Розмова про людей, які пройшли полон, катування, приниження гідності, показові розстріли та психічні знущання – далеко не з легких. Однак, вона важлива, адже досі у полоні на окупованих територіях Донбасу, в Криму та Росії лишаються сотні українців, а понад 3200 наших громадян пройшли через це випробування. Колишні полонені неохоче розповідають про свій досвід навіть психологам. І причин цьому кілька: страх і сором за свій трагічний досвід, почуття приниження, безпорадності та особливої вразливості.

Інша серйозна причина, чому колишні полонені "капсулюють" свій травматичний досвід, не відкриваючись повністю навіть рідним – це небажання знову занурюватись у страшну ситуацію, яка насичена сильними переживаннями. У полонених з'являється почуття недовіри до оточуючих, в тому числі, до психологів, сумніви, чи їх зрозуміють, а головне – чи не стане від спілкування ще гірше, пише психотерапевт Борис Ганицький, для Gazeta.ua.

Тортури, як фізичні, так і психологічні, належать до тяжких зовнішніх стресорних факторів, які можуть призвести до розладів адаптації. За характером такі розлади бувають різними і залежать, як від потужності негативного досвіду, так і від внутрішньої сили особистості. Приміром, до посттравматичного розладу може призвести емоційна нестійкість, підвищена тривожність та незрілість людини.

Читайте також: "Вас ніколи не катували?" Історія Ігоря Козловського про 700 днів у донецьких підвалах

Синдром посттравматичного розладу розвивається у 50-80% людей, які перенесли важкий стрес, до якого відносяться й тортури. Його розвиток напряму залежить від інтенсивності та тривалості стресу.

95% військовослужбовців, які зазнали бойового стресу, відчувають його вплив протягом всього життя, а у 20% ветеранів спостерігається різке погіршення здоров'я і розвиток хворобливого стану, що визначається як синдром ПТСР, за даними американських авторів.

У перші 2-4 місяці після полону з'являються повторювані нічні жахіття, які турбують всіх до єдиного. Для снів характерні відчуття безпорадності, самотності у небезпечній ситуації, переслідування ворогом з пострілами і спробами вбити, тортури та неможливість себе захистити.

Після нічних жахіть наступними за силою прояву повторних переживань травми є так звані флеш-беки. Нагадують про страшний досвід і викликають неприємні асоціації різкі хлопки, петарди, салюти, звук літака над головою і навіть робота фотостимулятора при реєстрації ЕЕГ, що асоціюється з чергою з автомата. Колишні полонені мають підвищену чутливість до стимулів, які нагадують про війну, і ці стимули здатні розбудити симптоми ПТСР та дистресу – коли людина не може адаптуватися до стресової ситуації та її наслідків.

Читате також: Атовці пишуть книжки, щоб урятувати своє життя і багатьох інших

Трапляється, що у людей, які пережили сильну психоемоційну травму, з'являється зниження або втрата інтересу до діяльності, яка раніше їх надихала. З'являється відчуття відчуження, знижується здатність радіти та бути безтурботним. Проблеми можуть з'явитися і на сімейному фронті: холодність, емоційна відстороненість та конфліктність. Також може з'явитися відчуття нетривалості та марності життя, песимізму і очікування близького нещастя в майбутньому.

Якщо довго ігнорувати психологічні проблеми, може виникнути депресія, тривога, імпульсивна поведінка, алкогольна або наркотична залежність. У людей з ПТСР нерідко бувають і психосоматичні розлади у вигляді хронічної м'язової напруги, підвищеної втомлюваності, головного болю, безсоння, коліту та болю в області серця.

Як не парадоксально, але повторне переживання травми має певний терапевтичний ефект, а спроби уникнути неприємних спогадів та глибоко "закопати" їх у собі можуть призвести до патології. Ось чому людина, яка веде щоденник, або пише книгу, чи відкрито ділиться досвідом полону з іншими – собі допомагає. Якщо самостійно впоратися не вдається, тоді варто звернутись до фахівців. Це полегшить психічний стан та допоможе навчитися застосовувати адаптивні форми захисту до стресів у майбутньому.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube