Парламент не має вшановувати тих, хто зробив усе, аби України не було – Портников
Один із найбільших пов’язаних із Україною скандалів в історії радянського парламентаризму розігрався тоді, коли народний депутат СРСР поет Ростислав Братунь захищав національну символіку, а народний депутат СРСР академік Андрій Сахаров – єдиний у залі йому аплодував стоячи. Я часто про це розповідав, зокрема й зі сцени Майдану.
Я тільки не розповідав, від кого вони її захищали. А захищали вони її від голови президії Верховної Ради УРСР Валентини Шевченко. Народний депутат СРСР Микола Куценко скаржився союзному депутатському з’їздові, що його – союзного парламентаря – Шевченко всупереч законові вигнала із зали засідань Верховної Ради УРСР за синьо-жовтий значок на лацкані піджака. При цьому вона ніякого права це робити не мала.
Читайте також: Туга за гнобителькою: що не так із реакцією на смерть Валентини Шевченко
І тоді Валентина Семенівна піднялася вже на кремлівську трибуну й ганьбила українську національну символіку вже з неї – під схвальні оплески агресивно-слухняної шовіністичної більшості. І саме тоді на цю трибуну кинувся Братунь. І саме тоді встав Сахаров.
Я не хотів цього писати. Я був добре знайомий із Валентиною Семенівною, у нас склалися хороші робочі стосунки – незважаючи на діаметральну протилежність поглядів на минуле й майбутнє. Я прекрасно розумію почуття людей, із якими вона працювала – багато хто з них потім брав активну участь у розбудові незалежної держави. Але – не вона.
Читайте також: Епоха вампірів триває, і кожним таким "ушануванням" ви продовжуєте їй життя – Забужко
Вона була й залишилися функціонеркою епохи Щербицького – епохи наполегливого знищення всього українского. Останні роки цієї епохи – час, коли вона очолювала Верховну Раду УРСР – був часом, коли керівництво УРСР пручалося будь-яким змінам, що їх розпочав у Радянському Союзі Горбачов. Перебудова в Україні, її національне відродження фактично почалася вже після Щербицького та Шевченко.
Поза сумнівом, Валентина Шевченко залишиться в українській історії – але історії колонії, а не держави. Українському парламентові варто вшановувати тих, хто віддавав за цю державу своє життя, а не тих, хто зробив усе можливе, щоб вона ніколи не з'явилася.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки