Режисер Олег Сенцов на зйомоках свого фільму "Носоріг".

Режисер, продюсер Валентин Васянович відмовився від ордена "За заслуги" 3-го ступеня, яким його нагородив президент Володимир Зеленський. А письменниця та кінорежисерка Ірина Цілик відмовилася від звання "Заслуженої діячки мистецтв України". Низку режисерів, акторів та діячів культури відзначили з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва 9 листопада.

15-20 років тому почалося потужне виробництво серіальних проєктів. Які на 100% були розраховані на російський ринок і здебільшого одразу мали інвестиції з РФ. Телевізійні продакшени, які цим займалися, закріпилися, добре себе почували фінансово. Заповнювали ефіри телеканалів. Україна їх жодним чином не цікавила. Знімали, щоб кожен росіянин думав, що відбувається у якійсь Рязані, пише режисер Володимир Тихий для Gazeta.ua, повідомляє UAINFO.org.

За останні 5 років ситуація змінилася, Україна отримує свій культурний простір, який не є придатком до російського. Війна зумовила жорсткий карантин щодо виробництва продукту для РФ. Але телекомпанії мають лобі на рівні президента. Він по суті кров і плоть цієї системи. От вони зараз намагаються пристосувати під себе все кіновиробництво в країні. Що не може не хвилювати і не обурювати кіноматографістів.

Читайте також: Лозниця, Васянович, Балаян. Нащо українські кінематографісти написали відкритого листа Зеленському

Міністерство культури відкрило конкурс патріотичних серіалів. Продакшн, який немає матеріальної бази, просто не може брати участі. Честь і хвала Васяновичу і Цілик, які знайшли сили і можливість повідомити широку аудиторію про проблему. Щоб влада її вирішувала.

Офіс президента спробував зам'яти цю історію. Хоча могли якось відповісти. Вирішили: зробимо вигляд, що цього не було і всі про це забудуть. З точки зору відповідального державника – це абсолютно неправильно.

Внутрішній кінематографічний ринок зараз на певному підйомі. Якщо цей підйом не підтримувати, то через півтора-два роки побачимо ситуацію, яка була на початку 2000-х. Коли легше було зустріти колібрі у ботанічному саду, ніж побачити українське кіно.

Діяльність Мінкульту і Держкіно виглядає швидше імітаційною. Йде безглузда метушня. Влада не бере продуктивної участі у формуванні української культури. Не видно політики, до чого йдуть.

Читайте також:  Україна ще довго не матиме свого Голлівуду, – Кокотюха

Бачу те, що кошти, які виділяються на кіновиробництво, хочуть направити компаніям, які робили контент для Росії. Наскільки ті можуть реалізувати ідею української культури, робити патріотичні серіали – величезні сумніви. Компанії, які зараз воюють за український ринок у кіновиробництві, виглядають, як боротьба мівіни зі швидкосупом. Там не йдеться про щось поживне для культури.

Кіномитці – індивідуалісти. Домовитися між собою про якусь спільну дію - дуже складно. Об'єдання, яке б могло насправді зібрати між собою творців, продюсерів, і боролося за інтереси кіно, поки що, на жаль, немає. Але з іншого боку, українське кіно піднялося з колін. Воно стало цікавим. Зараз творці-індивідуалісти зрозуміють – треба між собою співпрацювати. Щоб була спільнота кінематографістів, яка зможе лобіювати свої інтереси.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube