Наблизилась шоста річниця тих страшних та мужніх днів лютого 2014 року.

18 числа почалась мирна хода, яка закінчилась бійнею в Маріїнському парку і на Шовковичній, а у другій половині дня "Беркут" опрокинув нас на Інститутській та погнав до Майдану. Міліція захопила усі барикади і ввечері почала притискати нас аж до сцени.

Оборона проходила по лінії Будинку профспілок та пам’ятника засновникам Києва. Після опівночі вони зайняли Стелу і ми були вимушені підпалювати палатки та будувати вогняну загорожу, щоб ВВ не зайшли у середину Майдану.

Читайте також: "Плине кача" і діра всередині

Це була найважливіша ніч у моєму житті і я думав, що ми не доживемо до світанку.

Коли я чую якихось там нових "мегапатріотів" чи політиків, то хочу їм задати лише одне питання: "Де ви були в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року?"

Коли нас було там так мало, а наша революція тоді трималась на тонкій нитці. Коли весь політбомонд втік зі сцени і залишився один Женя, який координував нашу оборону. Усю ніч ми чекали на посилення зі Львову, яке їхало на своїх автобусах та прибуло вранці. Ніякого транспорту я не чекав так довго і сильно, як цього.

Читайте також: Іра Дідич: Про смерть говорити незручно, але Ви маєте знати: мій тато загинув на Майдані. 18 лютого

Я дякую усім, хто був тоді поруч зі мною, та тим, хто встиг із допомогою. І головне – вічна пам’ять нашим загиблим Героям. Слава Україні!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube