Час від часу у своєму розвитку людство продукує технологічні винаходи, що провокують потужні революційні зміни, які вимагають системних і глобальних соціальних трансформацій.

Ми вже проходили через це під час неолітичної та індустріальної революцій, і тепер знову відтворюємо цей шлях, який супроводжується соціальними й економічними потрясіннями, кризами, конфліктами та зрештою має закінчитися формуванням нової реальності – соціальної, громадянської, економічної та політичної.

Так, як було – вже ніколи не буде.

Це важко прийняти й майже неможливо усвідомити, але це найкраще описує поточний стан реальності.

Людині важко жити в період системних трансформацій, бо пересічна, "нормальна", здорова, виважена людина за звичайних умов не дуже пристосована до змін і намагатиметься чинити їм опір. І як би їй раціонально не пояснювали їхню неминучість, потребу та необхідність, вона з останніх сил чіплятиметься за уявну "стабільність", виявляючи схильність до прийняття нераціональних аргументів на захист від змін, вишукуючи фантомні аргументи та невизначеності в системах раціональних доказів, стаючи вразливою до маніпуляцій.

Наш механізм сприйняття нового серед іншого базується на зміні внутрішнього масштабу часу: якщо те, що вчора здавалося непохитним, сьогодні вже видається забутим анахронізмом, а те, що вчора видавалося неможливим, сьогодні є загальноприйнятим, то для того, щоб змиритися зі змінами та прийняти нове, доводиться змінювати сприйняття часу, уявляти, що зміни відбувалися не миттєво, а протягом тривалого періоду.

Читайте також: Ми стали свідками російської спецоперації із "приєднання" Донбасу – Портников

З одного боку, це дозволяє адаптуватися до швидких змін, ніби віддаляючи їх в уявному часі, але з іншого – спотворює масштаби часу й не дозволяє адекватно оцінити історичний контекст.

"Я настільки старий, що курив у літаках", – кажемо ми, намагаючись розтягти в часі кардинальні зміни в екологічній політиці, що відбулися за останні 15–20 років. Але водночас часто можна чути заяви: "всі ми родом із СРСР, всі були жовтенятами-комсомольцями-комуністами, маємо спільне минуле, як ми можемо це забути, ми ж усі одне й те саме!" – які ніби нівелюють тридцятирічний історичний період, потураючи намаганням заплющити очі на драматичні зміни.

Від людини, яка опинилася в болісному вирі кризових соціальних трансформацій, не варто вимагати чіткої та продуманої "візії майбутнього". Інстинктивні дії, вчинки, базовані на поведінкових патернах, притаманних локальним традиційним спільнотам, є цілком нормальними в таких умовах. І зазвичай вони сприяють виживанню й побудові нових, адаптованих до трансформованого стану спільнот.

Справжньою проблемою є не відсутність "візії майбутнього", а ситуація коли замість неї маніпулятивно використовують штучно реконструйоване минуле, сфальшований "золотий вік". Тоді стрімка ескалація конфліктів, поглиблення кризи і, як наслідок – соціальна деградація та занепад стають майже неминучими.

В інтерв’ю бойовиків незаконних угрупувань на Донбасі лейтмотивом проходять кілька тез. Зокрема, протиставлення уявлень про "золотий вік" і поточний стан: "Хто ви є? смердючі хуторяни з телячою мовою! А ми – нащадки великої країни, яку всі боялися й поважали!", або: "Ти згадай: ми всі – однакові, ми всі вийшли з однієї країни, всі ж були піонерами, комсомольцями, на суботники там ходили, на демонстрації, як би не жили, а були щасливі, і ніхто нікого й нічого не ділив, всім всього вистачало, всі колись були одним цілим, однією країною, одним народом, наче братами, як добре-то було, які пісні були, які свята! Як за столом сиділи, як гуляли – пам'ятаєш? Куди все поділося, хто забрав, хто вкрав усе це?".

Читайте також: 30 років тому в Москві відкрили McDonald’s: чому це важливо

Це уявлення про штучно сконструйований, міфічний "золотий вік" і визначає специфічну "візію майбутнього", базовану на агресивному бажанні "скасувати зміни", "зробити, як було": "Ми обов’язково переможемо й усе повернемо, все. І тоді всі сядуть за великий стіл, як колись, і вип’ють за перемогу, і всі будуть про нас пам’ятати й нас поважати, як завжди було, як треба, а про вас всі забудуть і глузуватимуть, як із дурнів". Автори цих слів не дожили до "перемоги", що, власне, і дозволяє мені їх цитувати.

Саме цим – "зробити все, як було", насильницьки повернути вигаданий "золотий вік" – і мотивовані бойовики, що їдуть убивати нас із різних соціально деградованих, а тому позбавлених вкорінених традицій куточків колишньої "імперії". Уявної імперії "радянської", "російської", "православної", "слов’янської", "казацької" тощо – там велика кількість зразків "золотого віку" на будь-якій смак і колір.

Але насправді їхніх апологетів поєднує інше – цілком зрозумілий страх перед неминучими змінами та мотивований маргінальним ресентиментом потяг до неструктурованого насильства: "Всіх тут треба вбити в землю по самісіньку горлянку, без жалю, без перемир'я, без розмов. Може, ми й не переможемо, але ми й вам, сукам, жити не дамо: будете роками кров’ю харкати, гнити тут, срати кривавим проносом, за все, за пацанів, за кожну краплю, бо коли взяв до рук зброю – дороги назад уже немає: або ми, або вони...".

Так це працює: агресивна відмова адаптуватися, прийняти те, що так, як було – вже ніколи не буде, маніпулятивні намагання видати штучні міфологізовані реконструкції минулого за "візію майбутнього" призводить лише до поглиблення кризи й ескалації конфліктів, до збільшення жертв, до деградації та загибелі цілих спільнот. Це – реальність наших часів, доби глобальних соціальних трансформацій.

"Завтра" обов’язково настане. Але чи наступить воно для нас, залежить від того, чи не переплутаємо ми його із "позавчора", якого не існує.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube