Ще не так давно Володимир Путін здавався геополітичним "цвяхом" на Близькому Сході. Але в останні тижні Росія проковтнула дві великі поразки. Перша з них – це сутичка з Туреччиною за Сирію, а друга – початок запеклої війни за ціни на нафту проти Саудівської Аравії й її кронпринца Мохаммеда бін Салмана.

Поки рано говорити про те, що Путін втрачає Близький Схід, де геополітика стала особливо рідкою й проблемною. Але ці події нагадують, що деякі ключові відносини Росії в регіоні більш поверхові й трансакційні, ніж може здаватися, –- пише Bloomberg.

І це стосується не лише Близького Сходу. Путіна інколи розглядають як "гросмейстера", але його геополітичний підхід часто короткозорий, а в довгостроковій перспективі навіть потенційно контпродуктивний. Інакше кажучи, його стиль управління державою не дуже відрізняється від того, якого дотримується Дональд Трамп.

Читайте також: Саудовская Аравия и США вмешались в "нефтяную войну" России и Беларуси

За останні кілька років Путін збудував вражаючу геополітичну позицію на Близькому Сході. Він вправно використав російські ВПС, найманців й маріонеток для зміни ходу громадянської війни в Сирії. Він розвинув продуктивні відносини з запеклими американськими ворогами, такими як Іран, а також з давніми союзниками США, такими як Ізраїль, Туреччина, Йорданія й Саудівська Аравія. Путін використовував американську слабкість, щоб виставити Росію сильним і вирішальним актором. Він також скористався нестабільністю в регіоні, щоб зміцнити вплив малою ціною.

Але близькосхідний наступ Путіна тепер зупинився. Наступ сирійського режиму в Ідлібі привів до початку конфлікту військ, які підтримує Росія, з армією Туреччини. Остання окупувала частину північної Сирії й продовжує підтримувати там опозиційні групи. Результатом стала загибель більш ніж 30 турецьких солдатів й розворот Анкари до НАТО і США.

Президент Раджеп Таїп Ердоган попросив США розгорнути ракети Patriot на південному кордоні, щоб захистити турецькі сили від російських і сирійських літаків. Туреччина провела консультації з НАТО відповідно з угоди про альянс. Ще не так давно Путін успішно вбивав клин в американо-турецькі відносини, продаючи Анкарі свої системи ППО. Тепер він же штовхає Ердогана в обійми Вашингтона й Брюсселя.

Читайте також: The New York Times: Россия готовится еще к 16 годам Путина

Потім почався конфлікт з Саудівською Аравією, причиною якого стала більше геоекономіка, ніж геополітика. Після того, як Росія відмовила ОПЕК в скороченні видобутку нафти у відповідь на падіння глобального попиту, Саудівська Аравія почала цінову війну, нарощуючи виробництво й пропонуючи знижки клієнтам Москви, сподіваючись відібрати російську частку ринку. Швидкий обвал цін на нафту похитнув глобальну економіку. Росія й Саудівська Аравія опинилися по різні боки боротьби за глобальний вплив, що зіпсувало відносини Москви з ключовою силою на Близькому Сході.

Тож чи означає це, що позиція Путіна в регіоні розвалюється? Поки це перебільшення. Росія досі центральний гравець у сирійській громадянській війні, яка, здається, затягнеться. Москва нещодавно домовилася про перемир’я між Анкарою й Дамаском. Це лише підтверджує її важливу роль. Росія не втратила можливості впливати на події в Лівії й інших точках. Вона підтримує позитивні відносини з різними країнами: від Ірану до Йорданії.

Але нинішня складна ситуація говорить дещо важливе про російські справи на Близькому Сході, зокрема те, що вони надзвичайно трансакційні й крихкі. Дуже промовисто, що Путін і молодий саудитський принц можуть перейти від радісного привітання на саміті G20 до запеклої сутички за шматок ринку. Російсько-саудистька співпраця щодо нафти відкрила двері до поглиблення дипломатичних відносин й більшого впливу в регіоні. Новий економічний конфлікт створить напругу у відносинах Москви не лише з Ер-Ріядом, а й іншими експортерами на Близькому Сході.

Читайте також: Минобороны РФ кинуло очередное предприятие российского ВПК

Аналогічним чином останні події вказали Ердогану, наскільки ненадійні його відносини з Москвою. І що Туреччині досі потрібні Вашингтон і НАТО, інакше вона буде більш уразливою, якщо турецькі й російські інтереси ще більше розійдуться. Все це хороші новини для США. Вони пропонують можливість відновити зіпсовані відносини з Туреччиною, яка лишається стратегічним гравцем у важливій частині світу.

Поразки Путіна також вказують на ще більшу тенденцію його правління: російські здобутки часто менш стійкі й дорожчі, ніж здається. За останні кілька років Путін агресивно використовував російську силу, щоб просувати короткострокові російські інтереси, але при цьому він заклав ґрунт для великого довгострокового відступу. Приміром, отруєння російських емігрантів на вулицях Великої Британії посилає сигнал критикам Кремля. Але тим самим Москва наживає ворогів у Британії й на Заході в цілому.

Окупація Криму й дестабілізація України зміцнила російські позиції в так званому "близькому зарубіжжі". Але водночас це призвело до економічної ізоляції, дипломатичної ганьби й все більшого погіршення відносин із Заходом. Зближення з Китаєм дало Москві дипломатичні можливості сьогодні. Але воно ж підпорядковує Росію більш могутній державі на багато років. Російські перемоги без сумніву завдають шкоди міжнародній системі, але вони також приносять шкоду й самій Москві.

Читайте також: Саудовская Аравия отвергла переговоры ОПЕК+ и заливает Европу нефтью по $25​​​​​​​

Тут можна провести цікаву паралель із зовнішньою політикою Дональда Трампа. Президент США теж любить хвалитися «перемогами», такими як перегляд торговельних угод з позиції сили, вибивання більших сум з союзників й запровадження болючих мит для друзів і суперників. Але при цьому він ігнорує шкоду від всього цього для американської позиції на світовій арені, яку Вашингтон будував десятиліттями. Принесення в жертву майбутнього заради короткострокових здобутків – це програшна стратегія. Але, схоже, Путін і Трамп однаково нею користуються.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube