Кабмін посилив карантинні обмеження. Відтепер заборонятиметься:

– перебування в громадських місцях без одягнутої маски чи респіратора;

– переміщення групою осіб більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводу дітей;

– перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 16 років, без супроводу повнолітніх;

– відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та у випадку службової необхідності;

– відвідування спортивних та дитячих майданчиків;

– проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Читайте також: Мирослав Гай: Є висока імовірність, що ми йдемо по італійському або Нью-Йоркському сценарію, тільки в українських реаліях

Деяких людей обурює це рішення, вони вважають обмежувальні заходи початком диктатури, називають їхньою метою унеможливлення протестів тощо.

Зайду трохи здалеку. Скільки б ми не намагалися бути об'єктивними, як би не жертвували особистим задля колективного – наші погляди все одно значною мірою визначаються нашою особистою ситуацією і нашим особистим відношенням (не ставленням!) до проблеми.

Конкретний приклад: моя сім'я складається з чотирьох осіб, і всі 100% у групі ризику, тобто, мають великі шанси померти в разі інфікування Covid-19. В такій ситуації я дотримуюсь карантину і переконую всіх робити так само, підтримую всі обмежувальні заходи і злюся, коли бачу в продуктовому магазині натовп або читаю в Інтернеті коментарі на кшталт "Помирають лише курці і дуже старі люди, всім іншим немає чого боятися". Навіть якщо від коронавірусу помирає лише 1% – якщо в цей відсоток потрапляєш ти і твої близькі – це число одразу ж перестає бути таким маленьким і незначним.

Коли я пішла добровольцем на фронт, я ризикувала життям, але, по-перше, своїм, а не близьких, по-друге, рішення про це приймала я сама, а не якийсь невідомий мені довбень, що втік з обсервації, і по-третє, якби я померла, то загинула б від рук ворога у бою за свою державу, а не здохла від пандемії на лікарняному ліжку, серед тисяч таких самих нещасних, до яких нікому немає діла - за право отого довбня не дотримуватися карантину.

Я згодна з тим, що в рішеннях влади багато ідіотизму. Взагалі, коли наші державні органи, тобто, чиновники, намагаються запровадити якісь ініціативи, то найчастіше виходить ідіотизм.

Читайте також: У Києві хворого з підтвердженим Covid-19 повезли додому через відмову лікарів його госпіталізувати

Але. Отих, дуже м'яко кажучи, несвідомих громадян, які своїм небажанням дотримуватися карантину хочуть убити мене, мого чоловіка і моїх батьків -–треба ж їх якось, перепрошую, закликати до порядку?

Ми знаємо, як підміняти собою державу, коли вона не справляється. Нам не звикати. Ми вміємо воювати, можемо двічі - з податків і з приватівської картки - утримувати свою армію, шити маскхалати розвідникам і маски медикам.

Але ж ми фізично не в змозі примусити все населення сидіти вдома і не розносити інфекцію!.

Я не довіряю нашій владі ні на гріш, і якби те, що відбувається зараз, відбувалося лише в Україні, плюнула б на те, що я військовослужбовець і першою б закликала народ на масові протестні акції.

Але це зараз в цілому світі, а у нас порівняно з тим світом - нульова медицина, починаючи від обладнання і закінчуючи абсолютно байдужим ставленням більшості медиків до пацієнтів, особливо до незаможних пенсіонерів. Єдина надія в Україні вижити людям, які в групі ризику – оцими драконівськими карантинами максимально не дати пандемії розгулятися. Або хоча б уповільнити її, щоб у більшої кількості важких хворих були шанси вижити.

А погані рішення влади... Нехай закінчиться пандемія – розберемося з ними потім.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube