Володимир Зеленський, якого зробив президентом телевізор, продовжує вдало експлуатувати цей інструмент. Але так, щоб звести до мінімуму роль посередників – власне, журналістів.

Не так давно сказані на зустрічі з блогерами слова радника президента Володимира Зеленського Андрія Єрмака про те, що його шеф є "одним з найвидатніших лідерів" сучасного світу знайшли своєрідне підтвердження. Прес-марафон, влаштований главою держави 10 жовтня в столичному фудкорті, став рекордною за тривалістю пресконференцією серед усіх президентів планети.

Автор ідеї (за словами головного офіційного піарника президента Кирила Тимошенка, ним був сам президент) навіть устиг просто на місці отримати сертифікат від представника Національного реєстру рекордів.

Без організаційних ляпів при цьому, м’яко кажучи, не обійшлося. Той же пан Тимошенко запевнив, що відмову отримали близько півсотні з майже чотирьохсот заявок. Але головна претензія журналістів до президентських служб полягала в тому, що деякі колеги отримували стереотипну відмову з причини "таймінгу", а вже потім їм надходила згода. З деким таке траплялося по два рази.

За словами пана Тимошенка, таких випадків було лише три. Втім, груповий чат, створений напередодні у Facebook українськими журналістами саме в рамках "цехової" підготовки до цієї події, свідчить не менше ніж про півдесятка випадків (всього чат налічував понад сотню учасників). Так чи інакше, збої були.

Читайте також: "Чудові маніпулятори", – адвокат про формат прес-марафону Зеленського

Саме по собі це не катастрофічно. Гірше, що до числа обраних увійшло не так уже й мало людей, які, фактично, не мали про що спитати (що не є виною пресслужби президента, звісно). Серед запитань були й відверто анекдотичні (приклад – "запитання" про нібито змову американського мільярдера Джорджа Сороса з чесько-українським бізнесменом Томашем Фіалою з метою "скупки української землі"). І маніпулятивно-провокативні (скажімо, як президент ставиться до порівнянь його з білоруським колегою чи до слів одеського мера Геннадія Труханова, який порівняв нинішню владу з "хлопчиком у будинку розпусти"). І просто ні про що ("коротке запитання" про те, як Зеленський збирається виводити економіку з тіні).

Як казав незабутній Карлсон не менш незабутній фрекен Бок, "ти перестала пити коньяк зранку? Відповідай "так" або "ні"!" Звичайно, такий підхід журналістів – чи "журналістів"? – до своєї роботи не просто кидає тінь на всю професію. Переживали й не таке. Що справді погано – це те, що подібного штибу запитання дають головному героєві всі можливості уникати відповіді по суті.

В цьому сенсі абсолютно незрозумілим лишається захват частини колег "новим", іще не баченим форматом і "розривом шаблону", як це формулюється у соцмережах. Розрив шаблону навряд чи може бути самоціллю. Авжеж, з одного боку, традиційний формат президентської пресконференції, куди приходить зо дві сотні журналістів, а питання вдається поставити максимум двом десяткам, має свої очевидні вади. Наприклад, там часто неможливо "докрутити", "дотиснути" тему, якщо герой розмови хоче від неї відійти. Але, з іншого боку, справді серйозних і при цьому актуальних запитань до будь-якого президента у будь-який момент його каденції більше двох десятків і не буде.

Це означає, що – незалежно від задуму – новий формат і "розрив шаблону" по-своєму має не менше елементу "показухи", ніж традиційний формат. Мовляв, ви всі хочете поставити запитання – о’кей, до вас дослухалися. Як каже народна приказка, бачили очі, що купували – їжте, аж повилазьте. А чи сприяє це ефективній комунікації – питання десяте.

Втім, у двох відношеннях комунікація дійсно була досить ефективною. По-перше, попри всі вище згадані ляпи як з організацією з боку президентських служб, так і з підготовкою деяких журналістів, глава держави достатньо змістовно відповів на чимало важливих запитань. Він сказав, що "на першому етапі" земля іноземцям продаватися не буде. Пообіцяв, що у випадку незгоди Москви з "червоними лініями" Києва щодо замирення на Донбасі "шукатиме інший шлях" – і навіть прозоро натякнув, що це буде щось на кшталт випадку Придністров’я (хоч і запевнив, що "дуже" цього не хотів би). Заявив, що не підтримуватиме на перевиборах мерів Дніпра, Одеси та Харкова (і прозоро натякнув, що Володимир Кличко теж може збиратися – принаймні, з посади голови КМДА). І ще чимало всього.

Відтак для людини, яка дійсно цікавиться політичними темами, є всі можливості пройтися будь-якою з провідних стрічок новин і скласти собі досить чітке уявлення коли не про тверді плани президента, то принаймні про його прагнення. З десяток учасників розмови, з якими вдалося поспілкуватися авторові цих рядків, підтверджують, що Володимир Зеленський здебільшого виглядав щирим.

Проте ця щирість досить багатьох і насторожує. Одна справа – маніпуляції, інша – впевненість у своїй правоті, коли ця правота, скажімо так, неочевидна. Нехай дійсно 89 % українців "бажають миру на Донбасі" – але ж будь-яка соціологія показує великі розходження у відповідях на питання, якою ціною цього миру досягти. Ключова суперечність лежить саме тут, і Зеленський відверто маніпулював, об’єднуючи всіх прибічників миру в одне ціле і виставляючи себе виконавцем волі цього цілого.

Годі й згадувати про публічне оголошення злочинцем – ба навіть, дослівно, "бандитом" – колишнього голови Комітету ВР з нацбезпеки та оборони і т. в. о. голови АП після втечі Віктора Януковича Сергія Пашинського. Справа не лише в тому, що до рішення суду таких оголошень ні про кого робити не можна. А й в аргументації Зеленського: мовляв, вийдіть на вулицю, і "сто осіб зі ста" назвуть Пашинського бандитом. Насправді далеко не факт, що сто осіб зі ста навіть одразу назвуть прізвище самого президента. Такі "дрібниці" можуть не цікавити шоумена, чий хліб – гротеск. Але не відповідального політика.

Водночас – і тут ми підходимо до другої переваги Зеленського – такий формат напевне припаде до душі більшості "звичайних виборців". Всю трансляцію, яку вели зокрема "UA: Перший" та інформаційні телеканали, широкі маси не дивилися (і це нормально: людям взагалі-то треба ходити на роботу, робити уроки з дітьми й так далі). Тож у новинах, ток-шоу, аналітичних підсумках телебачення, в силу своєї природи, покаже лише найяскравіші і, якщо дасть бог, найзмістовніші відповіді. Описані вище нюанси лишаться поза увагою широких верств громадськості. Натомість усі чудово запам’ятають, що прес-конференція стала світовим рекордом, і журналістам дозволили поставити всі запитання – і чого їм ще треба, що їм може не подобатися?

Читайте також: Зеленскому нравится общаться с прессой, – эксперт о пресс-марафоне

В цьому сенсі Володимир Зеленський, якого, що не кажи, зробив президентом телевізор, продовжує вдало експлуатувати цей інструмент. Але так, щоб звести до мінімуму роль посередників – власне, журналістів. Зазвичай люди "з телевізора" – не лише політики, а й ті ж журналісти – не сприймаються як "свої" тією абсолютною більшістю населення, яка ніколи не потрапляє під камери, але лише споживає картинку. Зеленський же сприймається саме "своїм хлопцем". І старанно культивує це сприйняття (хоча, можливо, більше інстинктивно – інакше в його мові було би трохи менше "я" і трохи більше "ми"). А в умовному протистоянні самотнього "свого хлопця" з купою "не своїх" журналістів, які мучать його запитаннями, переможець очевидний.

Один з негативних проявів цього – таким чином Зеленський, теж, можливо, мимоволі, працює на збереження і поглиблення прірви між різними частинами політично активної спільноти. Прірви, яку під час минулих президентських виборів дружно копали всі кандидати. Адже чого дійсно не було під час цього прес-марафону – це проявів бажання почути альтернативну думку. Звісно, не про підступного Сороса, а, скажімо, про той же рух "Ні капітуляції".

До речі, формат марафону дав антипатикам Зеленського чимало приводів для знущань – починаючи з кепської англійської, до якої президент узагалі невідомо навіщо вдавався, і закінчуючи його відвертим "плаванням" у низці питань від справи Гонгадзе до проблеми сурогатного материнства. При цьому президент, здається, впевнений, що його критики не мають значення, адже він – цитати з того ж марафону – "отримав мандат від народу" і має "місію". Але це не дуже далекоглядно: виходити на спілкування з народом у переконанні, що якась його частина не має значення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube