1 грудня – і знову почався стогін: "От якби в 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили, як у Польщі… Краще, ніж у Польщі! Ми би провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх Бальцеровичів і реформи…"

Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Олександр Зінченко, повідомляє UAINFO.org.

Це якісь надто оптимістичні нарікання.

Це якийсь оптимістичний песимізм: тобто ці люди бідкаються, але бідкаються оптимістично, мовляв, могло би бути краще! Чого це ви собі так вирішили?

Змоделюймо ситуацію. Отже, 1 грудня 1991 року Президентом України обраний В'ячеслав Максимович Чорновіл.

Що в нас там із економікою? 

Перше. Вона перебуває в піке. Тобто золотоволютних резервів нема. Вони закінчилися – на весь СРСР залишилося 240 тонн золота. Тобто менше, ніж по одному граму на одного громадянина колишнього СРСР.

Уряд Павлова розкрутив інфляцію та витратив на покриття бюджетного дефіциту навіть внески громадян Ощадбанку (авжеж про це нікому не сказали).

Друге. Сільське господарство – неефективне від часів колективізації та Голодомору. На його відновлення потрібно покоління. Тобто щоб відновилися інстинкти господаря на селі, потрібно, щоб минуло 25 років.

Третє. Виробництво. Усі зачаровані прогнозом "Дойчебанку", мовляв, Україна – економічно найрозвиненіша республіка СРСР. 

Але є проблема.

Україна виробляла по 800 танків щороку, які продати неможливо: у такій кількості вони нікому в світі непотрібні, у Бундесвері сьогодні танків менше, ніж один завод Малишева продукував за рік.

А всі ці люди зайняті в цьому виробництві, яке треба якось фінансувати. А грошей нема – дивимося пункт перший. 
Тобто крах командно-адміністративної економіки зупинити було неможливо. 

Читайте також: У кожній людині В'ячеслав Чорновіл бачив себе – журналіст

Стався колапс суспільно-політичної формації. Соціалізм скопитився. І наслідки цього не могли бути іншими, ніж ми відчули в 1992–1993 роках.

Нагадаю: інфляція в 1993-му – 10 256%.

Кажуть: а Чорновіл би своїх Бальцеровичів покликав. 

Проблема: в Україні не було й не могло бути свого Бальцеровича. 

Свій план вільноринкових реформ Бальцерович почав реалізовувати 1989 року. 

А позитивні наслідки поляки відчули лише через кілька років після його реалізації. А придумав цей план Бальцерович за 10 років до його реалізації.

Можна було уявити, щоб у Києві хтось 1981-го в якомусь інституті Академії наук УРСР займався проблемою імплементації ринкових інструментів у планову економіку? Цю людину посадили б. 

В УРСР Бальцеровича посадили б, у соціалістичній Польщі – відправили на стипендію Фулбрайта вивчати економіку США.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власний центробанк. У Польщі був власний центральний банк. В України – не було.

У Бальцеровича 1989-го не було необхідності створювати власну платіжну систему. У Польщі була своя. Україна змогла її збудувати протягом 1993–1994 років. А до того – платежі йшли через Москву.

У Бальцеровича в 1989-му не було необхідності створювати власну валюту. А Україні спочатку треба було зупинити інфляцію, стабілізувати ціни, збудувати центральний банк і платіжну систему. Гривню ввели 1996 року.

Тобто все те, що Україна мала обов’язково зробити – Бальцеровичу не треба було робити взагалі. І це в Україні зробили Пинзеник та Ющенко – тільки хто б їм за то дякував?

Бальцеровичеві не треба було відновлювати сільське господарство: бо колгоспна система розпалася там іще в… 1956 році! Після робітничого повстання в Познані.

Так, там були аналоги наших радгоспів на заході, але основну частину сільськогосподарської продукції в Польщі виробляли фермери.

Читайте також: Чому після здобуття Незалежності Україна рухалася не вгору, а вниз? Послухайте Фокіна

В Україні знадобилося років 10, щоб українці повірили, що в них більше ніхто не забиратиме хліб задурно. Реформу зернового ринку реалізували у 2000–2001-му. Між іншим, знову не без участі Ющенка. Але хто б за то дякував?

Одначе повернімося до Чорновола.

Рівень розуміння, як фукціонує ринкова економіка, у Кравчука й Чорновола був приблизно однаковим.  Вони ніколи не вивчали ринкової економіки.

Процеси, спричинені колапсом планової економіки, тривали б ті самі три-чотири роки. Й економічний результат мав би бути однаковий – ті самі 10 256% інфляції. Вклади Ощадбанк СРСР вкрав у своїх вкладників іще перед розпадом СРСР. "Подушки" в людей не було.

Що би сталося? Українці почали б нарікати й бідкатися. Влада розводила б руками.

1994 року на позачергових виборах Чорновіл програє вибори. А виграє – Олександр Миколайович Ткаченко. Починається комуністичний реванш і загравання з Росією.

У 2000-му Путін стає президентом РФ. 2003 року Україна вступає до оновленого СРСР разом із Білоруссю.

Приїхали. 

Насправді Кравчук узяв на себе весь негатив від наслідку макроекономічних і макроісторичних процесів, які ніхто не міг зупинити швидко.

І прямого комуністичного реваншу не сталося. 

Бо націонал-демократи не були дискредитовані так, як сталося б, якби вони взяли 1991 року всю повноту влади.

Чому хтось сьогодні переконаний, що українці в 1991-му обрали б найкращий варіант із можливих?!

При тому, що весь наш історичний досвід показує, що українці ніколи не втрачають можливість втратити можливість. Аж до 2014 року це тривало.

Тобто ми врешті-решт обираємо найкращий варіант із можливих, але спочатку випробовуємо всі інші варіанти. 

А на це потрібний час.

P. S. Забув про люстрацію. В 1992–1997 роках у Польщі не відбулося жодної люстрації. Були спроби. Невдалі. Приблизно такі самі, як наші після Майдану. Люстрація повною мірою запрацювала майже через 10 років після 1989-го. Тобто успіх польської економіки взагалі ніяк не корелюється із люстрацією.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube