Можливо, я не той, хто мав би вихваляти Дональда Туска, який іде у відставку з посади голови Європейської ради. Зрештою, я трохи упереджений. Адже ми обоє родом з одного і того самого північного польського міста Ґданська, ми обоє маємо нездорову пристрасть до футболу, і нас обох легко звинуватити у тому, що ми занадто багато уваги приділяємо тому, що люди називають "Східною Європою".

Та саме на цьому останньому пункті я б хотів зосередитися, пише Рікард Юзвяк у блозі для сайту Радіо Свобода.

Коли наприкінці цього тижня Дональд Туск піде з посади, яку обіймав протягом п’яти років, вплив країн-членів ЄС Центральної та Східної Європи, а також східних кандидатів на вступ до ЄС, у Брюсселі ослабне.

Туск, звичайно, залишиться в бельгійській столиці як новообраний голова правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП), і хоча цією посадою не варто нехтувати, але на найвищих ешелонах влади він все ж таки залишить за собою порожнечу, яку ніхто, ймовірно, не зможе заповнити.

Туск завжди був цікавим кандидатом для заміни нехаризматичної, але своєї людини в ЄС, Германа Ван Ромпея, ще у 2014 році. Справді, до цього Туск був досить успішним прем’єр-міністром Польщі протягом семи років, але він погано володів англійською й німецькою мовами, а французьку взагалі не знав. Однак він швидко завоював довіру преси, пообіцявши з іронією, що "відшліфує свою англійську" (Polish his English – гра слів polish = прикм. "польський" або дієсл. "відшліфувати" – ред.). Його англійська мова швидко покращилася, але в перші роки він мусив заучувати напам’ять навіть короткі заяви "на ходу" для журналістів. Вони звучали трохи незграбно, хоча його соратники сказали мені, що вони були вражені тим, як йому вдалося виголошувати трихвилинні заяви, не зробивши жодної помилки.

Читайте також: Дональда Туска обрали главою Європейської народної партії

Туск часто називав себе головним європейським бюрократом, але дуже скоро стало зрозуміло, що він не сидітиме склавши руки і не вдаватиметься до закулісних переговорів. Він неодноразово засуджував "Брекзит" і не соромився кепкувати над його прихильниками, що часто викликало велике занепокоєння серед переговорників від ЄС, які хотіли бути максимально дипломатичними.

Він був одним із перших на рівні ЄС, хто попередив, що міграційна криза 2015 року загрожує розколом союзу, зазначивши, що "не було ніякої внутрішньої суперечності між ліберальною демократією й ефективним контролем наших зовнішніх кордонів", додавши, що біженцям потрібно допомагати, але разом з тим не варто нехтувати "нашим основним обов’язком – захистом нашої території".

Йому було важко займати нейтральну позицію. У той час як він засуджував південні і західні країни-члени ЄС за те, що вони різко критикують східних членів через їхню відмову приймати квоти для мігрантів, він також зазначав, що його трактування християнства відрізняється від трактування Віктора Орбана з Угорщини або його внутрішніх заклятих ворогів у консервативному польському уряді.

Також Туск був зосереджений на найближчих сусідах ЄС, цю тему він порушував настільки часто, як лише міг. Він ніколи не втомлювався повторювати, що "не буде суверенної Європи без незалежної України", і твердо заявив, що Росія Путіна є "стратегічною проблемою" для ЄС, а не її "стратегічним партнером", як на цьому наполягають деякі представники у Брюсселі та в інших європейських столицях.

Те, що ЄС продовжував економічні санкції проти Москви кожні півроку протягом усього терміну дії його мандата, є багато в чому заслугою тиску за лаштунками саме Туска. Що стосується Західних Балкан, він сприйняв як особисту поразку те, що Північна Македонія й Албанія не отримали зеленого світла для початку переговорів про вступ до ЄС під його наглядом. Нещодавно він зазначив, що не потрібно бути істориком, щоб зрозуміти, що стабільна Європа залежить від стабільних Західних Балкан, інтегрованих із рештою континенту.

Читайте також: Туск подверг критике Макрона и назвал Россию "стратегической проблемой" Европы

Але, можливо, його найбільшими досягненнями були спроби усунути розбіжності між Заходом і Сходом, які почали з’являтися у Євросоюзі. У нещодавньому зверненні до молодих студентів у бельгійському місті Брюгге він застеріг: "Я провів половину свого життя за "залізною завісою", у радянській сфері впливу, за комуністичного режиму, тому я дуже добре знаю, що насправді означає ідея Європи двох швидкостей".

Те, що він часто робив, було радше чимось символічним, але водночас неймовірно потужним. Перебуваючи у Румунії чи в Болгарії, Хорватії чи, коли вже на те пішло, в Україні, він звертався до своїх аудиторій їхніми рідними мовами. Вітаючи героїв цих країн, чи то в історії, культурі, чи то у спорті, він нагадував своїм слухачам, що вони теж європейці – європейці на рівних умовах.

Цього разу Брюссель не читав їм лекцій французькою, англійською або німецькою мовами про реформи і потреби надолужувати в економічному розвитку, що, як всім відомо, вкрай необхідно. Але він радше їм шляхетно вклонився на знак вдячності за те, який внесок роблять ці країни і чим жертвують заради цього.

Такі речі ніколи не варто недооцінювати. І Туск це розумів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube