Черговий саміт у "нормандському" форматі відкладається, а навколо мінського процесу відбуваються події, які перевели його в стадію "бути чи не бути" вже давно. Росія постійно намагається звузити Україні можливості для маневру, Україна ж намагається нав’язувати сценарій, який відповідає її інтересам.

Наразі внесення змін до Конституції України щодо особливого статусу Донбасу – головна вимога Кремля. Цей статус мав би давати широку автономію Донбасу, і вона б передбачала "право вето" у внутрішній, а особливо, в зовнішній політиці України. Та цей сценарій не цікавий Києву. Оскільки, тема того, яким буде статус Донбасу, – це тема для дискусії. 

Ми можемо говорити про різні типи автономії: на основі економіки, політики чи культури. Кожен з цих підходів має свої плюси та мінуси, але, в перспективі, вони можуть визначати характер та динаміку співжиття в кордонах України.

Політичний тип передбачає, власне, право впливу на зовнішню політику та право вето в інших стратегічних рішеннях уряду України. Приклад – статус російської мови як офіційної регіональної мови. 

Схожа на політичну і культурна автономія, яка, окрім політики, включає ще й особливості регіональної культурної традиції. Наприклад, редекомунізація – збереження того, що змітає декомунізація.

Читайте також: Мінський процес має винятково імітаційний характер – Портников

Ну, і третій – економічний – тип передбачає зняття обмежень щодо торгово-економічних зносин між частково окупованими частинами Донбасу та підконтрольною уряду України територією.

На сьогодні потреба модернізації "мінського процесу" по Донбасу як ніколи на часі. Оскільки те, що ми маємо зараз, не наближає мир. Натомість, в існуючих рамках дискусія постійно переводиться на взаємні звинувачення у невиконанні поставлених завдань. Від України вимагають виконання всіх умов, які прописані в "мінських документах". Але ж і Росія має виконувати свою частину домовленостей, наприклад, виводити свої війська з території Донбасу та співпрацювати в деескалації конфлікту. Що ми маємо натомість? – Постійні поставки зброї, з яких не перестають стріляти бойовики.

Читайте також: Зеленський досі ніяк не збагне самої сутності російсько-української війни

Україна не може вповні реалізувати політичну частину домовленостей по Донбасу (мова про місцеві вибори), якщо не буде вирішено питання безпеки (саме воно є головним для проведення виборів за демократичним принципом). І, тим більше, нелогічно у такій ситуації вносити зміни до Конституції (про що міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков розповідав нещодавно на одному з телеефірів).

Тобто без всеосяжного припинення вогню буде складно реалізувати будь-які подальші кроки, і це гра не в одні ворота, а двосторонній процес. Тільки після цього можна буде говорити про виконання рішень Паризького саміту лідерів держав Нормандського формату.

Тому українська сторона й натякає на новий формат, як таку собі модернізацію "Мінська". Причому, в цьому світлі можна говорити про підсилення процесу різними міжнародними майданчиками високого рівня. Адже це дозволить обговорювати не тільки питання Донбасу, але й проблеми Криму. Тож ми готові до будь-яких додаткових форматів – це не має бути виключно "мінський процес", але це може бути Будапешт+, чи Нормандія+. І хоча РФ всіляко уникає обговорення кримської проблематики, Україна не повинна переставати говорити про Крим. Якщо ми замовкнемо, світ зрозуміє, що ми змирились.

Втім, не слід виключати, Кремль буде виставляти нові й нові вимоги для проведення нової зустрічі в Нормандському форматі, щоб цьому запобігти. Ми вже це проходили минулого року перед самітом у Парижі. Таким є стиль Москви. Про це потрібно пам’ятати, але й далі нав’язувати свій план. Інакше це просто зроблять за нас. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube