Права людини виходять передусім з розуміння про їх природність, про людські честь та гідність, та у контексті тих цінностей і світогляду, що притаманні певному суспільству чи нації. Адже людина живе у соціумі і свої права має реалізовувати з огляду на права інших. Вказане є засадничим критерієм в процесі адаптації українського законодавства до стандартів Європейського Союзу.

Водночас до спектру прав людини намагаються долучити певні аномальні явища, серед яких – проституція як офіційний вид зайнятості чи підприємницької діяльності.

Сьогодні в Україні за заняття проституцією передбачена адміністративна відповідальність згідно ст. 181-1 КпАП України, яка передбачає санкції у вигляді попередження або накладення штрафу. Слід визнати, що дана заборона не є дієвою, втім це не свідчить про те, що дане зайняття має знайти своє місце у правовому полі нашої держави. Зокрема, вчений В. Черній пропонує при розробці нового Кодексу України про адміністративні правопорушення статтю 181-1 КпАП України (заняття проституцією) перенести у главу "Адміністративні правопорушення, що посягають на здоров’я, санітарно-епідеміологічне благополуччя і громадську моральність" . Така пропозиція зміщує акценти: проституція має визнаватися не просто діянням, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, а такою, що пов’язана із завданням шкоди більш широкому і змістовному спектру охоронюваних законом прав.

Також міжнародні стандарти прав людини стають на захист честі й гідності особи, що унеможливлює їх приниження. Про це зазначено у ст. 5 Загальної декларації з прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 3 Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод. А у Преамбулі Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами чітко визначено, що "проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім'ї і суспільства".

Читайте також: Матвієнко: Нарешті у поліції визнали, що питання проституції є і його найкраще вирішувати шляхом легалізації. ВІДЕО

Із вказаного постають головні аргументи неможливості легалізації проституції – це недопустимість приниження людської гідності шляхом торгівлі людським тілом з боку держави.

Що означає слово "проституція"? В соціології девіантної поведінки під проституцією розуміють залучення до безладних статевих відносин інших осіб, крім подружжя, в обмін на негайну оплату грошима чи іншими цінними речами. Сам термін "проституція" походить від латинського слова "виставляти привселюдно". Отже, під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу.

У даному контексті слід згадати законопроект № 3139 від 18.09.2015 р. "Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів", що поданий народним депутатом України восьмого скликання А. Немировським. Основними завданнями законопроектунардеп визначав такі:

- забезпечення суспільних інтересів, пов’язаних із наданням сексуальних послуг;

- захист неповнолітніх та інших незахищених соціальних груп населення від втягування у примусове сексуальне рабство;

- надання сексуальних послуг на законних підставах;

- зменшення рівня безробіття.

Щоб якомога конструктивніше прокоментувати ймовірність досягнення згаданих завдань, необхідно звернутися до досвіду тих зарубіжних країн, в яких легалізовано проституцію.

Зокрема, у Німеччині в 2002 році прийнято "Закон про регулювання правових стосунків осіб, що займаються проституцією", згідно з яким проституція була легалізована як професія, а власникам борделів був присвоєний статус підприємців, вони отримали право приймати на роботу співробітниць на контрактній основі. Водночас, власник найбільшого кельнського борделя "Pascha" Армін Лобшайд (Armin Lobscheid) заявив, що закон мало що змінив. Лише небагато дівчат укладають трудові договори, більшість вважає за краще працювати без контракту. Згідно із статистикою, лише 1 % зайнятих в секс-індустрії жінок працюють за контрактом.

Слідчий Управління кримінальної поліції федеральної землі Баден-Вюртемберг Вольфганг Финк (Wolfgang Fink) заявив наступне: "Зросла кількість жінок, що займаються проституцією від бідності. Цей бізнес усе частіше йде в інтернет. Відбувається анонімізація жінок, яких сприймають як товар: їх можна замовити, як в інтернет-каталозі. Легалізація цього виду діяльності збільшила попит на нього".

У Нідерландах, де легалізовано проституцію з 2000 року, влада багато років переконувала, що відкриття публічних будинків вирішить усі проблеми, пов'язані з секс-індустрією. Але в 2007 році мер Амстердама Йоб Кохен визнав, що легалізація була помилкою і заявив, що насильство в цій сфері все ще триває. Він навів таку статистику: 60% жінок пережили фізичне насилля, 40% - примус до неоговорених видів сексуальних актів, 40% жінок були залучені у секс-індустрію батьками, чоловіками чи бой-френдами".

У Бразилії проституція також легальна, однак регулювати її досить важко – в країні поширена ВІЛ-інфекція, примусова проституція і дитяча проституція (за приблизними оцінками до неї залучено близько півмільйона неповнолітніх). Окрім цього, в країні високий рівень злочинності – за статистикою кожна друга повія піддавалася зґвалтуванню, побиттю або пограбуванню під час роботи .

Отже, яких наслідків можна очікувати у випадку визнання проституції видом підприємницької діяльності:

- узаконення ставлення до людини як до товару;

- уникнення відповідальності з боку тих, хто організовує таку торгівлю людським тілом, адже сама держава стає офіційним сутенером;

- знецінення ролі жінки у суспільстві;

- зростання попиту на секс послуги, чим звеличуватиметься цінність так званого професійного сексуального задоволення поза межами сім’ї, і, зокрема, не вирішена проблема нелегальної проституції;

- поширення вірусних та інших статевих захворювань;

- суспільна аморалізація;

- з’являється новий вид професійної діяльності, який можна обирати, а, можливо, цьому й навчатимуть і пропагуватимуть.

Про можливість легалізації проституції говорив колишній генеральний прокурор України Юрій Луценко, заявляючи, що "сьогоднішня проституція є джерелом величезної корупції, в першу чергу серед силовиків, і вона дійсно є, потрібно негайно приймати рішення по її легалізації. Так, це непросто, але проте потрібно визнавати реалії і робити їх менш небезпечними для суспільства", - заявив Луценко, відмітивши, що "проституція під контролем є вигіднішою для суспільства" . Як повідомляв УНІАН, від легалізації проституції бюджет України може отримати більше, ніж від "Укрзалізниці".

Прибічники такої ініціативи посилаються на європейський досвід, де діють декілька моделей легалізованого бізнесу інтимних послуг. Проте ця ініціатива викликала жорстку критику з боку правозахисних експертів, які переконливо доводять, що легалізація проституції приведе до масового розвитку секс-бізнесу, в який будуть швидко залучені сотні тисяч нових робітниць з числа українок, що зубожіли від кризи. Причому в умовах правового нігілізму їх права все одно не будуть захищені законом і державою.

Якщо подивитися у коріння проблеми проституції, то її підґрунтям, як правило, є важкі обставини людини, зокрема, бідність. Статистика показує, що проституція притаманна, як правило, бідним країнам. Соціологи серед причин (мотивів) проституції, вказують на такі основні, як: неблагополучні сім’ї; відсутність сім’ї; пристрасть до алкоголю, наркотичним і токсичним речовинам, насильство у сім’ї; сексуальні домагання у дитячому віці з боку дорослих членів сім’ї; безвихідь і бажання стати матеріально незалежними від сім’ї тощо. Тобто, на цей шлях стають люди в уразливому стані. За своїми ознаками легалізація проституція з боку держави може кваліфікуватися, на нашу думку, як торгівля людьми, за яку статте 149 КК України передбачено кримінальне покарання.

Вчені (зокрема, В. Іваненко), звертаючи увагу на деякі суспільно небезпечні моменти проституції, наголошують на таких її шкідливих наслідках:

- у соціальному аспекті: проституція є паразитичною формою існування, котра виражається, насамперед, в ухиленні від праці, тобто формою, яка створює свого роду альтернативний спосіб життя, який не передбачає в якості основної форми новий процес (пов’язаний з алкоголізмом, наркоманією);

- у медичному аспекті: поширення венеричних захворювань і СНІД; жінки, які займаються проституцією, зрештою втрачають власне здоров’я, не можуть бути повноцінними матерями і, відповідно, не можуть народжувати повноцінних, здорових дітей;

- у морально-психологічному аспекті: проституція неминуче призводить до втрати справжніх природних, біологічних і психологічних людських якостей, до деградації особистості й моральної патології;

- у правовому аспекті: проституція є тісно пов’язаною із такими злочинними діяннями, як крадіжки, розповсюдження порнографії і наркотиків, утримання будинків розпусти, звідництво, залучення до проституції неповнолітніх, хуліганство, зараження венеричними захворюваннями та СНІД.

В Україні у 2008 році було проведенодослідження Моніторингу секс-робітників, де наведено їх вікову структуру. Спостерігалося, що більшість секс-працівників відносяться до вікової категорії 20-29 років. Водночас, виявилися шокуючі дані про те, що вік 24% секс-робітників у Херсоні складає від 13 до 17 років. Опитування також показало, що лише 8% секс-робітників по всій країні мають постійне місце роботи, у той час як 41% опитаних зазначили статус безробітного. Останні події в економіці України та економічна криза, скоріше за все, змусять більшу кількість жінок працювати в сфері надання секс-послуг.

Окрім цього, легалізація такого виду діяльності підриватиме інституцію сім’ї, адже, і навряд чи існуватиме заборона на використання секс послуг одруженими, відповідно, нівелюватиметься як цінність поняття подружньої вірності і т. і. Це є важливим, оскільки права людини починаються з сім’ї. Право на щасливий шлюб – це законний інтерес громадян. Стосунки у шлюбі пов’язані із сексуальними стосунками, проституція також своїм предметом має сексуальні стосунки. Ці речі не можуть слугувати предметом купівлі-продажу.

Такі законодавчі ініціативи не просто пропонують довести до відома суспільства, що проституція як явище існує, а мають намір переконати, що таке явище є природною нормою, видом діяльності, який можна обрати, розвивати, йому можна навчати.

Цю проблему намагалися вирішувати, зокрема, 25 вересня 2019 року в Укрінформ, де відбувся круглий стіл, предметом обговорення якого були протидія сексуальній експлуатації та представлення переваг Шведської моделі.

Так, Луїс Морсінг, заступниця голови місії посольства Швеції в Україні, у своїй доповіді зауважила, щоз 1999 року в Швеції заборонено купувати секс, але не продавати. Тобто особи, які пропонують секс послуги, не будуть покарані, натомість їм пропонуються шляхи виходу з ситуації. Така Шведська модель націлена на боротьбу з попитом на проституцію. Покупці секс послуг користуються вразливою ситуацією інших людей. Погляд Шведського уряду такий, що проституція не може бути роботою, це завжди експлуатація, що є не сумісним з прийнятими на міжнародному рівні принципами щодо прав людини. На сьогодні Швеція не є хорошим ринком людьми, який постачає людей для проституції, тому що купівля сексу заборонена і, по-друге, більшість шведів не вважають купівлю сексу нормальною.

Тобто, шведська (відома також як скандинавська, північна, нордична) модель боротьби з проституцією — це правова концепція, спрямована на боротьбу з попитом як основною причиною існування проституції, яка передбачає кримінальну відповідальність для сутенерів і клієнтів проституції, але звільняє від відповідальності проституйованих осіб, пропонуючи їм допомогу для виходу з проституції і різні види підтримки, зокрема психологічну, правову, матеріальну.

Читайте також: Високий рівень насильства та повна відсутність прав: Супрун розповіла про загрози нелегалізованої проституції

Переведення фокусу на попит, спрямування зусиль на його зменшення відбивають і сучасну міжнародну правову позицію. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми називає попит однією з засадничих причин торгівлі людьми. І сутенерство, і посередництво в торгівлі людьми, відповідно до скандинавської моделі, визнаються злочинами. Отже, на думку деяких експертів, шведська модель стала третім шляхом поряд зі спрощеними "заборонити vs дозволити". Вона втілює сучасне бачення проституції як системного пригноблення жінок і поєднує дієві механізми боротьби з цим явищем із реальною підтримкою постраждалих осіб.

Ми маємо враховувати передовий, позитивний міжнародний досвід, тому окремі аспекти такої моделі мають бути досліджені і впроваджені з огляду на особливості національної правової системи. Ймовірно, вказані моделі ми не можемо прийняти на усі 100%, адже легалізація дозволу жінкам надавати послуги автоматично вводить сексуальні послуги як предмет цивільно- чи господарсько-правових відносин, що не сумісно з суспільною мораллю та цінностями, а також високим рівнем корумпованості.

Резюмуючи, наголосимо, що органам державної владив процесі законотворчої діяльності необхідно зважати на основні сенс і мету закону: 1) стосовно вирішення проблеми проституції закон має сприяти зменшенню, а не унормуванню, девіантних моделей поведінки; 2) закон має сприяти передусім захисту, а не лише покаранню уразливих осіб, що стали заручниками складних життєвих обставин; 3) закон має стати на захист честі та гідності людини і громадянина.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube.