MENU

Чого і як навчали в давнину, або Про бичачий хвіст і ослячу лавку

1065 0

З нагоди початку нового навчального року розповідаємо про школу в стародавні часи

Знову 1 вересня – друге «ковідне», але, як завжди, таке хвилююче для всіх: і для дітей, котрі підуть у перший клас, і для дорослих, які вперше збиратимуть і відправлятимуть малечу, як казав Григорій Сковорода, «у велике житейськеє море». Нинішня освіта, у порівнянні навіть із тим, що було 20-30 років тому, не кажучи вже про більш давні часи – щось неймовірне, радше схоже на казку, чари, у порівнянні з минулим. Утім, незмінним, принаймні поки що, залишається формула «учень – учитель», та й шкіл поки що ніхто не скасовував – вони існують по всьому світу – від найбідніших у Південному Судані до найпрестижніших приватних навчальних закладів Великобританії, пише Світлана Шевцова для Укрінформу, передає UAINFO.org.

Укрінформ пропонує здійснити екскурс у минуле: як і чому навчалися діти в добу античності? Що було головне, що – другорядне, а на що взагалі не звертали увагу? А як було за часів Григорія Савича Сковороди? Як карали за непослух у школі стародавньої Греції і як – в Україні ХVІІІ століття? Що таке нотата? А калькулюм?

Звідки пішла школа, або Про грушку, яку не з’їси

Історія європейської освіти починається зі Стародавньої Греції, хоча й до цього в різних куточках світу дітей навчали читати, писати і рахувати як тільки-но зародилася цивілізація. Можна згадати Стародавній Китай або Індію, де школи з’явилися набагато раніше ніж у Європі.

Читайте також: Тваринна ферма громадянської освіти

Чим нинішня освіта відрізняється від тієї, яка була в давнину? Тим, що вона від самого початку націлена на здобуття знань, які згодом можна буде застосувати при виборі професії. Діти, які йдуть у перший клас, обов’язково продовжують навчання і саме в процесі цього навчання здобувають професію. Це здебільшого утилітарний підхід: «Що (або скільки) я матиму з того, що я це вчитиму?» В добу античності освіта потрібна була передовсім для того, щоб бути гідним громадянином і набути рис, притаманних вільній людині – витривалості, сміливості, вміння опановувати собою і власними емоціями та бажаннями. Ця греко-римська модель виявилася досить живучою, навіть попри суттєві освітні корективи, аж до ХХ століття.

Скоропадський Іван Михайлович - український меценат, засновник Тростянецького дендрологічного парку. Дід гетьмана П. П. Скоропадського

Яскравий приклад опанування над власними «хочу» наводить гетьман Павло Скоропадський у своїх «Спогадах». Урок він отримав у дитинстві від діда, Івана Михайловича Скоропадського: «Пам’ятаю, йдемо ми з ним фруктовим садом. Садівник дає мені кілька прекрасних груш. Я, звісно, збираюсь одну з’їсти. Дід звертається до мене й каже: «Якщо ти хочеш потім, коли будеш великий, бути чоловіком, якого інші шануватимуть, ти не мусиш робити того, що підказує твій живіт, а те, що тобі підказує твій розум, і постійно себе в цьому вправляти різними способами. От у тебе грушка, тобі приємно її з’їсти, а ти скажи собі – ні, я її тепер не з’їм, а з’їм сьогодні ввечері або зовсім не з’їм, а подарую братові. Якщо ти постійно так у дрібницях робитимеш, ти собі розвинеш волю, і це тобі в житті дуже знадобиться»».

Загалом, антична ідея освіти як сукупності певних предметів, які можуть підготувати людину до різноманітних занять, дійшла й до нашого часу.

І. Школа Стародавньої Греції

Навчання в Стародавній Греції розпочалося приблизно з V століття до н. е.. Школи були маленькі, на 20, максимум на 50 осіб, щоб учитель разом із помічником, зміг донести до учнів знання, які передавав. Збиралися де лишень могли, здебільшого в будинку вчителя (примітивна глиняна будівля), або на міському портику, відгородившись від вулиці якоюсь фіранкою.

Читайте також: Курс на минуле: як українським школярам непомітно нав’язують стародавні традиції

Освіта була платна, але платили вчителеві небагато, як середньої руки майстру. Вчитель сидів на високому стільці, а діти – побіля нього на низеньких стільчиках. Столів не було, писали на колінці. Разом вчилися і старші, і молодші діти віком від 6 до 14 років. Одні вчили, повторювали завдання, інші відповідали. Навчалися вранці і ввечері з великою перервою на обід. Вихідних не було крім родинних та міських свят. Коли помирав у Лампсаку видатний філософ Анаксагор (близько 428 року до н. е.) і городяни запитали його, яким чином вони можуть вшанувати його пам’ять, він попросив, щоб того дня у школярів не було занять. Звісно, школярі зраділи…

Читання і писання: тільки вголос + дерев’яні зошити

Читати навчалися по складах: «бета-альфа – ба, гамма-альфа – га, бета-ламбда-альфа – бла, гамма-ламбда-альфа – гла…» тощо, різноманітні словосполучення, які запам’ятовувалися, аж поки не починали упізнаватися з першого погляду. Вчитися читати «по звуках», як нині, почали лише якихось сто з лишком років тому. Тож спочатку були слова, а потім фрази, зазвичай щось не тільки поетичне, а й повчальне:

«Приємно, якщо розумний син у домі зростає…

Нехай всі разом несуть спільно тягар загальний…»

Читали тільки вголос. Звичка читати про себе з’явилася згодом. Та й читати грецькою речення, в яких не було проділів між словами, а лише наголоси, було дуже важко. На того, хто вмів читати про себе, дивилися мов на диво.

Багато вчили на пам’ять. У судових ораторів, які мусіли пам’ятати величезну кількість судових промов, пам’ять бувала просто фантастичною. Наприклад, дехто міг, лише раз почувши перші сто рядків вірша, одразу ж їх повторити… від кінця до початку.

Читали і вчили на пам’ять відомих грецьких поетів. Для чого? Щоб знати героїв і наслідувати їм.

Писали на невеличких дощечках, вкритих воском

Писали на невеличких дощечках, вкритих воском. Писали стилосом – паличкою, гострою з одного кінця і тупою з іншого. Тупим кінцем загладжували помилки, неправильно написане. Впродовж майже усього середньовіччя писали подібним чином. А зошити були дерев’яні, вкриті шаром воску. На воскові добре писати прямі лінії й дуже незручно – вигнуті.

Математика: віршовані задачки

З математикою у стародавніх греків було складніше. Для вправ існувала спеціальна дошка в клітинку, яку називали «абак». У ній були клітинки для одиниць, десятків, сотень тощо. На клітинки клали боби або камінчики, від одного до дев’яти. На цих «клітинкових» рахівницях було неважко навчитися додаванню, відніманню і навіть множенню, а ось ділити було важче. Згодом вчилися рахувати в умі. У грецьких господарських звітах, обривках рахунків, які дійшли до нашого часу, чимало помилок, що свідчить про низьку математичну освіту стародавніх греків…

Утім, надзвичайно цікавими, або, як би сказали нині, креативними, були арифметичні задачі у віршах. Їхнім автором був Метродор, учень філософа Діофанта Александрійського, якого вважають «батьком алгебри».

Ось ще приклад: «Сперечаються дві статуї / – Дай мені дві міни, і стану / я вдвічі тебе важчою! / – Дай мені стільки ж ти – / важчою тебе вчетверо стану.» (Перша статуя важить 3 і 5/7, друга – 4 і 6/7 міни). Ось такі задачки розв’язували стародавні греки.

Музика, спів і спорт

Навчання музики було обов’язковим. Співали в унісон, без багатоголосся. Співати потрібно було, щоб брати участь у міських святах. Кожному громадянинові Стародавньої Греції хоч раз у житті доводилося брати участь у святкових урочистостях. А ще вважалося, що музика лікує і розвиває почуття прекрасного. Нот тоді ще не було - вчилися з голосу. Найпопулярнішим музичним інструментом була кіфара з сімома струнами. Спочатку грали і на дудці, але, під час гри на ній надто вже негарно надимаються щоки, а це не личить вільному громадянину, який має бути завжди красивим. І тоді дудку залишили рабам.

Дуже важлими були у греків і заняття спортом - ще б пак, адже громадянин поліса в разі воєнної загрози мав стати до фаланги. Для тренувань відвідували гімнос. Спортом греки займалися оголеними, звідси й назва – гімнасій як місце для тренувань.  

Цю нижчу школу в стародавній Греції проходили майже всі діти вільних громадян. Навіть найбідніші здобували ази знань. У Стародавній Греції майже не було неграмотних. А от напівграмотних – переважна більшість. Потім, якщо в тебе були гроші і здібності, ти міг навчатися далі, беручи уроки у математиків, лікарів, філологів, філософів. Але подібне могли собі дозволити далеко не всі охочі.

Як карали неслухів

Неслухняних учнів у Греції карали. Їх часом били, до того ж, батьки іноді самі просили, щоб учитель покарав їхнє чадо. У Геродота є цікава сценка, де описано, як мати притягла до вчителя Лампріска свого сина-ледаря й слізно просить, щоб той покарав його. Жінка нарікає на те, що хлопець-підліток закинув навчання, натомість безперестанно грає в ігри (не комп’ютерні, а азартні), а ще почав вчащати в шинок де «п’янка та гра». Вона каже:

«Просимо ми з батьком його

прочитати вголос нам

Вірші, які в школі

на пам’ять вчать,

– Він цідить, наче по краплі:

«А-пол-лон – світлий…»»

І додає гнівно: «Віслюків йому потрібно, дурню, пасти». І вчитель Лампріск із задоволенням відлупцював ледачого учня бичачим хвостом. Б’ючи, примовляв:

«Ні, поганцю ти, малий!

Якщо потрапиш у рабство,

То гріш тобі ціна там на

будь-якому ринку!..»

Раби, які вміли читати і писати, були освіченими – коштували дорого і були дуже цінним товаром.

Софісти, або зародження вищої освіти

Приблизно з того ж таки V століття до н.е у Греції з’являються софісти, або мудреці. Ці люди прямо заявляють про власну компетенцію в якійсь царині. І вони починають цю компетенцію продавати. Так фактично зароджується вища освіта. Подібна практика викликала спочатку осуд грецького суспільства – вважалося, що навчати має просто хтось із старших, наприклад, батько або дядько, але не чужа людина.

Софісти мандрували з міста в місто і читали лекції

Софісти мандрували з міста в місто і читали лекції всім бажаючим, хто міг за це заплатити. За одну лекцію брали одну драхму (срібна монета в Стародавній Греції). Цикл навчання міг складатися з 50 лекцій. Невдовзі, в ІV ст. до н.е. почали з’являтися постійні школи, такі як Академія Платона або школа Ісократа. Там вивчали арифметику, геометрію, музику і астрономію.

А ще навчити людину правильно мислити в різних напрямках шляхом діалектичних вправ.

ІІ. Римська школа

Рим перебрав освітню модель від Греції. Щоправда, до спорту там ставилися дещо інакше, вважаючи, що завдяки спорту потрібно виховувати не красивих юнаків, а вправних і сильних воїнів. Римляни перенесли спортивне виховання на відкрите повітря. Наприклад, про інтенсивні тренування на Марсовому полі повідомляє Горацій. Біг, боротьба, плавання – юнаків виховували в дусі воїнів.

Була ще одна суттєва відмінність: якщо в Греції до вчителів початкової школи ставилися більш-менш нейтрально, то у Римі – зневажливо. У соціальній ієрархії вони займали нижчі сходинки. Зазвичай це була справа вільновідпущених рабів. Траплялося, що бідолахам доводилося випрошувати платню за навчання у батьків учнів, які не поспішали віддавати кревно зароблені гроші.

Юні римляни рано починали вивчати право – Закони 12 таблиць

Римляни першими запровадили вивчення в школі історії. Також досить рано юні римляни починали вивчали право – Закони 12 таблиць. Наприклад, Катон Старший наприкінці ІІІ – початку ІІ століття до н.е. особисто слідкував за тим, щоб його син добре вивчив римське право і римську історію. Для цього він сам написав підручник з історії.

Не забували римляни і насміхатися з греків, зауважуючи, що вони годні займатися чим завгодно, аби не вмерти з голоду. Але, при цьому існував грецький літературний канон, а грецька мова була мовою освіченої людини. Знання грецької мови і літератури, вміння цитувати грецьких авторів було свідченням належності до вищого соціального кола.

Частиною давньоримського освіти було також навчання дівчаток кулінарної майстерності, в’язання та шиття. Дівчинку вчили також читання та письма, але після закінчення початкової школи її освіта завершувалася - все, що дівчинці треба, мала повідомити вдома мати.

Давньоримська фреска з Помпеї

Варто також зауважити, що в Римі, на противагу тій-таки Греції, діти з найбідніших верств населення не мали доступу до навчання. З самого малолітства вони змушені були працювати. До речі, у Стародавньому Римі існувало приблизно 200 професій. Чотирирічна дитина з бідної родини могла працювати на дуже важкій праці – наприклад, у шахті. Та й власне такого поняття як «дитяча праця» або «дитинство» взагалі тоді не існувало.

ІІІ. Як навчалися в Києво-Могилянській академії у ХVІІІ столітті

Перші школи з’явилися в Україні ще в добу Русі й чимось були схожі на давньогрецькі, де дітей учили азам письма і рахунку. Відомо навіть і те, що в Києві в 1086 році при одному з монастирів Анною Всеволодівною, донькою київського князя Всеволода Ярославича, була заснована школа для дівчаток. Тобто, ми маємо тривалу й цікаву освітню традицію. Але погляньмо на те, як навчалися в Україні в ХVІІІ столітті, за часів видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди.

Викладачі (верхній ряд) та випускники Києво-Могилянської Академії

Відомо, що Григорій Сковорода закінчив чотирирічну дяківську школу, а потім, з 12 років продовжив навчання в Києво-Могилянській академії. То був 1734 рік, і Могилянка переживала свій розквіт. Це був всестановий заклад, який давав прекрасну освіту, але не готував до якоїсь конкретної служби чи професії. Учень міг будь-коли покинути академію. «А учні всяк утримується своїм партикулярним коштом чи як хто зможе», – писав київський митрополит Рафаїл Заборовський у листі до Синоду. Переважна більшість учнів були дітьми небагатих батьків, а були й сироти. Останнім було особливо важко.

У Могилянці тоді навчалося 1160 осіб, із яких 388 належали до духовенства, а 772 були світськими. Прийом в академію відбувався наприкінці серпня – початку вересня. Приймали хлопців віком від дев’яти до п’ятнадцяти років. Переважно всі вони були з Гетьманщини. Діти мали скласти два екзамени – усний і письмовий, засвідчивши своє вміння читати і писати слов’янською і книжною українською мовами, а також рахувати. Плюсом було й знання основ латинської мови.

Академічний рік починався в перших числах вересня й тривав до середини липня. Вчили різні предмети: граматику, поетику, риторику, філософію, богослів’я, а також мови: грецьку, єврейську і німецьку (остання була найбільш поширеною мовою на той час в Російській імперії). А «головною» мовою, як нині є англійська, була латинська мова.

Чого навчали в перших класах

У першому класі, який називався аналогією, чи фарою, вивчали граматику книжної української та польської мов. Але перевагу, все ж, надавали саме польській мові. У другому класі вивчали граматику. Заняття велися виключно латиною. З цього класу всі учні мусіли спілкуватися між собою тільки нею. Навіть поскаржитися вчителеві на товариша-забіяку, який дав доброго стусана і розбив носа, можна було лише латинською мовою. У бурсі годилося також розмовляти латинською. В останньому граматичному класі учні настільки добре опановували її, що вона ставала мовою думання.

Хто такий авдитор і як називалася перша лава

Спудеї

В учителя були своєрідні помічники з учнів – найбільш здібних. Вони перевіряли знання інших. Їх називали авдиторами. Авдитор перевіряв домашні завдання і ставив відповідну оцінку на окремому аркушику, який називався нотата, або еррата, і подавав її вчителеві. Оцінки були такі: «знає», «не знає», «не все знає», «помилявся», «геть нічого не знає». За успіхами самих авдиторів слідкували найкращі учні – auditorem auditors.

За першими лавами сиділи найуспішніші учні. Перша лава мала назву senates. На останніх сиділи ті, хто порушував дисципліну й відставав у навчанні. Григорій Сковорода завжди сидів за першою лавою. А ось Іван Франко, який жив після Григорія Сковороди десь через 150 років, не дуже любив шкільну науку й сидів здебільшого на останній, «ослячій лавці»… Але завжди ставав першим учнем завдяки феноменальній пам’яті.

Що таке калькулюм?

Учні мусіли мати при собі calculum - невеличкий згорток паперу в спеціальному футлярчику. Його отримував від своїх приятелів той, хто порушував правило говорити латинською, або розмовляв з великою кількістю помилок. Цього предмету потрібно було якомога швидше позбутися, передавши комусь іншому, хто більше за тебе помилявся. Якщо calculum залишався на ніч, то авдитор робив позначку, що калькулюм «переночував у пана такого-то». Товариші сміялися з невдахи, до того ж, учитель карав його березовими різками.

А субітка?

Щосуботи учні здавали все те, що вони пройшли за тиждень. Неслухняні й ледарі отримували березової каші. Ці суботи називалися «субітками» sabbativa.

Наприкінці кожного місяця відбувалися публічні іспити. Прикметно, що переклади з латинської мови здійснювалися книжною українською мовою. За якесь століття від української й духу не залишиться – її витисне російська…

Бурса

У серпні 1719 року коштом митрополита Йоасафа (Кроковського) було зведено бурсу - «студентський дім» - для найбідніших учнів, які не мали змоги платити за житло. Кияни називали цей будинок «сирітським домом». У бурсі жило майже двісті осіб. Звісно, не було ні освітлення, ні опалення… Добре жилося дітям заможних батьків, які винаймали своїм чадам теплі квартири, а іноді, навіть і будинки купували. Вони добре харчувалися і добре вдягалися. Їх, інколи навіть в офіційних документах виокремлювали від інших і називали «паничами». Інших студентів називали «хлопцями». Добре велося також і учням-ченцям, за якими стояли монастирі. Звісно, такий учень не потопав у розкошах, але й не голодував.

Регламент: стріляти з пістоля – таке заборонялося

Все студентсько-академічне життя Києво-Могилянської академії було регламентованим, про що свідчать Академічні правила Рафаїла Заборовського, запроваджені восени 1734 року.

Митрополит Рафаїл (Заборовський) та Статут Києво-Могилянської академії «Leges аcademicae». Автограф. 1734 р.

Наприклад, дванадцятий пункт регламентував стосунки між наставниками і учнями: «Наставники, а особливо інспектори, не повинні ставитися до своїх підлеглих надто вимогливо, ані надто поблажливо. Вони зобов’язані триматися середини, як велять їм правила освіти і ввічливості. Крім того, вони в жодному разі не повинні лаяти учнів чи вже вдома, чи публічно образливими словами».

Або параграф шістнадцятий: «Студенти не повинні приносити із собою в академію жодної зброї, а також стріляти з рушниці чи пістолета».

Про одяг, параграф 18-ий: «Одягатися слід просто й пристойно. А якби хто й одягнувся по-модному (extraneum habitum versium), то це не дає йому права порушувати усталені академічні звичаї й насміхатися з одягу інших».

У Регламенті, в шостому пункті, зазначалося, що вчителі «…Свої безпосередні обов’язки в класах… мають виконувати як слід, з полум’яною ревністю і якомога легшим способом, маючи на меті користь своїх учнів, а не власне марнославство, і залишатися на уроках до кінця (…)». Після уроків усі школи на чолі зі своїми наставниками йшли до церкви й дякували Богові.

Ось такі, як кажуть, часи, ось такі звичаї… 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Світлана ШЕВЦОВА для Укрінформ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини