Останнім часом активізувалися дискусії про безпекову ситуацію на кордонах України. Росія дає для цього достатньо підстав – діє з позиції сили. Кремль, зосередивши свої війська біля кордонів України, надсилає сигнал, як Києву, так і нашим партнерам – «ми можемо повторити те, що вже зробили у 2014 році». Зараз усі оцінюють поведінку Путіна крізь призму 2014 року. Тоді, як нещодавно визнала канцлер Ангела Меркель, ніхто не вірив, що Путін порушить базові правила міжнародного життя. Але він на це пішов. І такі дії – окупація Криму і Донбасу – зараз працюють на нього. Тобто, якщо у 2014 році ніхто не вірив, що Путін нападе, то зараз навпаки, пише у своєму блозі Надзвичайний та Повноважний Посол, дипломатичний радник Президента України (2015−2019) Костянтин Єлісєєв, інформує UAINFO.org.

Як це сталося?

- Кремль вдався до низки демаршів, які залишилися без адекватної реакції з боку міжнародної спільноти. Згадати хоча б закриття Місії ОБСЄ на російських прикордонних пунктах в Донецьку/Гуково. Чи оприлюднення в ЗМІ листування Нормандської четвірки, чим Росія повільно вбиває Н4. Чи фактичне замороження Москвою Нормандського формату переговорів. Як і підписання Путіним указу про економічний аншлюс ОРДЛО, регулярне блокування діяльності СММ ОБСЄ на окупованих територіях. Не кажучи вже про спецоперацію з провокування кризи нелегальних мігрантів на кордонах з Польщею та Литвою. Стабільності це все не додає, як і перспектив врегулювання.

Читайте також: "Ідея, що Україна становить загрозу для Росії, була б поганим жартом, якби все було не так серйозно", – Блінкен про заяву Путіна

- Вдруге за рік активізувалася тема нарощування військ РФ на кордоні паралельно із загостренням ситуації на контактній лінії. Випадковостей жодних нема. А є демонстрація намірів Кремля на далеку перспективу. Цей елемент і далі залишатиметься постійно присутнім, загострюючись за вказівкою з Кремля. Це те, до чого треба готуватися на довгі роки.

- Росія вирішила піти на подальшу ескалацію військової ситуації навколо України, адже бачить слабкість колективного Заходу. Такі вікна можливостей не є частими. Нині в Обʼєднаній Європі бракує справжнього лідера, який міг би повести за собою. Там поки вагаються в дилемі, що важливіше – ціна чи цінності. Тим більше Росія від загострення ситуації навколо кордонів України у квітні отримала те, чого прагнула: і «зелене світло» на завершення і фактичний запуск Північного потоку-2, і поглинула Білорусь під мовчазну згоду Заходу; і зустріч Путіна з Президентом Байденом 16 червня в Женеві), і соромʼязливе зняття з порядку денного питання швидкого членства України в НАТО, про що наочно свідчить текст нової Хартії про стратегічне партнерство між Україною та США.

Читайте також: НАТО предотвратило российское вторжение в 1980 году. Может ли этот сценарий сработать сегодня? — Atlantic Council

Таким чином, вимушені констатувати, що Москва максимально використала останній період для вирішення наболілих питань у власних інтересах. Що з цим робити Україні, аби не зникнути з актуального порядку денного світу і відстояти власні національні інтереси? Про це трохи згодом.