Спокуса футурології не полишає найтверезіших. Чому тільки не передрікали смерть останніми роками: театрові, кіно й телебаченню, паперовій книжці, газеті та професійній пресі. І щоразу виявляється, що пророцтво – невдячний вид самоствердження, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Для засобів масової інформації, здавалося, вирок без права оскарження пролунав, коли з’явилися блоги та блогери, а це середина 1990-х. На якийсь час здалося, що перший-ліпший користувач інтернету може поширювати новини або ідеї швидше, якісніше й надійніше в сенсі можливої цензури, ніж будь-який репортер.

Відтоді минула чверть століття. Традиційні ЗМІ не померли, а виробили інструменти монетизації, способи співіснування з мережею чи існування в мережі. Доказ від зворотного: учорашні блоги, такі як Huffington Post, Politico або BuzzFeed, перетворилися за своєю суттю на фахові ресурси, можливо, не надто респектабельні в сенсі манери подачі інформації, але цілком авторитетні.

Кожна нова заява в дусі Дональда Трампа або Андрія Богдана ("…Ми спілкуємося із суспільством без журналістів") згодом доводить, що надмірна самовпевненість шкодить як суспільству, так і тим, хто вірить у прямий, без посередників, зв’язок із ним.

Читайте також: Інформаційна війна: Зеленський і Ко просто перестануть стріляти?

У чому ж незамінність медіа, надто в добу "надлишку інформації" (Юваль Гарарі, Пітер Померанцев) і так званої постправди? Замислімося про зміст кожної новини, навіть стовідсотково нейтральної. Наприклад, такої: "Почалося виверження вулкана Стромболі (Ключевської Сопки)".

Коли ми це чуємо або переказуємо, то не маємо веб-камери ні в Тірренському морі, ні на Камчатці, однак сприймаємо як правду, бо повідомив це той, кому ми віримо. Наприклад, Reuters або CNN. Якщо це покажуть просто в соціальній мережі, звідки я знатиму, що то не ролик 2009 року?

Це якраз хімічно чистий приклад. А якщо йдеться про події, пов’язані з політичною боротьбою? Електоральною конкуренцією? Гібридною війною? Будь-яке повідомлення, якщо в ньому хтось зацікавлений або, навпаки, незацікавлений, має ціну тоді й тільки тоді, коли ви можете покластися на джерело. 

Загалом вимоги буденного розуму та здорового глузду цілком відповідають природі інформації з погляду семіотики. Британський хімік і філософ науки Майкл Полані формулює ці вимоги так: "Будь-яка форма знання, навіть суто фактичного, містить у собі особистісний додаток, приховане персональне твердження. Наприклад, якщо в підручнику написано, що Земля обертається навколо Сонця, то в цих словах міститься не просто факт, а особисте ставлення до нього автора підручника: "я переконаний у тому, що це саме так", "я вважаю за потрібне вам це повідомити" тощо. Сказати, що "р істинне", означає підписати певне зобов’язання або оголосити про свою згоду".

Читайте також: "Слуга" закликає "приглушити" свободу слова – з поваги до Зеленського. ВІДЕО

Науковці, власне, так і роблять: теорема Ферма, закон Ома, реакція Вассермана, біном Ньютона – так спілкуються всередині себе люди світу доказових фактів, світу науки. До цього складно звикнути, але процедура верифікації має не менше значення, ніж зміст як такий, а авторитет, символічний капітал автора чи бренда, який об’єднує багатьох авторів, обіцяє щонайменше передбачувану якість – релевантність, надійність. Безособові твердження – ілюзія висловлювання, безособові повідомлення – спам. Крім того, знайомий автор – це певний набір цінностей (не плутати з лояльністю до видавця або політичної сили). Навряд чи ви дивитиметеся з однаковою довірою NewsOne та "Прямий".

Є ще один фактор, який робить фахові медіа незамінними. Ми буквально тонемо в морі інформації. Наявність добре поінформованого, сумлінного редактора, який препарує новинну стрічку, керує роботою репортерів та аналітиків, дає завдання звернути увагу на те чи інше явище, буквально захищає нас від надлишку, який неминуче перетворюється на "білий шум", хаос, ентропію. Світ, у якому споживач читає одну газету, дивиться один інформаційний канал – здоровий світ. Це означає, що інформація, яку йому пропонують, є необхідною та достатньою.

Ну й останній наразі вимір. Найкраще за все його сформулював бездоганний Мирослав Маринович: "Для того щоб зупинити поширення брехні світом, зміни мають відбутися не тільки у принципах роботи медіа, а й у світоглядних постулатах сучасності. Захист правди потребує перегляду одного з фундаментальних принципів філософії сучасної цивілізації – релятивістського, тобто відносного підходу до істини. […] Я особисто не бачу іншого виходу із ситуації, що склалася, як формувати постпостмодерний дискурс і повернути в нього етичний вимір, зокрема етичну оцінку правди та брехні".

Усе, чого ми хочемо від преси, – відповідальності. Вона визначається суб’єктністю. Доки нам не байдуже, чи дурять нас, маніпулюють нами чи ні, ЗМІ мають майбутнє. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube