Ще до свого початку зустріч у "нормандському форматі" керівників України, Франції, Німеччини та Росії стала найважливішою політичною подією з часу обрання Володимира Зеленського президентом країни, пише Віталій Портников для "Радіо Свобода"

• Зустрічі в Парижі присвячують спеціальне засідання РНБО (раніше аналогічну нараду з постійними членами Ради безпеки Росії провів Володимир Путін).

• Радник президента Андрій Єрмак розповідає про українські очікування від саміту в інтер’єрі престижного лондонського центру Chatham House.

• Проходять перші за багато років двосторонні переговори міністрів енергетики України та Росії – і несподівано виявляється, що це теж частина "нормандського" порядку денного.

• А в неділю, 8 грудня, на заклик лідерів трьох опозиційних партій кияни вийшли на Майдан, щоб нагадати владі про "червоні лінії" на резонансних перемовинах.

Читайте також: Нормандський тариф: черговий обмін суверенітету на газ – це не мир і навіть не перемир'я

При цьому досі важко зрозуміти не тільки те, де насправді проходитимуть ці "червоні лінії", а й те, про що насправді збираються розмовляти між собою учасники "нормандської зустрічі".

Від громадськості приховують уже досягнуті домовленості?

Для Зеленського успіхом є саме проведення саміту. І в цьому сенсі логіку українського президента дуже важко зрозуміти. Зустрічі в "нормандському форматі" перестали проходити саме тому, що їхні учасники не могли досягти успіху. Немає ніякого логічного зв’язку в тому, що ти зустрічаєшся особисто з Путіним і досягаєш припинення війни на Донбасі. І тому був абсолютно логічним не український, а російський президент – коли говорив, що зустріч має сенс, якщо ще до її проведення будуть досягнуті конкретні домовленості.

Тим часом про такі домовленості досі нічого не відомо. І виникає закономірне питання: чому в цьому випадку на зустріч погодився російський президент?

Версія про те, що на Путіна "натиснули" президент Франції та канцлерка Німеччини, не витримує ніякої критики. Ми бачимо, як спілкуються з російським президентом західні лідери. Про тиск тут говорити не доводиться. А це означає, що або від громадськості приховують зміст досягнутих домовленостей, або в Путіна з’явилася мета, заради якої він погодився на зустріч у "нормандському форматі".

Уявити собі, що ця мета – досягнення згоди щодо Донбасу – може тільки дуже наївна й недосвідчена в політиці людина. Якщо б Путін хотів припинити війну, він би її давно припинив – для цього йому вже точно не потрібно зустрічатися із Зеленським, Меркель і Макроном.

Читайте також: Зеленський у чумному бараці нормандського саміту: Кремль уже розписав ролі

Але в Путіна може з’явитися інше завдання – врятувати "Газпром" від багатомільярдних позовів, добитися від України згоди з російськими пропозиціями щодо транзиту й постачання російського газу.

Стара випробувана ​зброя – російський газ

"Газпром" – не просто енергетичний монополіст. Спостерігачі в Росії вважають цю компанію мало не "гаманцем" влади й водночас потужною зброєю її політичного впливу на сусідів. Збитки "Газпрому" – це збитки Путіна. Відсутність прямих поставок російського газу в Україну можуть сприймати в Москві як одну із причин зменшення російського впливу. Якщо не виходить накинути на непокірну колишню колонію вузду за допомогою війни на Донбасі, тоді, можливо, варто використовувати стару випробувану зброю – російський газ?

Ми не знаємо, в чому Зеленський вивить більшу недосвідченість – в політиці або в енергетиці. Газова тема може здатися йому куди менш токсичною, ніж компроміси щодо Донбасу – тим паче, що електорат жадає зниження тарифів, а грошей для цього український президента не має.

Газове питання об’єднує інтереси Путіна, Меркель і Макрона. Федеральна канцлерка хотіла б і "Північний потік-2" добудувати, і транзит українською ГТС зберегти, це зрозуміле для неї політичне рішення. А президент Франції прагне поліпшити відносини із Росією та сприяти французькому бізнесові, який бере участь в російських енергетичних проектах. Й ось усі троє можуть переконувати свого недосвідченого співрозмовника, що "Газпром"» – це не боляче.

А "Газпром" – це вічний біль України. Це жадібні олігархи, це бідність, це підміна реформ популістською балаканиною. Якщо Україна знову опиниться в енергетичній залежності від Росії, про її успішний розвиток можна буде забути на десятиліття.

І ніякими поясненнями, що війну можна закінчити, тільки якщо здатися "Газпромові", цю запрограмовану поразку виправдати буде не можна.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube