Кадр зі стрічки Жана Кокто "Орфей"

Щойно життя сходить зі звичного перебігу подій – одразу поринаєш у всілякі чудасії, пише для "Тижня" Тарас Лютий

Наприклад, вихід із помешкання в період епідемії стає схожим на окрему пригоду, адже потрапляєш в аномальне карантинне позасвіття, оздоблене захисними масками й рукавичками. У зв’язку з цим пригадується міф про Орфея, який визволяє із загробного царства померлу Еврідіку. В основу оповіді закладено формулу: подорож у потойбіччя здійснюється заради любові. Розчулений Орфеєвими співами Аїд відпускає Еврідіку з єдиною умовою – закоханий не має права глянути на неї, аж доки пара дістанеться дому. Та заборони не було дотримано. Щоправда, на цьому Орфеєві митарства також не закінчилися: заздрісний Діоніс велить менадам розірвати його за відданість Геліосу й Аполлонові.

Цю прадавню історію на сучасний лад майстерно проінтерпретував у своїй п’єсі, а опісля зі змінами екранізував літератор, художник і режисер Жан Кокто ("Орфей", 1950). Його версія й починається із протистояння двох ліричних натур. Популярний аполлонійний поет Орфей сидить у паризькій кав’ярні та споглядає прибуття невідомої принцеси зі сп’янілим діонісійним Сежестом, неординарну збірку якого йому щойно показали. Знагла буйний віршувальник починає штурханину. Затим якісь мотоциклісти в чорному його збивають. Принцеса наказує покласти Сежеста в авто і принагідно запрошує свідка-Орфея до супроводу. Замість лікарні всі прибувають до зруйнованого замку. Незнайомка, що виявляється Смертю, наказує бездиханному тілу встати.

Читайте також: Пан Ховайко: годі сподіватися на панацею від того, що містить у собі все людство

Назирцем за нею весь її почт зникає у дзеркалі. Надалі протиставлення двох поетів змінюється на зв’язок між Смертю й Орфеєм. Очманілий, він опритомнює на ранок невідь-де: додому його відвозить Ертебіз – приставлений до нього ангел Смерті. Не приділяючи уваги вагітній дружині Еврідіці, Орфей постійно думає про Смерть. Остання кілька разів приходить уночі крізь дзеркало в його дім і дивиться, як він спить. На її опущених повіках намальовано очі, що є символом проникливої далекоглядності. Тож між ними спалахує пристрасть: Ерос і Танатос дивним чином об’єднуються.

Тим часом Ертебіз уподобав собі розсерджену Еврідіку. Утім істотам, які належать до несумісних світів, поєднатися годі. Одного дня мотоциклісти вбивають Еврідіку. Утрата дружини пробуджує Орфея від аполлонійного сну. Разом із Ертебізом він вирушає в задзеркальне потойбіччя за коханою. Цікава деталь: пропуском у засвіти є залишені Смертю гумові захисні рукавички, які розкривають плесо люстра, мов портал. Але й це ще не все. В антисвіті смертному пересуватися важко, структура тамтешнього часово-просторового континууму ніби пручається. Врешті-решт, відповідно до сюрреалістичного жанру, на тому світі починається суд позаземних сил, схожий на абсурдно-бюрократичні збори штибу засідання компартійного осередку. Згідно з ухваленим рішенням, Орфеєві з Еврідікою дозволено повернутися, але з жорсткою умовою: чоловік ніколи не дивитиметься на дружину.

Проте після повернення Орфеєві це швидко набридає. Якось один його позирк у дзеркало ловить погляд Еврідіки та спричиняє її миттєве зникнення. Готовий із розпачу до загибелі Орфей захищає свій дім від невдоволених фанів зниклого Сежеста, а ті його атакують і врешті застрелюють. За допомогою вартових мороку Ертебіз удруге доправляє Орфея до царства мертвих, але Смерть учиняє несподівано гуманно: подібно до геґелівського подвійного заперечення, вона дає команду своїм слугам Ертебізу й Сежесту задушити й без того вже мертвого Орфея, щоб навпаки знову зробити його живим. За це зухвале самоправство на неї з ангелом чекає невідома жахлива доля. Натомість Орфей із Еврідікою наступного ранку разом прокидаються в ліжку та сміються, немов побачили чудернацьке сновиддя.

Читайте також: Світ(ло) за вікном: сумно, що відчинивши двері, ми знову зачинимо вікна

У своєму фільмі Кокто використовує несподівані технічні прийоми, серед яких вражають повторювальні дії, реверси. Наприклад, такими є жваві вдягання/знімання рукавичок або підняття мертвих тіл, фонові негативи фотозображень у змалюванні позаземного пейзажу, Орфеєве задкування, коли він повертається назад із потойбіччя, відновлення розбитих дзеркал тощо.

Мабуть, усе загадкове має свої розгалуження, помережені плетива зв’язків, у яких легко заплутатися. Що ж, виявляється, світ живих переповнений численними натяками на потойбіччя. Сам Орфей – трагічна роздвоєна постать, яка потерпає від любові до протилежних і навіть несумісних сутностей. Еврідіка втілює приземленість, домашній затишок і ситий побут. Здається, саме тому її чоловік шукає натхнення в тому, що здатне його навіть позбавити життя. І навпаки, принцеса-Смерть виявляється не традиційним бездушним образом, якому цілковито байдуже, у чий бік махнути косою. Смерть нагадує про себе за допомогою дзеркал, показуючи людині результати її старіння.

Парадоксальність полягає у співпричетності та взаємній залежності супротивних речей, без яких людині не може прожити. У створеному полі напруги, яке зазвичай відлякує, виказуючи зумисну розбіжність, несподівано визріває щось рятівне. Щоби бодай чогось досягти, потрібно пройти непрості випробування, схожі на розставання зі своєю попередньою подобою. Лише той, хто наважується перевершити себе, вартий чогось більшого. А покорення Смерті або ж любов до неї означає можливість виходу в безсмертя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube