Ілюстрація – Надія Кушнір

"Зашатніть дорзи, а то кідзи повиджампують з баса на стріт". Якщо ви зрозуміли це речення, то можете собою пишатися – ви розумієте діаспорну українську.

Для лінгвістів діаспорна мова – це щось на кшталт скам'янілих викопних решток, які промовисто розповідають про те, якою була мова, скажімо, століття чи навіть півтора тому, пише Марта Госовська для ВВС News Україна.

Уявіть собі захват польового палеонтолога, який поміж решток найдавніших медуз знаходить кістяк свійського кота, що перевертає всі наші уявлення про еволюцію і взагалі про те, як влаштований світ.

Так от, це ніщо у порівнянні з тим захватом, який відчуває філолог, коли чує, як у мовленні сучасної бостонки чи ньюйоркця, нащадка українських емігрантів другої хвилі, природно звучить "був ходив на закупи". Це давноминулий час, якого немає в сучасній українській мові.

В нас була колись така форма – двоїна, поруч з множиною та одниною, але відмерла в процесі розвитку мови: "маю сказати вам дві слові". І "дивні" для нефілологічного вуха форми майбутнього часу та наголосів, як от "буду печи тістЕчка" замість звичного "буду пекти тІстечка". Це живий експонат археологічного мовного музею, якби такий був.

Читайте також: Як українською сказати "обыватель" – блог Пономарева

На лекціях з історії української мови ми тільки теоретично уявляли, якою була наша мова на початку ХХ століття: писаних зразків безліч, але це все схоластика, як пройтись коридорами запилюженого музею.

А от почути наживо – мрія кожного лінгвіста. І її напрочуд легко здійснити, якщо вдасться потрапити у середовище української діаспори десь у Сполучених Штатах, Канаді, Аргентині чи Австралії.

Чи вся українська, якою розмовляють за кордоном є таким цінним історичним зразком для лінгвіста? Очевидно, що ні.

Чим далі діаспора територіально від body of language (материкової України), тобто теперішньої держави Україна, тим більше шансів, що вона буде більш герметичною і мова-сателіт буде позбавлена контакту із мовою-тілом. Тобто ми матимемо законсервований зразок української, якою вона була на момент перерізання пуповини із мовою-тілом.

Так, моя тета Оля, яка емігрувала з України всередині тридцятих років минулого століття і якій я писала листи про своє дитяче життя-буття, не розуміла слова "канікули", бо в її персональному словничку було лише "вакації".

Мені, малій, не спало б на думку, що таке звичне для мене слово може бути незрозуміле для тітки, яка прекрасно володіє українською і читає "Кобзар" напам'ять.

Те саме стосувалося елементарних слів "вокзал", який для тети був "двірець", "аеропорт" – "летовищем", а "лампа" – "пляфоном".

Українська, як би її не плекали і не оберігали у новому середовищі, буде видозмінюватися і асимілюватись: перше речення цієї колонки – це якраз зведений до абсурду приклад занглійщення української, чим часто зловживають діаспоряни в англомовних країнах.

Англійські корені, українські суфікси, префікси і закінчення, трохи наших займенників та прийменників – готово, мовна мішанка подана!

Чим така збірна солянка загрожує нематериковій українській? Окрім того, що може розсмішити вас до сліз, вона ще й створює ілюзію знання української.

Читайте також: Мовна деколонізація України. Чи спалив би себе Олекса Гірник сьогодні?

Нещодавно я мала нагоду переконатися, що третє покоління українських емігрантів думає, що знає українську, але насправді нею не володіє мовою.

Я викладала українську підліткам із Філадельфії, які приїхали до України "на вакації" і хотіли ще й при нагоді попрактикуватися в мові.

Ми дуже веселили одне одного, бо розмовляли абсолютно різними українськими: 12-річні хлопці та дівчата розмовляли так, як говорять мої майже столітні тети і вуйки, але ще й щедро присмачують це все англіцизмами й неоангліцизмами, які самі ж і вигадують.

Наприклад, що б мало означати таке: "Шарпно перша будемо дайнати в кантіні"?

А все дуже просто, якщо ввімкнути логіку і знання англійської: "Рівно о першій обідаємо в їдальні".

Звісно, що соціальні мережі та інтернет роблять свою справу і діаспорна українська поступово розгерметизовується завдяки швидкому і легкому доступу до соцмереж та медіа-ресурсів.

Тепер діти, які ніколи не чули й не бачили сучасної української, вже знають, що таке літні канікули, читають поезію Жадана і навіть освоїли сучасний молодіжний сленг.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube