У мене є ранній дитячий спогад. Сіре зимове надвечір'я, люди в чорних пальтах і ми стоїмо в черзі за цукром, але ще хочемо придбати й масла. Його продають із дверей чорного ходу. Українці з радянським чи раннім пострадянським досвідом звикли видобувати продукти, полювати за ними, домовлятися й радіти дрібному. Тому більшість із нас не дивується пустим прилавкам й адаптується швидко. У той час як майже половина американських газетних заголовків поєднують суху статистику пандемії з жахом браку продовольства.

Віднедавна я сформувала інформаційну звичку – робити короткий огляд головних електронних газет світу. Від BBC і CNN до італійської La Repubblica й аргентинської La Nacion. І що я вам скажу – хоч ми й постійно говоримо, який маленький світ, він таки дуже різноманітний. І кордони, які відновлюють чи закривають держави, щоби протистояти вірусові, насправді завжди існують і в їхній культурі.

BBC і британці нікого не звинувачують, підбивають статистику й чекають гіршого. Кожна друга стаття – аналіз падіння економіки, прогнози подальших фінансових втрат й огляд ситуації навколо світу. А ще – десятки публікацій про підтримку психологічного здоров'я в такій стресовій ситуації та відео із правилами миття рук.

Читайте також: Усі раптом стали рівними у своїй уразливості та беззахисності – Жадан

CNN розповідає американцям про скасовані рейси літаків, крахи на біржі та, звичайно, теорію світової змови, результатом якої й є нинішня пандемія. А ще всі бідкаються через брак товарів й обмеження базових прав – наприклад, випити пива в рідному пабі, що не зачинявся й у часи Другої світової війни.

Італійська LaRepubblic тоне у страшних повідомлення. Чомусь серед них топ-новина – смерть російського письменника Едуарда Лимонова. Заголовки – цифри, тлумачення яких не хочеться дочитувати. Поміж тим – співочі флешмоби на ломбардійських балконах. Вже неодноразово натрапляла на аргумент – любов до тісних обійм і веселощів привела італійців у таку небезпеку – недооцінили ворога. Проте та ж любов до життя й оптимізм мусять їх і порятувати. А поки відео, на якому читач гортає сторінки газети цього місяця й порівнює із лютневою – замість двох сторінок із некрологами їх тепер десять.

Уже в ролі експерименту запитала своїх друзів у фейсбуці, що зараз закордоном, як реагують їхні культури на пандемію? Не державні інститути, а пересічні люди, типові представники нації. І що ж, маємо суттєві відмінності. Італійці жартують і радять пити більше вина – якщо не допоможе імунітетові, то хоч розвантажить від надмірного стресу. Американці страждають від обмежень у закупівлі продуктів, уявіть, не більше двох-трьох одиниць в американські руки. Норвежці не панікують, та й відстань у 1,5–2 метри цьому стриманому народові вочевидь звична.

Читайте також: Коронавірус убиває глобалізацію

В Іраці теж карантин, і я запитала, чи продовжують люди гуляти за містом, мимоволі виявивши невігластво. Немає такої звички в іракців, адже за містами часто пустеля й нафтовидобувні вежі. Натомість близькі сусідські стосунки, традиція ходити одне до одного в гості, навіть без запрошення, і цілуватися на прощання тричі – непереборна.

Фарери тримають дистанцію – не лише особисту, а й територіальну – скасовували авіасполучення й насторожено обережні. В Австрії карантин впроваджують неоднаково – є університети, що зачинилися, є ті, що й досі приймають іспити. Зате з поліцією не домовишся, й отримаєш штраф у 1200Є за необов'язкові прогулянки містом. В Ізраїлі штраф 1500$, і порушників відстежують за GPS, хоча охочих самоізольовуватися мало.

Із коментарів помітно, що нації стабільного добробуту, як то Франція, Німеччина, Швеція, Іспанія  й уже згадана Австрія геть не хочуть змиритися з неминучим – незручностями, обмеженнями, кордонами. Близькі нам Польща, Болгарія, Словаччина реагують подібно до нас – карантини, надія на себе й деяке несприйняття все ж потрібних масок. Ворог один, вірус один, поради ВООЗ – універсальні. Та все ж, народи, які віднедавна так активно зачиняють та відбудовують свої кордони, демонструють інше – у їхній свідомості, щоденній поведінці кордони були завжди, бо історію, досвід чи менталітет ніяк не зміниш Шенгенською угодою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube