В травні 1944-го понад 180 тисяч кримських татар за наказом Сталіна депортували з рідної землі до Середньої Азії та віддалені райони Росії.

Весь народ незаконно затаврували як зрадника. За кілька років почався рух за повернення до Криму, що тривав майже пів століття, пише Станіслав Цалик в блозі для ВВС.

Умови, в яких вони прибули, можна уявити собі з листа "спецпоселенки" Тензіле Ібраїмової до радянського уряду:

"Моя племінниця Менубе Шейхіслямова, з вісьмома дітьми, була вислана з нами, а чоловік її був з перших днів війни в Радянській армії і там загинув. А його родина загинула в Узбекистані голодною смертю. Тільки одна дівчинка на ім'я Нера залишилася живою, але від перенесеного жаху і голоду стала калікою".

Кримські татари почали масово тікати з місць поселення.

Явище набуло такого масштабу, що уряд СРСР видав 21 лютого 1948 року постанову з грифом "совершенно секретно" №418-61 "Про заслання, висилку і спецпоселення". Йшлося про те, що міліція має встановити адміністративний нагляд за "спецконтингентом", запровадити облік, а головне – перешкоджати втечам.

Але втечі тривали.

Читайте також: Учням покажуть спеціальний урок до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

За дев'ять місяців, у листопаді, влада вдалася до жорсткіших заходів – з'явився указ Президії Верховної Ради СРСР, який карав утікача 20 роками позбавлення волі. Кожному, хто переховуватиме втікача, "світило" 5 років.

Без права на повернення

Зміни почалися після смерті Сталіна. В липні 1954-го скасували указ про 20 років. Потім звільнили спецпоселенців з-під обліку й адміністративного нагляду.

Кримські татари зрозуміли це як дозвіл їхати додому.

Та де там! Дільничні міліціонери пояснювали кожному голові сім'ї під розписку: скасування обмежень не надає ані права вирушати на півострів, ані можливості повернути кинуте там рухоме й нерухоме майно.

Влітку 1956-го делегація кримських татар виїхала до Москви з метою зустрітися з керівництвом ЦК КПРС. Хотіли просити про перегляд заборони повертатися до Криму. Їх не прийняли. Спробували побачитися з керівниками Верховної Ради СРСР, але теж без успіху.

Невдовзі, у вересні, кримськотатарська громада виклала свої вимоги в колективному листі до Михайла Суслова, який завідував ідеологією у президії ЦК КПРС.

Оці дві акції – поїздка до Москви та лист Суслову – започаткували масові кампанії протесту кримських татар.

Три причини

Відповіді від провідного радянського ідеолога не дочекалися. Але дочекалися іншого.

В листопаді 1956-го ЦК КПРС спеціальною постановою відновив національні автономії незаконно депортованих народів – калмиків, карачаївців, балкар, чеченців, інгушів.

Але щодо кримських татар політика виявилася іншою: "Визнати недоцільним надання автономії татарам, що раніше проживали в Криму".

Таке рішення найвища партійна інстанція пояснювала трьома причинами.

Перша (її досі залюбки використовує Кремль): "Кримська АРСР не була автономією лише татар, а являла собою багатонаціональну республіку, в якій татари складали менш як 1/5 частини всього населення".

Друга: в Росії вже є національне автономне об'єднання – Татарська АРСР, тож усі охочі можуть їхати туди.

Третя не може не дивувати: "Територія Криму є областю Української РСР і заселена". Яким чином приналежність півострова до України перешкоджає поверненню?.. А щодо заселеності – неправда. На той час кількість мешканців Криму була навіть нижчою, ніж 1941-го.

Суди і табори

1957 року 14 тисяч кримських татар підписали лист до ЦК КПРС з вимогою відновити справедливість щодо їхнього народу. У відповідь Москва доручила узбецьким комуністам підсилити "роз'яснювальну роботу" серед виселених з Криму.

А далі почалися репресії: восени 1961-го засудили Енвера Саферова і Шевкета Абдураманова, які обстоювали ідею повернення до рідного краю, на 7 і 5 років за "антирадянську агітацію і пропаганду".

За кілька місяців у Ташкенті заснувався Союз кримськотатарської молоді за повернення на батьківщину. Серед його учасників, до речі, був 18-річний Мустафа Джемілєв. Молодіжна організація не була легальною, натомість мала низку осередків на підприємствах та у вишах.

У квітні 1962-го КДБ арештував активістів Союзу кримської молоді. Їх судили за створення "антирадянської організації та антирадянську агітацію" і відправили на різні терміни до таборів суворого режиму.

Подібних вироків надалі було чимало.

Москва змінює правила

Після усунення 1964 року Микити Хрущова, який не бачив Крим кримськотатарським, рух за повернення набув нової сили: численні петиції, колективні листи до керівників КПРС (наприклад, лист до ХХІІІ з'їзду підписали понад 120 тисяч осіб), мітинги перед будинками партійних структур Узбекистану тощо.

Ймовірно, ця активність змусила владу дещо позадкувати: в липні 1967-го керівники Радянського Союзу – очільники силових відомств і парламенту – прийняли представників кримськотатарського народу. Вислухали їхні вимоги: організоване повернення до Криму (протягом кількох років), компактне поселення, відновлення республіки.

Вже за два місяці, у вересні, Президія Верховної Ради СРСР видала указ, який зняв з кримських татар звинувачення у зраді, а також постанову, що дозволила їм проживати будь-де на території СРСР.

Про відновлення автономії та організоване повернення не йшлося, але ці документи стали важливим кроком уперед. Протягом наступних двох тижнів до Криму прибули перші 500 кримськотатарських сімей.

Така активність налякала можновладців. Уже наступного року Москва змінила правила: кримські татари можуть потрапити до Криму лише через оргнабір.

Спочатку набрали 198 сімей, потім ліміт зменшували: наступного року – 104, далі – 45.

Тоді кримські татари почали прибувати на півострів самостійно – переважно ті, хто мали гроші на купівлю хати. В такий спосіб діставали постійну кримську прописку.

Відновлення автономії

Щоб обмежити прибуття кримських татар, влада посилила контроль за дотриманням паспортного режиму. Всіх, хто жив без прописки в родичів чи знайомих (тобто, хто щойно приїхав з метою придбати житло), примусово вивозили за межі півострова.

Читайте також: Я ненавиджу Радянський Союз. За десятки мільйонів загублених душ. За те, що він знайшов винних у вигляді кримських татар – Сенцов

Господарів, які продавали хати кримським татарам, почали притягати до адміністративної відповідальності – щоб іншим не кортіло. Водночас взялися за тих кримських татар, які замешкали в Криму легально: протягом лише 1972-1976 років суди визнали недійсними 364 угоди про купівлю ними нерухомості…

Нова надія на справедливе розв'язання питання з'явилася в часи "перебудови". В липні 1987-го понад 1,5 тисячі кримських татар вийшли на Червону площу в Москві з транспарантами: "Поверніть наш народ на батьківщину!" Далі пішли до ЦК КПРС, де передали лист, адресований Михайлові Горбачову, підписаний понад 30 тисячами осіб.

Але спеціальна комісія ЦК КПРС дійшла висновку: для утворення кримської автономії "немає підстав".

Лише в листопаді 1989-го Верховна Рада СРСР у спеціальній декларації визнала "варварською акцією сталінського режиму" переселення з рідних місць кримських татар та інших народів.

Крапку в цій історії поставила Верховна Рада Української РСР 12 лютого 1991 року, ухваливши закон "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" (від 1994-го має назву Автономна Республіка Крим).

Масове повернення кримських татар додому відбулося вже в незалежній Україні. У 2014-му, напередодні окупації півострова Росією, там мешкали близько 280 тисяч кримських татар.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube