Американський скандал, у центрі якого лежать відносини Білого дому з Україною, поступово набуває все більшого масштабу.

Уже ні в кого немає сумнівів щодо того, що ця справа – не якась дрібниця, не щось проміжне, швидко минуче. У Штатах триває серйозна політична криза, глибину, тривалість та кінцевий результат якої не можна наразі чітко передбачити.

А Україна не тільки залишається у самому центрі цього політичного урагану, а й понад те – робить нові помилки, які ускладнюють її вихід із конфлікту з найменшими втратами. 

Що сказав Курт Волкер

За останній тиждень відбулися яскраві події, а ми дізналися багато нового, у контексті американської кризи. Палата представників Конгресу США продовжує слухання щодо імпічменту президенту Дональду Трампу. У справі з’являються нові деталі, документи, свідчення.

Та найбільша увага в останні дні прикута до свідчень колишнього спеціального представника Держдепу США у справах України Курта Волкера. Він перебував на цій посаді з липня 2017 року й аж до п’ятниці 27 вересня 2019 року, коли став першою помітною жертвою скандалу.

Курт Волкер також поспілкувався із конгресменами у рамках розслідування.

Свідчення Волкера тривали понад 9 годин та залишили змішані почуття.

З одного боку, ми бачимо людину, що дійсно докладала зусилля для допомоги Україні за останні два роки. Він також вчинив гідно, коли пішов у відставку й запропонував дати свідчення.

Однак основна увага наразі прикута не до його формальних показів, а до наданих ним записів телефонних текстових повідомлень.

З них ми дізналися про масштабну змову в Вашингтоні, що ставила собі за мету примусити українське керівництво втягнутись у політичне життя США та вплинути на їхні вибори 2020 року на боці президента Трампа.

У заяві, поданій до Конгресу, Курт Волкер каже, що намагався зупинити тиск на Київ, однак тексти його повідомлень свідчать про інше – він був у самому центрі операції з координації того тиску. Складається враження, що дипломат вважав втягнення України у цю справу необхідною жертвою для забезпечення подальшого збереження допомоги США нашій державі.

Такі різні посли США

Інша особа у центрі справи, що донедавна була набагато менш знайома українцям – посол США у ЄС Гордон Сондланд. Цей посол (до слова, на відміну від Волкера), є, по суті, довіреною особою Трампа в "українській операції". Надані повідомлення свідчать, що він координував тиск на Київ.

Гордон Сондланд, хоч і обіймає посаду посла, не є професійним дипломатом. Натомість він є успішним підприємцем. У 2016 році він став мегадонором кампанії Трампа, зокрема, надав йому $1 млн на проведення інаугурації. Це – типовий політичний призначенець.

На жаль, така практика, коли великі донори отримують впливові дипломатичні посади, існувала у США за різних президентів.

Посол Сондланд виступав як людина, що діяла від імені Трампа.

Маємо визнати, що поява Сондланда в Україні ще тоді викликали певний подив: чому саме посол у ЄС задіяний в українських справах? Сьогодні на це запитання є чітка відповідь. Очевидно, що президент Трамп у своїх спробах підштовхнути Київ до певних дій не довіряв офіційним каналам, розуміючи, що велика частина державних службовців США буде проти, а й відтак може викрити його оборудку.

Тому формальні канали зв’язку з Україною майже не використовувались.

Справа робилась переважно в обхід Державного департаменту. І Трамп недарма остерегався участі дипломатів у своїх домовленостях. 

Бо наразі єдина особа, яка через призму цих повідомлень виглядає пристойно – це Вільям Тейлор, який наразі виконує обов’язки посла США в Україні.

Посол Тейлор прибув у Київ на зміну своєї попередниці Марі Йованович. Її, як відомо, передчасно відсунули від посади – як тепер можна припустити, усвідомлюючи її гарантовану незгоду брати участь у цій змові.

Таким чином Тейлор опинився у Києві у розпал тиску на українське керівництво.

З смс-ок бачимо, що він критикував затримку у наданні Україні допомоги, кажучи, що США втрачають довіру українців. А на початку вересня, за кілька днів до власне розблокування допомоги, він запитував, чи дійсно у Вашингтоні вирішили заблокувати візит Зеленського та допомогу, вимагаючи від України участі у вирішенні внутрішньоамериканських політичних суперечок.

Тейлор постає у цій історії як уособлення сумлінного кадрового дипломата, що готовий захищати національні інтереси США та не хоче грати у різні брудні політичні ігри.

Високопосадовці під ударом

Ще два моменти щодо позиції у цій справі власне Білого дому.

По-перше, все більш втягненим у цю справу виявляється віцепрезидент Майкл Пенс, якому Трамп доручив вести певні комунікації з Києвом від його імені.

Невипадково демократи щойно оформили вимогу надання документів для розслідування з офісу віцепрезидента. Натомість, з оточення Пенса надходять сигнали про те, що він нервує, не відчуває себе впевнено.

Натомість під питанням залишається причетність до тиску на Київ державного секретаря Майкла Помпео. Він був присутнім при розмові Трампа з Зеленьским 25 липня – і тому мав би знати загальні контури змови. Саме тому у Конгресі бачать у Помпео потенційного свідка у розслідуванні.

Однак держсекретар туди не поспішає, роблячи все можливе для захисту своїх підлеглих від викликів для надання свідчень.  

По-друге, постають питання щодо ролі Ради національної безпеки. Кидається в очі, що у контексті скандалу зовсім не згаданий Джон Болтон, хоча той відвідував Київ наприкінці серпня і цілком міг стати зв'язним Трампа – але не став ним.

З одного боку, це лише підтверджує, що президент не дуже довіряв своєму колишньому раднику з національної безпеки. З другого, Болтон не міг аж нічого не знати про тиск на Київ і тому, можливо вирішив, просто відсторонитись від цієї справи.

Читайте також: Які наслідки відставка Волкера матиме для України

Хай там як, зараз, після початку скандалу, стало ще очевидніше що президент Трамп не дуже довіряє Раді національної безпеки. До слова, він вже оголосив, що там відбудуться великі скорочення персоналу.

Хто ще фігурує у цьому скандалі?

Авторитетна експертка з питань пост-радянського простору Фіона Хілл вчасно пішла з посади у Раді нацбезпеки, де вона, власне опікувалась справами нашого регіону. Наразі немає підстав пов’язувати її відставку з цією історією, але виключати тут нічого не можна.

А от її наступник Тім Морісон фігурує в смс-ках від Волкера як ключовий контактер між змовниками та президентом.

У цій заяві Зеленський, як розраховували змовники, мав сказати про відкриття Україною розслідування щодо ролі Байденів (колишнього віцепрезидента Джо Байдена, що зараз претендує на номінацію на посаду президента, та його сина Хантера, що був членом ради директорів української компанії "Бурисма") та так званого втручання України у хід виборів у США у 2016 році.

Українські питання

На додачу ми трохи більше дізнались про те, що саме відбувалось з українського боку цієї справи.

За словами посла Тейлора, Володимир Зеленський не хотів робити того, на чому наполягали емісари Трампа. Київ пропонував зробити загальну заяву про свою готовність боротись з корупцією, але з того боку вимагали конкретного тексту, підготовленого американською стороною. 

Читайте також: От Трампа ушёл не Волкер, от Трампа ушло ЦРУ

Це було ганебне втручання у наші справи, порушення не тільки формальних правил, а й загального духу двосторонніх відносин.

При цьому Україна була дуже близько до того, щоб поступитися під тиском.

Проте тут важливо зрозуміти мотивацію Зеленського.

І щодо неї ясності немає.

Чи йшлося про готовність поступитися задля розблокування американської допомоги? Чи Банкова була готова йти на поступки лише заради домовленості про офіційний візит українського президента до Вашингтону?

Яким був його статус, повноваження, кваліфікації для того, щоб представляти Україну у цій справі? Чому від переговорів зі США були відсторонені органи, які формально відповідають за ведення зовнішньої політики, як-то МЗС, посольство України в США?

Навіть зовнішньополітичний радник президента Зеленського (на той час Вадим Пристайко) не згаданий у листуванні як учасник перемовин, хоча очевидно, що про сутність тиску з Білого дому він був поінформований.  

І хоча епіцентр політичного шторму однозначно знаходиться у Вашингтоні, деякі висновки треба зробити й у Києві.

Треба зазначити, що серед українських експертів у бурхливі дні, що минули, склався повний консенсус щодо того, що нашій державі потрібно максимально відсторонитись від цього скандалу, давши американцям самим розібратись у своїх справах.

У цьому контексті цілком нелогічними є дії нового генпрокурора України Руслана Рябошапки.

Повну версію статті читайте на ЄвроПравді

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube