"Доки шакал не помре".

Знаєте, чим відрізняється нація вільних людей від нації рабів?

Нація вільних людей, як птах. Її можна затиснути в кулак диктатури, або посадити у клітку імперії. Але як тільки хватка хоч трохи слабшає, а дверцята клітки выдчиняються – птах виривається на волю. І намагається полетіти якнайдалі від "зони несвободи". Це ми.

Про це на власній сторінці у Facebook пише Гліб Бабіч, інформує UAINFO.org.

Нація рабів. Менша частина – як пес вертухая. Який звик сидіти в тісному вольєрі, звик до покарання ціпком, і із задоволенням рве слабких у зграї таких же як він, і під прикриттям ситих і нахабних автоматників, що охороняють зону.

Решта – чисті раби. Які вимірюють ступінь свободи м'якістю та красою нашийника, ступенем допуску до господарських покоїв, та зменшенням кількості побоїв.

І перші і другі, навіть випущені на волю, труться об ноги будь якої більш-менш сильної потвори. Щоб отримати господаря, периметр життєвого простору, та гарантовану ймовірність насильства та болю – відповідно до виробленої століттями психології мазохіста.

Це вони.

Є ще «незгодні» – які є частиною загальної згоди. Винятком, що підтверджує та легітимізує правило.

Росія – це скажений шакал. З ним не можна домовитись, налякати, посадити на ланцюг. Він бігтиме по прямій, кидаючи піну. І нападати на все, що зустріне на дорозі. Його можна лише пристрелити.

Блохи, які живуть на скаженому шакалі – кусають його, п'ють його кров (харчуються тобто), турбують, і навіть змушують розчісувати до крові боки. Чи є вони друзями та союзниками тих, на кого нападає шакал? Ні. Вони також є частиною скаженого шакала. Це просто блохи на скаженому шакалі.

Вся путінська росія – єдиний скажений шакал. Це доводять усі події останніх років, і особливо днів. І вся поведінка російської «недонації».

Причому «путінська» – це хвороба. Сказ, який лікується лише смертю.

А «шакал» – це константа. Це ви, «дорогі росіяни». Усі. Погані та «хороші».

Шакал має померти. А блохи частково розбігтися шукати нового господаря.

За уточненнями «чому» – запитайте у Маріуполі. Цю назву міста після закінчення війни можна буде друкувати тавром на кожному з вас.

Можете запитати також у Чернігові, Харкові, Миколаєві, Херсоні, Одесі, Бучі, Ірпені, Гостомелі, Києві, і ще в сотнях сіл та міст, які зіткнулися зі скаженими шакалами. Власне – у будь-якому місті України.

Не варто сподіватися на жодну працюючу форму «договірного миру». Нація рабів намагатиметься знищити націю вільних людей – завжди. І коли впаде один тиран, вони знайдуть наступного. Який їх осідлає і поведе у бій. На забій. Вони будуть знову скиглити від страху - але все одно будуть здатними вбивати вільних.

І це буде продовжуватися, доки шакал не помре.

Ми зрозуміли це остаточно. Більшість із нас – зрозуміли. Тому й діємо на знищення. Власне, як і вони.

Незабаром це нарешті дійде остаточно і до решти світу. Тому шакалу все одно не жити.

Але ми просто зобов'язані вистояти, вижити, випалити навалу скажених тварин. І насолодитися тишею, коли шакал помре.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube