміні і запросила не тих "ненасильників"!

В результаті чого, замість ненасильницького супротиву (НС) ми отримали у власне цілодобове розпорядження експертизу Ненасильницького спілкування (ННС) разом із безстрашною і зацікавленою присутністю поруч сертифікованого тренера з ННС Карла Плеснера (Carl Plesner, CNVC).

Тоді на Майдані ми так і не навчилися як створювати живі ланцюги мирного супротиву людей (зрештою, в той час це вже було запізно), та натомість навчилися дечому безцінному і безстроковому – розпізнавати живі універсальні людські потреби, які волали звідусіль, буквально з кожного, багатоголоссям болю, ненависті, помсти, страху, безнадії.

Волали як лише уміли і як могли, бо понад усе прагнули бути почутими, маючи єдину ціль – переорієнтувати фокус від дій-стратегій, часто насильницьких і вкрай життєвідчужуючих, до єдиного вартісного уваги в людині – до її людяності.

Цю суперздатність відкрив нам процес ненасильницького спілкування.

Відтоді ми з Карлом, вже як пара і партнери водночас, їздили країною у різних частинах якої боролися між собою воїни, волонтери, переселенці, місцеві мешканці громад, очільники тимчасових адміністрацій…

Я організовувала ці подорожі, сама ж перекладала Карла на українську для учасників тренінгів.

Ми ставали тоді свідками, як нестримно притягається і шириться ненасильницьке спілкування від "хати" до "хати", від серця до серця, у колективах, спільнотах в громадах, таки стаючи панацеєю (тут хочеться вжити саме це слово!) від якогось ніби хронічного синдрому роз’єднаності у нашому люді.

Було дуже не просто, та одночасно було дуже легко.
Легкість і надія відновлювалася у наших серцях і тілах з кожним неймовірним досвідом переходу від неможливого до природнього і рідного для людини, від прірви до цілісності у стосунках людей.

Скільки сталося втрат, і нарешті Україна поступово починає звертати увагу і вчитися із світового миробудівного досвіду, набуваючи і собі таких навичок і компетенцій.

Від політиків різних рівнів до простих людей дедалі частіше чуємо про значення і користь суспільного діалогу та про соціальну згуртованість як критичну рису народу для зцілення і відновлення, особливо для підсилення цілісності народу в стані гібридної війни. 

Дуже тішить, що сьогодні в країні поняття миру, а також процесів його творення і ширення суттєво переосмислюється, бо спонукає нас глибше розуміти його смисл.

Читайте також: У Стамбулі створили інсталяцію з жіночих туфель, вона присвячена жертвам насилля

Мир перестає бути синонімом втраті національної ідентичності чи капітуляції країни, а більшості мешканцям країни розуміння поняття миру вже годі підмінити – бо якою ж ціною відчули його правдивий зміст!

Як виглядає з нашого пост-майданівського досвіду, одним із доступних для суспільства ключів до відновлення здатності порозуміння і гуртування може стати ненасильницьке спілкування.

Через зусилля прихильних до України (поки що лише іноземних) сертифікованих тренерів з ННС, котрі лише особистим щоденним життям і досвідом свідчать цей свій статус, а також через ентузіазм вітчизняних натхненних послідовників процесу, ми вже шостий рік ширимо ННС в суспільстві через нашу громадську організацію "Простір Гідності" та освітній проект "Школа Інженерів Порозуміння".

Можна міркувати, що поява ННС в нашій країні є результатом помилки, а заснування Українського центру Ненасильницького спілкування і примирення "Простір Гідності" – чи не випадковість…

Та на думку спадає чимало знакових відкриттів в науці, медицині, мистецтві, які з’явилися як наслідок тої самої невтомної провидиці "помилки".

І не важливо як це сталося, важить те, що це працює і у країні відроджується така критична для життя і розвитку сила єдності, а з нею досвід миру і надія на добробут.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube