MENU

Потреба нової архітектури: або ми домовимося, або процеси деградації стануть незворотними

601 3

Ілюстративна світлина

Із відновленням незалежності в українському суспільстві панувала думка, що то Москва несе на собі всі атрибути радянського, навіть російсько-імперського світогляду. А в нас лахміття радянської ідеології та бюрократії натягнуте на здорове тіло української ідентичності, волі до свободи, жаги до суспільного добробуту й соціального прогресу

Про це для "Тижня" пише Сергій Корсунський, повідомляє UAINFO.org.

Насправді ситуація виявилася дещо гіршою. І якщо певних рис радянського минулого нам таки вдалося позбутися, традиції російської імперії, що й нині є стрижнем світогляду московитів, дивним чином зачепилися й за українське суспільство. Корупція можновладців, непотизм, взаємна зневага інституцій і громадян, концентрація суспільних сподівань не на системних підходах, а на особистостях, як і атрибуція розчарувань у комусь іншому, крім себе, – усе це віками виховані риси не нашої історії, але вони все ще з нами. Так відбулося приземлення.

Проте очевидно також і те, що позбавитися тягаря минулого косметичними засобами не вдасться. Потрібна нова архітектура суспільства й держави. Для того щоб повернути тимчасово захоплені території, населенню треба запропонувати майбутнє, яке не пов’язане з їхнім минулим, – світле, прекрасне, нове. Це саме стосується і всієї України, і навіть усього людства.

Цілком очевидно, що нинішній простір для життя та діяльності людини себе вичерпав. І це стосується не тільки матеріального, а й духовного складника. Зневага, нищення лісів і річок, історичних будівель і пам’яток, комфортної для суспільства інфраструктури заради вигоди або з ідеологічних міркувань свідчать про тотальне нерозуміння єдності долі кожної людини й людства загалом.

Читайте також: Людство відходить від зацикленості на багатстві, споживацтві й матеріальному

Утрачені навички співбуття (а не співіснування, як це видається сьогодні, – саме існування, а не буття) неможливо поновити за допомогою ремонту проржавілих конструкцій. Про потребу формування нового суспільного договору вже заговорили вголос, і не тільки на інтелектуальних тусівках. Суспільства мають зрозуміти: або ми домовимося, або процеси деградації стануть незворотними.

Є кілька причин нинішнього стану справ, які не можуть влаштовувати жодну тямущу людину. По-перше, це глибоке виснаження природних ресурсів, знищення глобальних екосистем.

По-друге, вичерпання створених за минулі періоди концептуальних засад соціально-економічної організації міст, суспільств, держав, корпорацій унаслідок доведення принципів вигоди до абсурду (яскравий приклад – міста – вертикальні сади в Китаї, які виявилися непридатними для життя).

По-третє, нерівність, яка стрімко зростає та ґрунтується на експлуатації, насильстві, примусі й депривації, стала причиною деградації мудрих еліт, спроможних до помислення майбутнього. За цих умов говорити про "збереження", "реформування" чи "модернізацію" можна лише в контексті свободи вибору, яка, безумовно, буде основою майбутньої нової архітектури.

Коли йдеться про щось концептуальне, то варто почати заново. Чим людина відрізняється від інших живих істот? Трьома речами: усвідомленням обмеження в часі власного буття, відчуттям єдності всього сущого та здатністю помислити майбутнє. Так було і так є. Але в новій архітектурі людина має також прийняти, що: 1) вона не є вершиною творіння; 2) фізичне виживання не має стати єдиною причиною формування спільного майбутнього; 3) людина як частина людства є не більш, але й не менш важливою, ніж саме людство в природі.

Гармонія в навколишньому світі, яка є ознакою ідеальної його організації, рівноцінна гармонії з навколишнім світом. Із практичного погляду людина не є необхідною часткою природи. Проте тільки вона є тією її частиною, що мислить. Але мислити можна тоді, коли є незаповнені пустоти, де живе думка. Нинішній світ щільно заповнений. Релігії, закони, кодекси, правила, інструкції, традиції, звички, переконання – усе це каже людині, що треба робити і як, але не каже – чому. Усе це заповнює весь простір співбуття та унеможливлює розвиток, попри ступінь його добрих намірів і суспільної користі.

Читайте також: Зволікати не можна, час ставати путцфіммелями

Процеси деградації природи та суспільних відносин, які людство не змогло зупинити з огляду на неспроможність сучасних еліт помислити нове майбутнє, що не ґрунтується тільки на минулому, можуть стати незворотними. Потрібні, як кажуть філософи, "пустоти", які відкриють можливість шукати нові "архітектурні" рішення.

Співбуття в таких пустотах ґрунтується на свободі волі й вибору, хоч і не відкидає всього того, що вже створено, і не примушує нікого виходити за межі власних уподобань.

Немає іншого способу створити сприятливе середовище для розвитку людських спільнот в ім’я спільного добробуту, зростання рівня щастя (а не ВВП), забезпечення особистої та суспільної свободи.

Якби не було нинішньої пандемії, її треба було б вигадати – таким яскравим свідченням спільності долі людства вона стала. Найбагатші країни постраждали навіть більше, ніж найменш розвинені, і ніхто не залишився осторонь. Виживуть або всі, або ніхто, і це стосується не тільки коронавірусу в умовах, коли отримання вигоди та гонитва за прибутками перетворилися на глобальну ціль, яка не залишила місця нічому іншому.

У новій архітектурі людина має вивести свою свідомість за межі роду, національної групи, країни, навіть планети, усвідомити свою унікальність і водночас єдність із усім іншим світом, свою обмеженість – і спроможність творити майбутнє, нескінченне розмаїття буття – і його надзвичайну вразливість. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Сергій КОРСУНСЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини