В сучасній педагогіці багато говориться про те, що навчання працює тоді, коли є залучення в процес. Бажання участі і сама участь того, хто навчається, є ключовою. Відповідно, дитина перестає бути об’єктом навчання і стає його суб’єктом, тобто тим, хто може формувати цілі, впливати на процес, оцінювати себе.

На мою думку, саме питання суб’єктності чи об’єктності і стало ключовим "тригером" дискусії щодо проєкту за підтримки МОН та Офісу президента під назвою "Всеукраїнська школа онлайн", пише Наталія Церклевич в блозідля hromadske.

Дискусія, яка виникла серед батьків, освітян і всіх, хто хоч трохи цікавиться освітою, дуже неоднозначна. Вона має тенденцію скочуватись до форми – приміром, "вчителька зробила помилку" – проте, насправді, виникає з незадоволеної потреби всіх учасників освітньої системи, а саме потреба бути суб’єктом, а не гвинтиком системи. 

Дистанційне навчання і криза, яка спіткала освіту, зачепила за "нерв" усі сторони. Вчителів, на яких поклали тягар організувати щось і якось, не маючи жодної підготовки, розуміння і технічних навичок та засобів. Батьків, які враз мали стати "злим поліцейським" для своїх дітей і змушувати чи то мотивувати їх до сотень непотрібних нікому завдань. І самих дітей, які взагалі не розуміють змісту всього цього процесу, якщо вони не залучені в нього і не знають, як це застосувати в своєму майбутньому. Умовно кажучи, процес "фарширування знаннями" зазнав повного колапсу. Але давайте подивимось на першопричини.

Читайте також: Учительница математики ошиблась. Знаете, как отреагировали украинцы?

В роботу з освітніми процесами я потрапила 4 роки тому, коли моя дитина пішла в перший клас і я жахнулась шкільній реальності. Тоді ж я доєдналась до подібних мам з ініціативи "Батьківський контроль", яка переросла в громадську організацію "Смарт освіта" і займається підтримкою реформи "Нова Українська Школа", ведучи сайт НУШ, проводячи різні програми інституційного розвитку освітян. 

З початку 2019 року я координую міжнародну соціально-освітню програму DARE (Dream. Achieve. Realize. Express), яка реалізується в Україні, Молдові та Румунії, зокрема і для підтримки дітей із вразливих категорій. Одним з методів програми є "Самоорганізований освітній простір", який ще 6 років тому революційно представив професор Сугата Мітра на TED-виступі під назвою "Збудуймо школу в хмарі". Він наводив неймовірні приклади, як діти можуть самонавчатись, навчати одне одного і засвоювати різні навички, чим підважував онтологічну суть сучасної системи освіти. 

Цікавим є його та багатьох інших філософів, освітніх аналітиків і взагалі тверезо мислячих людей аналіз так званої "сучасності" сучасної школи. Парадокс полягає в тому, що "сучасна школа", будучи сконструйованою на запит і потреби промислової революції, дотепер як система не здатна була вирости і перепрофілюватись під потреби і цінності інформаційного суспільства ХХІ століття.

Відповідно, карантин, як неймовірно сильний шоковий удар, оголив парадоксальність багатьох процесів і зробив зміни незворотними, що є хорошою новиною для всіх, хто розуміє, що таких викликів попереду ще багато, і готовий до змін, але поганою новиною для тих, хто змінюватись не буде. Карантин унаочнив, що світ розвивається в подвійній реальності. З одного боку – віртуальні можливості, штучний інтелект, нанотехнології і всі інші інновації, яких я, як "класичний гуманітарій", навіть і не знаю. І друга реальність – приміром, наша система освіти – діти в школі за партами читають підручники, працюють по дзвінку, переказують параграфи, ну, я думаю, далі ви зрозуміли. Різниця між першою та другою реальністю десь у півтора століття. Це певна системна помилка, і ця криза була очевидною ще до карантину і не лише в Україні.

Для таких країн, як Україна, толерування кризи в освіті і затримка якісного і радикального реформування системи освіти, включно з переглядом функцій різних, нібито важливих, наукових інститутів цієї системи може стати потенційно дуже згубною. Це вже показала PISA, і це стане реальністю наступних кількох років, оскільки мало хто з молоді хоче вчителювати, бюджетних коштів буде критично не вистачити, різниця в рівні дітей у селах та містах, державних та приватних шкіл буде ставати ще більшою, і рано чи пізно багато хто опиниться перед викликом, що система не є дієздатною взагалі.

Тепер повернімось до запитання, що ж змушує наше суспільство настільки сильно реагувати на такі проєкти, як, скажімо, "Школа онлайн". На мій погляд, цей проєкт показав кілька системних помилок в освітньому процесі:

1) Це домінація форми над змістом, що набирає особливої абсурдності в ситуації кризи і викликає обурення у великої кількості учасників освітнього процесу, які розуміють, що так далі не може тривати. Приміром, коли вчитель/ка з телеуроку каже: "Діти, візьміть зошит, відступіть n клітинок і запишіть "Класна робота", в цей момент вона чи він просто вбивають освіту, яка не має відношення до цих клітинок.

2) Це неврахування теорії "множинного інтелекту" Говарда Гарднера, який стверджує, що люди навчаються і сприймають речі в різний спосіб – він описав 9 типів. Ви й самі помічали, що хтось краще розуміє математичні пояснення, хтось вивчає мови чи малює. В сучасній системі освіти панує неписана ієрархічність дисциплін: точні дисципліни, наступний рівень – лінгвістичний напрямок, і десь наприкінці – різні творчі предмети. На думку Кена Робінсона, відомого освітнього експерта, такий підхід автоматично робить людей з менш умовно "крутими" для освітньої системи типами інтелекту менш успішними в шкільній системі. Звісно, це зовсім не означає, що вони не реалізують себе в дорослому житті, просто для них школа назавжди залишає травму, страх і викид кортизолу при спогадах про цей процес. Відповідно, бувши травмованими криками, виправленнями, приниженнями з боку вчителів, вони гостро реагують на такі ж прояви стосовно своїх дітей і починають деколи навіть активне цькування вчителів типу "Вона ж зробила помилку", щоб хоч якось компенсувати свою шкільну травму.

Читайте також: Критика телевчителів стала продовженням кампанії, розгорнутої в нашій країні упродовж десятиліть – освітянин

3) Це невміння будувати на фундаментальному рівні культуру діалогу. Часто вчителі скаржаться, що дітям нудно, вони не виконують завдання, списують, поводяться не дуже достойно і не поважають учителів. Водночас, заходячи в різні школи в межах проєкту створення "Меморандуму педагогіки партнерства" як незалежний фасилітатор, я мала нагоду поспілкуватись окремо з усіма сторонами шкільного трикутника – батьками, учнями та вчителями. Розмовляючи з підлітками у більшості шкіл, я була вражена глибиною їхнього осмислення. Все, що їм потрібно – це толерантне й гідне ставлення до них, потреба бути, знову ж таки, суб’єктом шкільного життя. Там, де завдяки підтримці педагогів та адміністрації вдається будувати такі принципи, формуються шкільні спільноти і культура довіри. Там, де ні – діти ведуть себе зумисно зухвало та інфантильно. Діалог – це вміння проявити емпатію, почути і зрозуміти співрозмовника. Навіть 2 хвилини на початку онлайн-уроку, щоб подякувати дітям за те, що вони з вами і що вони, попри все, щось хочуть і роблять, дадуть їм відчуття підтримки й віри в них самих.

4) Остання системна проблема – це фарширування дітей знаннями, що не дорівнює вмінню з ними щось робити. Тут дуже важливо переосмислити роль учителя з монологового формату "я все знаю" до формату залучення учнів до дослідження, роботи з відкритими запитаннями тощо. Попри впровадження деякими вчителями-інноваторами, таке переосмислення не відображене ще в змінах у середній школі, і, відповідно, учні й учителі постійно завантажені непотрібними фактами, поняттями і складністю програми загалом, яка не веде до якісного результату. Онлайн-уроки ще раз унаочнили це батькам, чим викликали в них щире обурення і нерозуміння ролі школи в процесі формування особистості їхньої дитини у ХХІ столітті.

Ці системні помилки неможливо вирішити за один день, чи одним проєктом, чи однією реформою. Вони можуть дати нагоду всім осмислити і задуматись про невідворотність змін, які відбудуться незалежно від того, як ми до них ставимось і як змінимось ми. Просто якісь країни зможуть робити свої "школи в хмарах" і будуть вести світ у проривах інновацій і наукових відкриттів, а якісь будуть далі гратись у відступи клітинок і "фаршировані перці".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube