До війни приготуватися не можна. Можна, звісно, скласти тривожну валізку чи там п'ятдесяти літровий наплечник, вщент напхати медикаментами, теплим одягом і всіма тими мудрими порадами із не менш тривожних статей.

Я так і зробила. Та я розумію, що від цього не стало ані спокійніше, ані менш тривожно. А, тим паче, я не стала готовою до війни, пише блогерка, перекладачка, публіцистка та експертка з протоколу Марта Госовська, інформує UAINFO.org.

Бо це ніяк не допомагає вкласти в голові, що світ крихкий. Що ми в цьому світі минущі, ой, які минущі. Що все усталені і звичне розбивається просто вмить. Що наша віра в добро і справедливість не захистить від жодного з видів граду.

Я роблю все те ж, що й завжди: пишу, перекладаю, навчаю, ходжу на прогулянки, купую книжки, годую пташок, купаю кота, снідаю з мамою і дарую квіти друзям.  

Читайте також: Білозерська: Вже зараз треба прийняти головне рішення – чи намагатиметесь Ви залишити свій дім в разі, якщо до нього наблизяться бойові дії

Все це тримає мене за реальність, яку я знаю, яку я розумію і яку я собі створила довкола себе. От тільки все це тепер з новим присмаком, бо не все в житті можна вмістити у тривожний наплечник.

Колись моя бабуся розповідала, що під час Другої світової війни люди робили весілля на двісті осіб і танцювали до самого ранку, поки тримали ноги, поки сонце не сходило. Що ніколи наречені не були такі гарні, а музики такі вправні, що ніколи їй так не смакували ані вино, ані канапки з огірком, як тоді, на тих весіллях.

Я не вірила. Я була зовсім мала і ще не знала, як можна радіти, сміятись...жити, коли загроза так близько.

А тепер я знаю, що можна. В тому вся нестерпна легкість буття: зібрати тривожний наплечник, навчитися надавати першу допомогу і купити собі найбезглуздішу сукню.

От тепер готова.

Читайте також: Білозерська: На тему "тривожної валізки" вже сказано все, окрім головного

А на фото, до речі, персональне бомбосховище. Таке фізичне. Я в них не дуже вірю, бо більше схильна довіряти внутрішнім сховкам – усьому тому, що вселяє у нас силу жити.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube