Парламентський комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки, розглянув законопроект №3553, спрямований на реформування військкоматів та наближення системи військового обліку до стандартів НАТО. Актуальне для України питання потребує ретельного дослідження цих ініціатив.

Щодо реформування військкоматів, то, після аналізу законопроекту, можна знайти лише, як військові комісаріати перейменовуються у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Хоча посада керівника центру і далі лишається – військовий комісар. Але за зміною назви, якби не перечитувати законопроект, не вдається знайти зміни змісту, пише у своєму блозі юрист, ветеран АТО, член Руху ветеранів України, військовий експерт
 Кирило Сергєєв, інформує UAINFO.org.

Більшою мірою проект спрямовано на зміну системи військового обліку й призову. Тут у нас є проблеми з актуальністю інформації про призовників.

По-перше, це проблема реєстрації за місцем проживання в умовах права вільного пересування. Наразі в Україні відсутня статистика щодо того, скільки громадян не проживають за пропискою, але цей відсоток досить значний.

По-друге, не дуже вирізнилась ефективністю й система обліку за місцем роботи в державі, де більшість людей працюють неофіційно, а кадрові служби, які могли би знати, хто з їх співробітників є військовозобов’язаним, є, переважно, тільки у великих компаній. Натомість працівники малого та середнього бізнесу, як і безпосередньо ФОПи, для військкоматів лишаються непоміченими.

В таких умовах система військового обліку у нас сліпа і не бачить значної кількості громадян, яких можна було би мобілізувати. Та цих проблем законопроект не вирішує, і далі встановлюючи критерії обліку – місце реєстрації та місце роботи.

Читайте також: Кілька нагальних запитань про ЗСУ, на які мусить відповісти влада

Не менш важливим є й критерій наявності військового вишколу. У випадку термінової мобілізації важливо не лише знати, де знайти чоловіка, але й бажано, щоб він володів основами військової справи. В Україні для цього існує строкова військова служба. За задумом, за рік хлопець отримує тут необхідні навички, основи військової субординації та військово-облікову спеціальність. Але перша хвиля мобілізації 2014 року нівелювала і цей задум. Тоді, тисячі чоловіків, які пройшли строкову службу, почали ухилятись від мобілізації, в той час, як тисячі тих, хто не служив, вибивали двері військкоматів з вимогою забрати їх на фронт. До речі, це дозволили лише з другої хвилі мобілізації, коли першу, за рахунок тих, хто служив раніше, навіть не змогли укомплектувати. Тобто довелось погодитись на добровольців. Але висновків не винесли, і надалі лишивши сподівання на тих, хто пройшов строкову службу.

У заяві профільного комітету Верховної Ради прозвучали меседжі стосовно зміни системи строкової військової служби на службу у територіальній обороні. Ідея дійсно варта уваги, оскільки резерв ТрО створює необхідні державі переваги – надає військово-облікову спеціальність, досвід військової субординації та злагодження, при цьому лишає призовника вдома і позбавляє його необхідності витрачати цілий рік життя (замість цього він буде вимушений лише періодично виїжджати на полігон).

Але тут варто сфокусувати увагу на одній особливості – ця ідея не включена до законопроекту, який розглядається. Ця ідея не включена ще до жодного законопроекту. Це – лише ідея, яка була озвучена військовим командуванням на конференції з питань реформування системи територіальної оборони незадовго до засідання парламентського комітету. З листопада минулого року на декількох конференціях вже звучали анонси законопроекту про територіальну оборону, який розроблявся в секретаріаті РНБО і має бути поданим в парламент за ініціативи президента. Називали навіть конкретну дату – 29 грудня 2020-го року. Та, станом на сьогодні, законопроект не подано, його тексту ніхто не бачив, і, окрім узагальнених анонсів у пресі, про положення такого документу достеменно нічого невідомо.

Повертаючись до законопроекту №3553, в ньому є вкрай небезпечне положення про призов резервістів без оголошення мобілізації. Навряд ця норма відповідає стандартам НАТО, як зазначає комітет Верховної Ради. Скоріше, вона спрямована на розв’язання проблеми недоукомплектування армії за рахунок контрактників. Добровольців мало і їх катастрофічно не вистачає ЗСУ.

В останні шість років Україна робила декілька спроб розв’язати ситуацію - від підняття зарплатні військовослужбовців до введення шестимісячних контрактів для ветеранів, які відслужили раніше. Приклад останньої реформи є досить знаковим, і на ньому варто зосередитись. Серед ветеранів було немало тих, хто хотів повернутись в АТО, але оголошеної мобілізації, яка дозволяла відслужити один рік, не було, а два роки контракту сприймались як занадто великий строк. Тоді вирішили надати ветеранам право йти на короткостроковий контракт – на шість місяців. На початку охочих було багато. Але потім у ветеранських колах пронеслись чутки, що це право потрапити на службу у ППД (пункти постійної дислокації військової частини), а в АТО за цим контрактом не направляють. Це знизило попит на шестимісячні контракти майже повністю, оскільки ті, хто прагнули повернутись, повертатись хотіли не просто в армію, а саме на війну.

Читайте також: "За що ви, тварюки, принижуєте українську армію?" Ветеран емоційно звернувся до Зеленського й Ко

Більшості ветеранів досить важко давалось повернення до мирного життя – психологічне відновлення, пошук роботи, налагодження особистого життя. Особливо впадало в очі усвідомлення, що коли ти за рік втратив всі зв’язки, клієнтів в бізнесі, робоче місце, і тобі все доводиться починати заново, інші чоловіки, які ухилились від служби – твої конкуренти, не тільки все це зберегли, але й примножили. В цих умовах ідеї примусового повторного призову ветеранів, які ще з 2015 року з’являлись у військового командування (для якого це був зручний спосіб поповнити показники призову), зустрічали досить агресивну реакцію ветеранської спільноти. Дати право – так, встановити обов’язок – категоричне ні!

Законопроектом №3553 передбачено право президента призивати на службу резервістів (ветеранів) без оголошення мобілізації строком до шести місяців, і навіть посилено кримінальну й адміністративну відповідальність за ухилення від призову. На думку більшості ветеранів, така норма матиме лише два наслідки – або не буде працювати, або викличе вкрай гостру реакцію спільноти.

Тож коротка характеристика законопроекту полягає в тому, що він змінює назви військкоматів, лишає незмінними всі негативні фактори, які знижували ефективність військового обліку, і створює вкрай конфліктну ситуацію з призовом тих, хто вже відвоював (причому, з посиленням кримінальної та адміністративної відповідальності за спробу уникнення такого призову). Висновок – законопроект робить гірше, а не краще.

Проблема будь-якої військової реформи в сучасній Україні завжди впиралася в кон’юнктурні мотиви. Завжди є люди, які намагаються підлаштувати систему під свою вигоду. Хтось хоче отримати власну армію, а хтось не хоче нічого міняти, адже все життя працював в межах цієї системи і будь-які зміни зроблять його професійно непридатним, тож він і намагається створити видимість реформ, нічого не змінюючи. І паралельно всі вони інформаційно маніпулюють, намагаючись видати свої «реформи» у якості виключного порятунку армії та неймовірних змін для військових. В таких умовах суспільству важко розібратись, на чиєму боці правда. Тому реформи стоять незворушно. А війна йде і розвивається. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube