Один з аргументів прихильників ідеї розформування чи зменшення фінансування поліції, яка зараз активно обговорюється в американському суспільстві, - те, що поліція виконує забагато функцій в громадах.

У своїй статті у Washington Post прихильниця цієї ідеї, професорка права Джорджтаунівського університету Крісті Лопез наводить приклади, коли поліцію викликають, щоб забезпечити дисципліну в школі, прибрати безхатька з вулиці чи зарадити суперечці між членами родини.

У США й справді на поліцейських, крім ловлі злочинців, покладається дуже багато інших обов’язків, наприклад, забезпечення швидкого реагування та допомоги під час стихійних лих. Поліцейські також беруть участь в різноманітних проектах і кампаніях, покликаних побудувати довіру і єдність в громадах, яким вони служать.

Мені у зв’язку із цим негайно спадає на думку інцидент, який трапився зі мною на початку березня і в якому, крім мене, взяли участь дві собаки, два бігуна, кілька поліцейських, 3-4 медики швидкої допомоги і один представник служби контролю за тваринами.

Одного весняного вечора, коли мій чоловік був у відрядженні, а дитина – вдома, я пішла вигуляти свого собаку - чотирирічного здорованя на ім’я Закк єнотової гончої породи із домішками. Ми вже поверталися, треба було лише перейти міст перед нашим будинком, коли я побачила, що нам на зустріч біжить пара із собакою трохи більшою за Закка.

Далі все сталося за пару секунд: собаки, обидва на поводках, але недостатньо коротких на вузькому мосту, кинулися одна на одну, в середині їхньої сварки опинився чоловік, якого мій собака – а, може, й його – хапнув за ногу.

«Він мене вкусив», - закричав чоловік, якому, як я потім дізналася, було 46 років. Його дружина, що йшла за ним, почала негайно викликати поліцію.

«Не треба викликати поліцію», - зауважила я. У критичних ситуаціях я завжди зберігаю крижаний спокій – стресую вже потім. «Я страшно вибачаюся, що так сталося, але ми в однакових умовах – наші собаки були на повідках і кинулися один на одного. Ось мій будинок, давайте пройдемо туди, я вам дам усе необхідно, щоб обробити ранку, покажу щеплення собаки і залишу свої координати», - намагалася я урезонити жінку. Але поліцію вона викликала і ми всі разом залишилися на неї чекали.

Тим часом жінка продовжувала обурюватися – як мені, так й своїм знайомим, яким вона телефонувала. Покусаний чоловік і я вивчали його ранку, обговорювали необхідність купити йому нові шорти для бігу – він відкинув мою пропозицію – та налагоджували людський контакт, що ще більше дратувало його жінку. Наші собаки, тим часом, товариські сиділи поруч, ніби вони до всього цього не причетні.

Незабаром приїхала поліція – відчуття часу на той час в мене було втрачено і як довго це зайняло, сказати не можу. Поліцейський обробив ранку, взяв у нас свідчення і мої координати. Я зазирнула, що він там пише, і зраділа: дрібна подряпина, надана перша допомога (не пряма цитата). Це не лише було правдою, й означало безперспективність можливого судового процесу з боку цієї пари.

Слідом за поліцією, приїхала швидка і Служба контролю за тваринами. Увесь цей гармидер сильно нервував мого собаку, який вже лежав на узбіччі і скиглив. Санітари всадили чоловіка на лавку, втрьох міряли йому пульс і надавали ще якусь першу допомогу. Чоловік почувався ніяково, ми взаємно вибачалися і радили в подальшому бути обережнішими з собаками на вузьких мостах та провулках.

Я не знала, коли все це закінчиться, і повідомила поліцейському, що маю достатньо розваг насьогодні і мені треба йти, бо в мене вдома дитина одна. Мама вийшла на 10 хвилин і її вже годину немає.

«Скільки дитині років?» - напружився поліцейський.

«11». Розпружився.

До мене підійшов привітний чоловік зі Служби контролю за тваринами і сказав, щоб я йшла до дому – він сам до мене прийде за кілька хвилин. Наказав знайти довідки про щеплення собаки і чекати.

Вдома син дійсно був наляканий. Я вигнала собаку, який продовжував неадекватно поводитися, в обнесений парканом двір, трохи прибралася і приготувала довідки про щеплення. Чекаю.

Чоловік зі служби контролю за тваринами не забарився. Відразу мені повідомив, що вже сам знайшов інформацію про щеплення, вони як раз у нас були свіжі, і похвалив за гарний догляд за здоров’ям тварини. Я поцікавилася, чи можуть у цього інциденту для мене бути якісь наслідки кримінально-процесуального порядку. Раптом я захочу кудись балотуватися.

«Ні, - пояснив мені вбраний у форму, що нагадувала поліцейську, від чого я йому ще більше вірила, представник місцевих органів правопорядку. – От, якщо б твій собака був не на поводку або ти її на бігуна нацькувала, тоді так, це було б правопорушенням. У даному випадку тобі немає про що хвилюватися».

«Судовий позов?»

«Тут я сказати не можу, але навряд чи», - як і покусаний чоловік, він явно виявляв до мене симпатію.

Втім через секунду мені стало зрозуміло, що хвилюватися є через що. У нього запрацювала поліцейська рація, по якій жіночий голос кілька разів потворив: «увага усім підрозділам, чоловік, 30 років, направив пістолет на поліцейського, місто Фолс Черч, увага всім підрозділам…».

«А тут ми зі своїми собаками…», - я ще раз підкреслила малозначущість усього інциденту.

«Так, у цьому місті стаються справжні злочини… », - підкреслив він значущість роботи місцевих правоохоронних органів.

Далі ми взялися за те, заради чого він й приходив. Через агресивну поведінку Закка на мосту його відправили під "домашній арешт" на 10 діб. Я розписалася, що беру на себе відповідальність переконатися, що він відбуде увесь термін, повідомляти у відповідні органи про всі зміни в його поведінці та здоров’ї, та прозвітуватися на 10-ий день про його відбуття.

«Що, взагалі не можна виходити?» - перепитала я. У нас двір з парканом, а як інші власники тварин це роблять?

«Поруч з домом можна. Тільки далеко не ходить», - пояснив він.

Мета цього – не покарати собаку, бо до нього все одно не дійде - а переконатися, що вона здорова, і якщо у нього виникнуть ознаки сказу, щоб про це негайно повідомили постраждалому.

Чоловік вручив мені пам’ятку, яка детально пояснювала, що означає «10-деннне утримання вашої домашньої тварини», що розповсюджувалося також на котів і тхорів, із портретами "особливо небезпечних правопорушників".

Представник Служби контролю за тваринами розважив мене кількома історіями зі своєї роботи, кілька разів повторив головний меседж – уважно стежити за здоров’ям собаки – і пішов.

Як законослухняна громадянка, я відповідально поставилася до узятих на себе перед громадою зобов’язань. А коли, в середині березня, у Закка закінчився термін відбуття "домашнього арешту", він почався у всіх решти. Бо саме в цей день у Вірджинії оголосили початок дії карантинних обмежень.