Окупація, якої не було. Балтія, Афганістан, Крим

Чи наважиться російська Державна дума на ухвалення закону, що визнає недійсною постанову З'їзду народних депутатів СРСР про засудження підписання пакту Молотова-Ріббентропа та секретних протоколів до цього документа? Якщо ухвалить, думаю, нічого несподіваного в цьому не буде. У Росії вже не раз на найвищому рівні ‒ зокрема і в заявах зовнішньополітичного відомства цієї країни давалась висока оцінка союзу Сталіна та Гітлера, а сам пакт ‒ у повній відповідності з вигадками радянської пропаганди ‒ оголошувався необхідним для країни й дуже корисним рішенням.

У вересні 2019 року саме така оцінка пакту була подана в заяві російського МЗС, яка з'явилася саме в річницю спільного параду радянських і нацистських військ в окупованому Бресті, якраз після знищення агресорами Польщі, пише Віталій Портников спеціально для Крим.Реалії.

Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року

Ну а що стосується спільних протоколів, які поділяли Європу між двома диктаторами-убивцями, то їх існування радянські керівники спокійно заперечували і приховували аж до горбачовської перебудови. Чому б і зараз не вдати, що їх ніколи не існувало?

Читайте також: Спецслужби СРСР і вбивство Ярослава Галана. Знайомий почерк?

Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою

Питання «реабілітації» пакту особливо цікаве в ці червневі дні, коли відзначається 80-а річниця окупації радянськими військами країн Балтії. Тієї самої окупації, факт якої був фактично констатований при визнанні відновлення державності Латвії, Литви та Естонії відповідним рішенням Державної ради СРСР у 1991 році та тієї самої окупації, факт якої заперечує російське керівництво.

Читайте також: Я ненавиджу Радянський Союз. За десятки мільйонів загублених душ. За те, що він знайшов винних у вигляді кримських татар – Сенцов

Саме у червневі дні 1940 року буквально за декілька днів радянські війська взяли під свій контроль державні установи та всю інфраструктуру Балтійських країн, замінили там владу, і вже через декілька місяців маріонеткові «парламенти» цих держав, до виборів в які були допущені тільки комуністи та їхні союзники, попросилися в Радянський Союз. «Добровільно».

Сьогодні, звичайно, серйозно говорити про «добровільність» такого приєднання не наважиться, думаю, жодна людина, яка хоча б приблизно знає радянську історію, розуміє, як взагалі в Радянському Союзі все це робилося. Але є й інший аргумент, куди важливіший для сучасних ревнителів «побєдобєсія» ‒ приєднання Балтійських країн було важливе зі стратегічної точки зору, щоб «відсунути» кордон. Словом, якби не ми ‒ там був би Гітлер.

Справа наліво: міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов, генеральний секретар ЦК ВКП (б) Йосип Сталін, міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і представник МЗС Німеччини Фрідріх Гаус після підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Москва, 23 серпня 1939 року

І ось у цьому, переконаний, якраз полягає найголовніша брехня, яка потім буде застосовуватися і в період окупації Афганістану, і при анексії Криму. Річ у тім ‒ і про це мало хто пам'ятає сьогодні ‒ що на момент окупації Латвії, Литви та Естонії на території цих країн вже перебували значні військові контингенти Радянського Союзу, які з'явилися там після ультиматуму з Кремля. І ці контингенти перевищували за чисельністю армії Балтійських країн.

А ось Гітлер, навпаки, евакуював з Балтії всіх місцевих німців, тому що знав про майбутню радянську окупацію. У червні 1941 року рейхсвер без особливих проблем окупує і Латвію, і Литву, й Естонію. Жодної стратегічної переваги від перебування на території цих країн Червона армія не отримає.

Читайте також:  Проти Сталіна і СРСР: як кримські татари боролися за повернення додому

Але від цього радянська пропаганда не зміниться. Коли готувалася окупація Афганістану, у Москві знову заговорять схожою мовою: якби не ми, туди прийшли б американці. Але у 1979 році в Кабулі був дружній до Радянського Союзу режим і саме він просив про військову допомогу. Тільки не проти американців, а проти власного народу.

Коли буде ухвалюватися рішення про анексію Криму, теж, нагадаю, знову згадають про американців. І знову ця версія не буде витримувати жодної критики з однієї простої причини. У Криму ‒ як і в Балтійських країнах у 1940 році ‒ вже була на момент окупації російська військова база. І жодних юридичних можливостей її позбутися в України після Харківських угод не було. Які американці?

Є пропаганда і є історія. І можна, звичайно, ухвалювати будь-які постанови Державної думи, але ось тільки правди про те, що відбувалося з радянськими й російськими вторгненнями в сусідні країни це не змінить.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube