Вислів "все у неї схоплено, домовлено, проплачено" можна назвати пережитком радянської епохи, але після появи на Донбасі так званої "республіки" він лунає все частіше. Давайте розберемося, що тут наразі вважається престижним.

Престижно, приміром, мати зв'язки в місцевих структурах та усіх можливих сферах – від "армії" до "несунів", що працюють біля підніжжя мосту на Станицю Луганську. В перших можна дізнатися, що вчора бахкало, з другими можна домовитися щось дістати.

Від перших також можна отримувати інформацію, якою можна козирнути в колективі за чаєм, щоб закріпити статус "непростої" людини, в якої є найрізноманітніші зв'язки.

Можна при всіх зателефонувати якомусь знайомому, щоб щось у нього уточнити, а на гудки у слухавці відповісти, що він, ймовірно, сидить в окопах – але саме від нього отримується найважливіша інформація: не хвилюватися або, навпаки, бігти пакувати валізи.

Читайте також: Росія визнала "своїм" один із вишів "ЛНР"

Вигідно мати зв'язки у "ДАІ", вигідно мати "свою" людину у паспортному столі, до якої можна перенаправляти знайомих, в якої можна отримувати важливу інформацію і про яку можна мимохідь похвалитися в колективі: "Є у мене своя людина в міліції".

До речі, напряму зі "своїми" людьми ведуть справи неохоче: зазвичай діють через посередників, бо цінують свої контакти.

В особистій розмові перед вами можуть, звісно, довго і яскраво хизуватися тим, як вирішили якесь питання без черги, але якщо ви попросите про допомогу, вам порадять пошукати когось іншого.

Особливий показник престижу – зв'язки в Україні. Це можуть бути далекі родичі, знайомі, малознайомі люди, зате цим можна "козирнути": я попросив, мені купили, принесли. Це як колись зв'язки за кордоном, коли посилки приходили здалеку, і пахли вони жувальною гумкою і благополуччям.

"Своя" людина в Україні забезпечує пропискою, допоможе з житлом, у неї можна зупинитися, в неї можна перепочити. Вона не братиме 100 гривень за ніч на половині дивану. Так, навіть наявністю таких знайомих тут, на Донбасі, може похизуватися далеко не кожен.

Кинута мимохідь фраза про приятеля в Україні може викликати заздрість подруг. Мало того, що в Україні залишився чоловік, з яким не втрачені зв'язки, так він ще й може забезпечити житлом, зустріти і допомогти матеріально.

Далі все залежить від авторки розповіді – як вона це подасть. Але я жодного разу не чула, щоб на такі історії реагували з байдужістю.

Наступний показник благополуччя – дистанційна робота в Україні. Навколо є чимало фрілансерів – копірайтерів, авторів, програмістів, консультантів, дизайнерів.

Це ще більш-менш зрозумілі види діяльності, а часто йдеться про щось зовсім невиразне – просто робота в інтернеті. Без жодних уточнень, чим саме займається людина.

У знайомій родині дружина-лікар, окрім своєї основної роботи, консультує пацієнтів онлайн через медичний сайт – допомагає розібратися з симптомами, діагнозом, визначитися, чи варто йти до лікаря. Це робота, яка приносить стабільний дохід і тому вона тримається за неї.

В її чоловіка одна робота – теж в інтернеті. Заробіток доволі несподіваний – на сайті знайомств. Зводить пари, пише листи. Якщо просять – забезпечує логістику з доставки квітів і подарунків.

Зустрічаються зведені ним пари в Києві – там аеропорт. Про свою роботу чоловік говорить лаконічно – каже, пощастило.

Мати дохід у гривні - це вже привід для заздрості з боку свого оточення. Це дає можливість робити покупки в інтернеті, виїжджати в Україну, мати доступ до твердої, за місцевими мірками, валюти. Втім, про наявність такої роботи зазвичай розповідають лише найближчому оточенню.

Нейтральність. Це коли людина ніяк і нічим себе не заплямувала. Так, в друзях у неї – місцеві чиновники, але сама-то вона ні в чому участі не брала. Це дозволяє виїхати не лише в Росію, але й до України, літати в інші країни.

На словах така людина знає все про військову стратегію і переказує прогнози своїх нібито високопоставлених друзів, але при цьому їздить пити водичку в Миргород і поправляти своє здоров'я в санаторій під Києвом.

Ще один привід для заздрості – діти-студенти в Росії. Вам може здаватися, що особливої різниці, де вчитися, немає. Але ті, хто "в темі", добре розуміють: за цим ховається кропітка робота – мати стабільний дохід, правильно виховати дитину тощо.

Заздрять і тим, чиї діти навчаються в Україні. Заздрять тому, що батькам вдалося правильно налаштувати своїх дітей на думку, що місцевий диплом не вартує нічого.

Читайте також: Письмо из Луганска: семьи распадались из-за войны

Цікавий аспект для заздрості – діти за кордоном. Вони змогли, вони дізнались як, вони зібрали потрібну суму. І вже не має значення, хто вони там – у будь-якому разі це краще, ніж бути тут.

Заздрять тим, хто танцює за контрактом, хто грає в оркестрі на лайнері, заздрять роботі у Польщі на фабриці і роботі сиділкою в Ізраїлі.

Предмет заздрості – не гроші, а радше свобода вирватися звідси і поїхати. Навички, яких не знайшли у собі ті, хто залишився тут і продовжує жити за звичною схемою "дім-робота", жаліється на життя і заздрить усім іншим.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube