MENU

Ненасильницький спротив білорусам не допоможе. Й ось чому

1132 2

У зв’язку з масовими протестами проти диктатури Лукашенка в Білорусі знову постала проблема ненасильницького шляху політичної боротьби, пише для "Тижня" Ігор Лосєв

Враховуючи історичний досвід багатьох суспільств, можна сказати, що ненасильство як знаряддя політики має доволі обмежену сферу застосування. Це знаряддя безумовно не є універсальним. Воно діє проти більш-менш демократичних, цивілізованих і правових режимів або проти тих диктатур, що вже почали руйнуватися й демонструють слабкість. Диктатура сильна, впевнена в собі, що тримає ефективний контроль над чиновницьким апаратом, армією та силовими структурами, що зберігає внутрішню згуртованість є стійкою щодо ненасильницьких викликів.

Саме такою поки що продовжує бути диктатура Лукашенка. За таких диктатур ненасильство втрачає сенс, як не мало сенсу політичне голодування в Освенцимі чи ГУЛАГу. Нині в Білорусі відчувається певна хитка рівновага між мирними протестувальниками та "преторіанською гвардією" диктатора.

Читайте також: Портников: Тітушки на мінських вулицях – ознака Лукашенкового безсилля

Ненасильницькі протести мають свою межу, коли вони в умовах активних дій протилежної сторони стають своєрідною формою самогубства. Прихильники політичного ненасильства полюбляють посилатися на Магатму Ганді й успіхи його мирних протестів на субконтиненті Індостаны. Можуть іще додавати Мартіна Лютера Кінґа та його досягнення в боротьбі за расове рівноправ’я. Проте з ким вони боролися? Із цивілізованою та правовою Британською імперією, що наближалася до свого розпаду. Питання з Індією серйозно постало після Другої світової війни, а за 15 років сталася знаменна подія – Рік Африки, коли абсолютна більшість африканських колоній Британії проголосили незалежність. А США були найпотужнішою демократію світу.

Питання: що сталося б із Ганді та його рухом за часів Сталіна в СРСР? Ненасильницький рух опору кримських татар сформувався вже по смерті Сталіна, бо за його життя був неможливим. Під час режимів Хрущова та Брежнєва кримськотатарський рух не досягнув великих успіхів, проте консолідувався й організаційно зміцнів. То була вже відносно ліберальна доба: вже не розстрілювали, а тільки кидали за ґрати. А за часів Горбачова та його "перебудови" кримські татари вже святкували очевидні перемоги. Чергова "відлига" зробила ненасильницькі дії ефективними.

Влада же Сталіна в цьому напрямку не давала жодних шансів. Вона в багатьох випадках щодо жорсткості й тупого придушення перевищувала режим Гітлера. Розповідать,що коли нацисти прийшли до влади, вони вивісили свої прапори на баштах університету, де ректором був Альфред Вебер, брат знаменитого вченого Макса Вебера. Ректор Вебер викликав завгоспа й наказав йому зірвати нацистські ганчірки. Наказ було виконано. Нацисти помстилися: вони відправили Вебера на пристойну німецьку професорську пенсію... Чи можна уявити, щоб із радянським ректором, який би так само вчинив із комуністичними прапорами, розібралися б таким же чином за часів товариша Сталіна в СРСР?  

Таке в Німеччині траплялося не тому, що нацисти були чимось кращими за більшовиків, а тому, що в їхній країні збереглося чимало "уламків" буржуазно-правових традицій, котрі нацисти не зуміли чи не всигли "перетравити"… У Росії таких традицій не було (вони не могли сформуваться так швидко), тож не було й "уламків"… Нацисти збедільшого не порушували власних людожерських законів, більшовики ставилися до своїх без особливого пієтету. Наприклад, за радянським законодавством існували дві форми виконання смертної кари: розстріл і повішання. Але цього дотримувалися не завжди.

Читайте також: "Ми все ще ваші брати": Алексієвич назвала події в Білорусі повстанням і звернулася до росіян

Історик радянсько-російських спецслужб Олексій Тепляков пише про червоний терор у  Західному Сибіру в 30-ті роки ХХ с.: "Колишній начальник Куйбишевського оперсектора НКВД Л. І. Ліхачевський у серпні 1940 р. свідчив: "Засуджено до ВМН (вищої міри покарання – ред.) за 1937–1938 роки було близько 2 тисяч людей. У нас застосовувалося два види виконання вироків – розстріл й удушення... Всього удушили приблизно 600 осібц. Поміж працівників Барнаульської тюрми перед війною побутували розповіді про те, як у 1937–1938 рр. відбувалося знищення тих, хто мав вирок розстріл: їх катували, а потім "убивали ломом і скидали до великої ями". У жодному радянському юридичному документі про удушення чи розбиття голови ломом як форму виконання смертного вироку не йшлося...

Ну й що за такої правосвідомості цілої держави міг би дати ненасильницький спротив? До речі, царський режим у Росії доволі нервово ставився до політичних голодувань в’язнів, у сталінському СРСР до цього ставилися без жодного інтересу, хоче людина померти – то її справа.

Щоб ненасильницький спротив став ефективним, спочатку треба вибороти якусь демократію та правову державу. У державах диктаторсько-деспотичного типу такий  спротив не має жодного сенсу.

Смерть героїв такого спротиву не справляє жодного враження на владу. Інша річ, що він може вплинути на людей, на суспільство. Але за умови, що буде розголос, його влада також може заблокувати. Шанси ненасильства суттєво підвищуються, коли диктатура стає безсилою або бодай трохи лібералізується. Тепер у Білорусі самим білорусам вирішувати, куди еволюціонує режим Лукашенка, до певного пом’якшення чи навпаки до більшої жорсткості, чим стає те правління, котре деякі тамтешні політичні аналітики називали "колгоспним фашизмом". Залежно від цього визначаються й перспективи білоруського політичного та громадського ненасильства.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Ігор ЛОСЄВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини