Це станеться не відразу. Не за один день, місяць і навіть рік. Але це буде відбуватися поступово і постійно. Ні, я вас не лякаю, але випускники інститутів і університетів, технікумів і коледжів залишатимуть країну в пошуках мрії і кращих умов життя, роботи, навчання.

Водночас країна Україна декларує створення нових можливостей, різних бізнес-інкубаторів, техно- й індустріальних парків і кластерів. І найімовірніше, все це дійсно з’являтиметься. Декларовані проєкти з красивими назвами здатні вселити повагу, але процес відтоку їм не зупинити, пише у своєму блозі на сайті "Новое время" Наталія Дмитренко.

Темп створення нової прекрасної інфраструктури заліку зі швидкості не складе. І відтік молоді з країни буде, як і раніше, загрозливо стабільним. Для кого тоді все це буде побудовано і кого ми будемо запрошувати на роботу, якщо найспритніші та найздібніші поїдуть?

Читайте також: Україна увійшла у п’ятірку країн, з яких висококваліфіковані кадри їдуть до Німеччини

З цією проблемою вперше я зіткнулася три роки тому, коли на одному з майстер-класів проєкту Business2Students серед питань від студентів стали з’являтися такі: а що потрібно вчити, щоб з українським дипломом влаштуватися на роботу за кордоном? Які спеціальності найбільш запитані в найближчих до України країнах Євросоюзу? Питання складні, деякою мірою образливі. Ключова місія проєкту Business2Students, наприклад – допомогти студентам реалізувати себе саме в Україні, зрозуміти, як влаштуватися на роботу в компанію мрії тут, достукатися своїм резюме і мотиваційним листом до ейчара. І все це тут – в Україні.

У Держстаті є цікава статистика щодо вищих навчальних закладів і кількості студентів. Сьогодні в Україні студентів трохи більше півтора мільйона, і 652 заклади вищої освіти (ЗВО). А в 2010 році ВНЗ було 813, і в них навчалося 2,4 млн студентів. Набагато менше майбутніх професіоналів робочих спеціальностей навчають українські технікуми і коледжі: з 350 тис. у 2010 році число студентів скоротилося до 199 тис. торік. І саме кількість коледжів, технікумів і училищ теж знизилася більш ніж на 20%.

Загалом, що маємо: з одного боку стає менше самих навчальних закладів і студентів у них; з іншого – і ті їдуть. До речі, в програмі Кабміну на цей рік серед цілей Міністерства освіти і науки України таких, які б стосувалися завдань "зупинити втікачів", немає.

Що робити? Битися на кількох рівнях.

Наприклад, на рівні навчального закладу. У вишах є інструменти, здатні утримати студентів у країні. І проактивні виші це роблять. Проєкти з профорієнтації, побудови кар'єри, освітні ініціативи, що залучають соціально-активний бізнес. Не всі поспіль, звісно, а тільки такі, де є реальна користь і залучені в ідею люди.

Як виміряти ефективність? За реакцією клієнта. Клієнт – це студент, який відмовиться нудитися в нудній зобов’язалівці – нинішні студенти чітко знають, де фальшивка, а де користь. А от щось справжнє і круте підтримають, ще й очолять. Є чимало прикладів, коли бізнес і навчальний заклад разом створюють унікальний продукт найсильнішого мотиваційного впливу і тривалого ефекту. Після участі в таких проєктах студенти отримують досвід, перше місце роботи, розуміння своїх можливостей, впевненість.

Але перший, базовий і найважливіший рівень у вирішенні цього завдання – сім'я. Вірю, що все і завжди йде з сім'ї. Тому батьки повинні й зобов’язані розповідати дітям про те, що ми живемо в такий час, коли все можливо: реалізувати всі свої плани і бажання, стати підприємцем, знайти хорошу роботу, поміняти її на кращу, отримувати гідну зарплату, заробляти. Це я вже як батько стверджую – треба говорити про можливості та стимулювати віру в себе. А можливості стосуються не в останню чергу реалізації наших дітей у професійному плані.

Читайте також: Такого відтоку молоді, як зараз, не було ніколи за всю незалежність України – екснардеп

У молодих кадрах зацікавлені всі. Стейкхолдерів досить: бізнес, влада, сама система освіти, яка може "обслуговувати" вчорашніх випускників і підвищувати їхню кваліфікацію і ринкову вартість неодноразово після закінчення вишу. Відповідно, студенти мають знати, що є зацікавлені в них стейкхолдери. Їм важливо про це говорити. Мотивувати, якщо хочете. Почніть сьогодні.

Хочеться сподіватися, що всі ми – кожен у своїй професійній і соціальній ролі – зробимо щось вартісне, щоб в Україні хотілося жити і працювати. Як батьки або як менеджери. Інакше з ким ми будемо працювати, коли вони всі виїдуть?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube