Ілюстративна світлина

Критичні ситуації – найкращий спосіб перевірити спроможність влади. І не завжди якість цієї перевірки визначає Київ. У столиці життя вирує, тутешні темпи не всім до вподоби, але тільки по-справжньому значущі події сколихнули регіони, які живуть не те щоб тихо, але без надмірної пасіонарності, хоча нерідко й із дулею в кишені, пише для "Тижня" Дмитро Крапивенко

Чим "дихають" регіони, виразно стало помітно 2014-го: десь переміг Майдан, десь Антимайдан відчув близьку поразку й кликав Путіна з військами, а десь, як-от у Запоріжжі, щоб розігнати тамтешніх поборників "русской весны", досить було борошна та яєць. За останні шість років чого ми тільки не бачили: й олігарха на чолі області, й одеську гастроль Михайла Саакашвілі, і спроби розхитати Закарпаття на "угорському питанні". Медійні, з нотками шоуменства, очільники ОДА стали своєрідними предтечами перемоги буфонади на загальнонаціональному рівні: чого вартий лише Олексій Савченко – очільник Миколаївщини у 2016–2019-му, що багатьом запам’ятався своїм косплеєм чеченського диктатора Рамзана Кадирова.

Читайте також: Годі шукати промовистішого свідчення цілковитого фіаско чинної влади

Випробування пандемією не стало винятком: регіональні еліти показали безліч своїх талантів. Спеціально вжив це слово без лапок, бо справжня місцева бізнесова еліта зробила чимало для боротьби з COVID-19. У нас, як і в 2014-му, немає областей, де громадянські ініціативи не прийшли на допомогу там, де у влади забракло ресурсів. Очільники ОДА – люди президента, він їх призначає і знімає, скрутиш дулю сьогодні – підеш у відставку завтра. Інша річ – обрані громадою міські голови. Харківський підтримав місцеві традиції у стилі нині покійного Євгена Кушнарьова, який 2004-го лякав Київ тим, що російський кордон до них ближчий, аніж українська столиця. Геннадій Кернес, щоправда, у своєму бунті був поміркованішим: до сепаратизму не закликав, натомість намагався проігнорувати розпорядження центральної влади про закриття метро. Але харківські бунти зазвичай нетривалі, тому й Кернес досі у великій політиці.

Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відзначився міжобласною депортацією ромів, а очільник Черкас Анатолій Бондаренко вирішив дочасно вийти з карантину, після чого здобув симпатії всіх громадян, що невдоволені тривалою самоізоляцією. Хто знає, якби президентські вибори відбулися на другий день після черкаського демаршу, можливо, Бондаренко здобув би переконливу перемогу, бо народна любов піднесла його на небачені висоти.

Коли центральна влада нагадує кабаре, то чого ж регіонам сумувати? Особливо коли на горизонті вибори. Призначені вони на 25 жовтня, і підготовка до них триває повним ходом (із поправкою на карантинний режим, коли до традиційної гречки додаються ще халявні маски й антисептики). Зав’язується складна інтрига: місцеві еліти, старі партії, кишенькові політсили міських голів і колишніх очільників ОДА та вертикаль Зеленського. Децентралізація набрала обертів, але вповні не відбулася. Десь це історія успіху, десь – традиційна ненависть до будь-яких реформ і боротьба за фінансові потоки.

Читайте також: У Зеленського зробили все, аби конфлікт із місцевою владою став неминучим – Пекар

Президент не має своїх префектів на місцях, тому міські голови тримаються зухвало. Не все гаразд із правлячою партією: ми бачили, з яким скрипом "Слуга народу" рекрутувала собі людей на мажоритарні округи. А де знайти кадри на районні, міські, обласні ради? Й із ким у разі чого домовлятися, чим поступатися? І ключове запитання: під чиїм упливом де-факто залишаться регіони після цих союзів?

Зеленський і далі грається в пошук громовідводів, і це йому вдається. Ми вже бачили, як уряд іде у відставку, назбиравши достатньо "токсинів", нині спостерігаємо невдоволення Радою, яку головний герой серіалу "Слуга народу" мав би розстріляти, у житті ж усе може закінчитися банальним розпуском і черговим "рестартом". Дістається й місцевим радам: їх уже призначили винними в невиплаті надбавок лікарям. Годі сумніватися, що далі буде.

Життя регіонів змінюють не тільки пандемія та тиск центральної влади. Повернулися заробітчани, лихоманить економіку, а на обрії ще й ринок землі. Відбувається випробування імунітету: від конкретних громад до країни загалом. Ми лише вчимося виробляти антитіла й не винайшли вакцини, але певне загартування таки отримали. Пандемія не закінчилася, і, попри певні послаблення, карантинний режим можуть поновити якщо не по всій країні, то в окремих областях, і це також перевірка на зрілість для місцевої влади.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube