Інфантилізм та відсутність самоідентифікації. Якщо б мене спитали - як ти можеш охарактеризувати сучасних українців, я би назвала ці два слова. Це - дійсно проблема.

Якщо людина в 32 рочки біжить ультра-марафон в складних умовах, до того не пройшовши медогляд та не отримавши будь-якого медстрахування та при цьому підписує папірці організаторів про свою відповідальність, а потім сходить з дистанції за 10 км до фінішу та помирає - це інфантилізм. Або організатори змагань, які щиро сподіваються, що "нічого страшного" без медогляду не буде - головне взяти з учасників внески, а потім ... хай бігають як вміють.

Читайте также: Казарин: Выбор каждой страны сводится лишь к тому, на орбите какого именно солнца она будет вращаться. Кто-то выбирает Китай. Кто-то – США. Кто-то – Брюссель. Кто-то – Москву

Інфантилізм розповсюджуються у всьому: президент, який мріє захворіти короною та потім оголошує хворою свою дружину та так хоче просочитися між крапельками, люди, які не носять маски під час епідемії та не вірять в пандемію, жіночки, які спочатку ковтають жменями протизаплідні та бігають на аборти, а потім щиро хочуть завагітніти, люди, які вибирають тупенький квартал та сватів замість National Geographic... і цей перелік може бути безкінечним.

З самоідентифікацією ще складніше. Якщо доросла людина ідентифікує себе як "просто одесит" чи "честний советский человек - ми же виросли в одной стране", діагноз зрозумілий: голова у піску, "хочу жити у минулому та пишатися радянськими "успіхами" та великой пабедой, мову вчити не буду - не "царское ето дело" и так все сойдет"

Вони, звісно, вже не кажуть "Україна - нема такої країни на карті", але таємно мріють у Лукашенко за кермом "их страни" та разочаровуються у Зеленському - бо він такий же інфантил, як вони самі. А інфантили люблять дорослих та сильних.

Та розуміють єдину мову - мову сили.

Читайте также: Кочетков: Есть такой популярный литературный жанр – "роман-катастрофа". А у нас сходный тип государственной власти вырисовывается – "президент-катастрофа"

Я не прошу ставати перед дзеркалом та питати себе: а хто я? Чому живу в живу в Україні та що зробив для неї, щоб вона стала сильніше, привабливіше та красивіше? Бо дорослішання починається з того, що ти вмієш робити та робиш для світу, а не світ для тебе. Забуваючи дитячі образи. Ти маєш робити цю країну краще. Тоді все буде.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube