MENU

Рік після Об'єднавчого собору: які виклики на нас іще чекають

228 1

Минув перший рік від об’єднавчого собору, на якому була створена Православна Церква України. За три тижні після нього вона отримала Томос від патріарха Варфоломія і зайняла 15-те місце в диптиху помісних Православних Церков. Вперше українська церква опинилася в цьому списку, бо та, що офіційно називається УПЦ, є лише інтегрованою частиною Російської ПЦ, а тому не визнається світовим православ’ям повноцінною помісною церквою.

Якщо те, що було до собору, основним чином готувалося на Фанарі, районі Стамбулу, де є резиденція Вселенського патріарха, та певною мірою в Києві на Банковій, то події після вручення Томосу насамперед творилися вже в ПЦУ: формування структури Церкви, перехід громад, спроба реваншу колишнього патріарха Філарета і стосунки з іншими церквами. А вже у відповідь на це іде реакція у світі. Врешті-решт, у перший же рік свого існування ПЦУ проходить випробування як міжконфесійними, так і державно-конфесійними стосунками.

Нещодавні результати соціологічних досліджень показують небувалий ріст популярності і довіри до молодого предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія — понад 38%, найбільше серед всіх українських релігійних лідерів. А ще рік тому дуже мало хто з невоцерковлених знав про його існування. Раніше він був відомий як намісник патріарха УПЦ КП, ректор Київської православної богословської академії. Перед об’єднавчим собором його оголошують кандидатом на предстоятеля нової церкви від УПЦ КП, хоча і там не всі його підтримують. 

Читайте також: Григоріанський календар і церкви в Україні. Про це активно дискутували ще у XVII столітті

Зараз все більше з’являється інформації про обставини підготовки собору, про намагання тодішнього лідера УПЦ КП перетворити надання Томосу об’єднаній церкві на легалізацію УПЦ КП. Тоді важливо було не зірвати сам собор, до чого вдавався патріарх Філарет, ставлячи свої умови. Він розумів, що відновлена у жовтні 2018 р. Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату, яка об’єднала всіх православних в Україні, не могла після отримання Томосу про автокефалію, тобто повну незалежність, відразу стати патріархатом. Тому владика Філарет хотів тимчасово поставити на її чолі свого вихованця Епіфанія, сподіваючись керувати церквою зі середини, а Епіфаній буде представляти її назовні. Сьогодні взнаємо, що собор мав відбутися раніше, у листопаді, що напередодні 15 грудня константинопольські екзархи готові були залишити Київ, що, врешті-решт, сам собор міг і не відбутися через позицію Філарета. І за таких обставин, коли вплив екслідера УПЦ КП на нову ПЦУ був найбільшим, владиці Епіфанію вдалося вийти і поступово почати зміцнювати свій вплив та формувати обличчя ПЦУ, не схоже на попередні інституції.

Важливо, що на початках команді відносно молодих єпископів на чолі ПЦУ вдалося не відкинути від себе численних прихильників Філарета, в середовищі яких існувало невдоволення, що Київських патріархат ліквідовують, що назва церкви ПЦУ, а не УПЦ, що миро мають отримувати з Константинополя, а не варити самим тощо. Та й 90-літній ювілей патріарха не дозволяв робити різких рухів на ослаблення його ролі, часто деструктивної. І на першому синоді за Філаретом закріплюється Київська єпархія колишньої УПЦ КП, тобто власне митрополит Епіфаній стає єпископом без єпархії. Самого Філарета починають називати «почесним патріархом» (щоби задовольнити його амбіції), хоча ніякого офіційного рішення про таке іменування не було представлено публічно.

Але коли Філарет намагається відновити КП, Епіфаній займається розбудовою церкви, знайомством з паствою, спілкуванням з мирянським активом. І чим далі, тим більше вони розходяться як в баченні розвитку ПЦУ, так і в методах роботи. Це також відчувалося на рівні міжконфесійних стосунків, зокрема, з керівництвом УГКЦ. Патріарх Філарет гостро засудив бажання глави УГКЦ здійснити паломництво до Софії Київської, а митрополит Епіфаній неодноразово говорив про бажання співпраці та уникає конфліктних питань. Також Філарет будував державну церкву за зразками РПЦ, Епіфаній робить акцент на суспільство, у чомусь наслідуючи грецькі зразки діяльності церкви, у чомусь — католицький досвід залучення мирян.

Читайте також: Українці та Різдво: 2019 рік – час для рішучих змін у церковному календарі

Коли почесний патріарх іде на відвертий розкол у травні-червні 2019-го, синод ПЦУ поступово усуває його з керівних посад, але не виводить зі складу єпископату церкви. Цей крок був позитивно оцінений. Сам Філарет все більше залишається без прихильників, бо ті з єпископів чи священників УПЦ КП, які його ще могли підтримувати, розуміють програшність ситуації. Натомість все частіше в організації акцій на підтримку ексглави КП фіксують людей з оточення проросійських політиків, УПЦ МП. Апогеєм стає поява Філарета в одіозних російських ЗМІ і темники на його користь, поширювані прокремлівськими медіа в Україні. Проте експерти кажуть, що чим далі, тим менше кремлівські політехнологи зацікавлені у «розкручуванні» Філарета задля ослаблення ПЦУ зі середини, не бачачи ефективності у цьому.

Не секрет, що постать Філарета була «токсичною» як для значної частини УПЦ МП, так і для світового православ'я. І такою його зробила в першу чергу багаторічна пропаганда Московського патріархату. Зрештою, владика Філарет умів і сам проти себе налаштувати потенційних союзників. Зараз стає відомо, що коли лише готувався об'єднавчий собор, він робив все, щоби мінімізувати участь у ньому представників УПЦ МП, щоби мати підконтрольну більшість з УПЦ КП. І тут його ситуативним союзником стали емісари з МП, які також тиснули на єпископат УПЦ МП. А тому з очікуваних понад десятка єпископів (цифри були від 14 і більше), на соборі були лише два. І за цей рік жоден з єпископів УПЦ МП так і не перейшов до ПЦУ. Зрештою, нещодавній синод ПЦУ відправив самого почесного патріарха на почесну пенсію, запропонувавши йому очолити окрему місію.

Щодо громад, то перехід вірян з УПЦ МП до ПЦУ, який успішно стартував майже під час самого собору, найактивнішу стадію мав у січні-лютому, а з березня хвиля почала затихати і суттєво сповільнилася вже після президентських виборів. Звісно, пропаганда і залякування дійсно діяли, а перемогу Зеленського в керівництві УПЦ МП сприйняли як шанс на реванш. Повернути тих, хто перейшов, не вдалося, але тиск, у першу чергу фізичний, на потенційних «утікачів» зріс. Вже під час першого туру виборів спостерігачі фіксували в селах бойові загони, які пресували православних віруючих і погрожували судами та насильством у разі «зради» МП. І суди дійсно почалися, проти громад, які перейшли, та чиновників, які оформляли ці переходи. А пропагандисти УПЦ МП продовжують поширювати у світі міф про гнану і переслідувану МП в Україні, перехід віруючих з громадами називають захопленням храмів. На цьому тлі звучить заклик Епіфанія до миру у міжправославних стосунках та відмова від насильства.

Звісно, що дуже важливими для ПЦУ стали акти її визнання трьома церквами та співслужіння з представниками інших церков (так зване «гібридне визнання»). Можна припустити, що демарш Філарета прискорив цей процес. І це визнання розкрило для ПЦУ перспективи такого важливого міжправославного діалогу. Натомість, це стало, за словами пропагандистів УПЦ МП, «ножем у спину». І власне ці визнання ПЦУ, а вони ще будуть, стали важливим кроком до подавлення амбіцій «третього Риму» як частини імперської політики Кремля.

Загалом цей рік був багатий на події в житті ПЦУ. Але що важливо, він показав, наскільки православні українці хочуть відходити від постсовєтських поглядів і методів у будівництві церкви, наскільки іншими, не вибудованими у радянських семінаріях, можуть бути міжконфесійні стосунки і співпраця з державою та суспільством. Одним словом, роботи багато.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини