Понад два місяці тому у Львові відбувався День вуличної музики. Організувати все мали згідно із протоколами

Про це пише для "Тижня" Софія Челяк, повідомляє UAINFO.org.

Є музиканти, вони грають просто неба, перехожі майже не затримуються або ж тримаються на безпечній відстані в масках і рукавичках. Але цей день перетворився на справжнісінький вихід на волю змучених звірів. Вчорашні параноїки й агітатори дотримання карантинних вимог забували все й ішли обніматися з друзями, яких до того бачили лише у стрічці фейсбуку, ну максимум у зумі. Люди хотіли бути якомога ближче до музикантів – і тому забували про потребу соціальної дистанції.

Ви скажете – дикуни? Ні, все набагато простіше. У нас усіх роками вироблялися інстинкти відвідування масових заходів. Ти знаєш, що після літературної події можеш підійти до автора й узяти автограф, обмацати книжку, перш ніж її купити, а якщо в нього чи в неї немає ручки при собі – ти позичиш свою. Іти на концерт треба, щоб, зокрема, побачитися із друзями, поділити з ними свою пристрасть до музики, на вечірках ти знаєш, що випадкових тактильних контактів уникнути майже неможливо, бо ви всі танцюєте, вас багато, а попри вас ходять офіціанти й час від часу треба розступатися.

Читайте також: Знакова подія в Запоріжжі: чому потребуємо більше таких заходів

Раптове повернення до старих форматів після тривалого локдауну без напрацьованих поведінкових протоколів у новій реальності змушує людей поводитися, як колись. І хоч би яким добрим організатором ти будеш, тобі доведеться із цим мати справу, бо бажання соціалізації сильніше за будь-які заборони. Саме цей досвід переконав мене остаточно, що рішення перенести 27-й Львівський міжнародний Форум видавців було найправильнішим, бо як організаторка ти повинна відповідати за безпеку та здоров’я учасників і відвідувачів.

Якщо ви впевнені, що онлайн – це жахливе породження пандемії, то я вас розчарую. Він існував і до того. Навіть в умовах вседозволеності були проєкти, які переважно відбувалися онлайн і водночас були абсолютно успішними. Масштабний фестиваль Live Aid відбувся 1985 року на підтримку мегканців Конґо, що страждали від голоду. Його результати завжди були для мене недосяжною організаторською планкою та орієнтиром. Так, це масовий захід, який зібрав одночасно два стадіони. Але та кількість осіб на стадіонах (а це 172 тис.) – ніщо порівняно з 1,9 млрд людей зі 150 країн світу, які в прямому ефірі подивилися концерт по телевізору чи послухали по радіо. Багато хто казав, що трансляція цієї події змінила розвиток медіаринку й те, що відбулося, випередило можливості медіа на багато років. На початку 2019-го організатори Live Aid перезалили всі виступи з концертів на свій канал на ютубі. Кількість переглядів цих відео – сотні мільйонів.

Якщо говорити про ближчий для нас час і літературний менеджмент, то, наприклад, 2014 року в Австралії було організовано один із перших онлайнових літературних фестивалів Digital Writers’ Festival. Вони вже давно роблять ті події та формати, які ми зараз лише вигадуємо й адаптовуємо до онлайну: онлайнові прогулянки містами, поезія телефоном, аудіоверсії листів авторів, а ще програма онлайн-воркшопів для професійної аудиторії з усього світу. Торік організатори залучали аудиторію однозначними перевагами як на 2019-й: у вас є доступ до всіх можливостей літературного фестивалю у звичному форматі, але водночас ви перебуваєте де завгодно й – бонус (sic!) – можете залишатися в себе вдома. Здається, 2020-го з уже напрацьованою за шість років аудиторією та технологіями вони в жовтні мають усі шанси стати найуспішнішим літературним фестивалем у світі.

Читайте також: Влада урізає й без того мізерне фінансування найважливіших гуманітарних програм – В'ятрович

Ми всі дивимося на онлайновий формат як на поганеньку альтернативу офлайну. Ви будете вдома, не побачитеся із друзями, не візьмете автографа, не танцюватимете в переповненому залі. Так, усього цього не буде, але завдяки онлайн-форматові проєкти можуть жити набагато довше, ніж кілька заявлених днів. Довготривала перспектива життя фестивалю після його завершення – ще одна перевага онлайну. Насправді цілком імовірно, що люди ще рік чи два передивлятимуться події та коментуватимуть їх. Ми навіть поки що не можемо уявити, як довго користувачі переглядатимуть і взаємодіятимуть із трансляціями подій.

Багато хто каже, що стільки всього відбувається водночас, що ти не встигаєш усе подивитися – і, як наслідок, не дивишся взагалі, але ми забуваємо про те, що працюємо не з тут і зараз, а із невмирущими терабайтами, які потім можна буде роками використовувати для ситуативного піару.

Дуже абсурдно в часи пандемії, яка забирає життя тисяч людей, планувати події, які не відбуваються тут і зараз, але потенційно можуть дарувати тобі безсмертя або хоча б 15-хвилинний хайп. Організувати онлайн-подію – зовсім інше, ніж офлайнову, брати участь у такій події – це зовсім інший досвід, аніж брати участь у події офлайн. Можливо, у цьому й варто розібратися, перш ніж рівняти під один гребінець ці два формати. Для того щоб онлайн-події були для вас привабливими – не порівнюйте їх у жодному разі з офлайновими. Так, у них є дещо спільне: сенси, які ви виносите, але логістично це абсолютно різні продукти, як, скажімо, сік і яблука.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube