Це відеозвернення до наших ровесників із різних країн світу, яким хочемо розповісти про те, що бачимо на власні очі, щодня переживаємо, як діємо і як війна змінила наше життя, наші цінності.

Про це повідомляє Міжнародний жіночий рух "За сімейні цінності", інформує UAINFO.org.

Ідея звернутися до вас і розказати правду виникла на фоні брехні росії, перекручуванні та запереченні росіянами, російською молоддю фактів, свідками яких ми є.

У 2017 році ми з друзями знімали відео про своє мирне життя, щоб розказати, якою є наша Україна, якими є ми - молодь України. https://youtu.be/HlXLRDBEjmg

Після цього відео нам написали тисячі студентів з усього світу, сотні - приїхали в Україну, стали нашими друзями. І зараз кожен із них не на словах, а на ділі допомагає нашій державі здобути перемогу в цій страшній війні.

Сьогодні вкрай важливо не лише перемогти ворога, а зупинити брехню росії.

В пам‘ять про сотні загиблих наших ровесників, які вже ніколи не здійснять свої мрії, не створять сім‘ї, не народять дітей, ми просимо кожного поширити наше відеозвернення, щоб люди дізнавалися про правдиві факти із достовірних джерел, зупиняли, викривали брехню, якщо її чутимуть.

Слово - це також сильна зброя, яка завжди має бути на боці правди!

Слава Україні!

Марія Кухар, 21 рік, м. Чернігів

«Мені 22. Я і мої друзі студенти, такі самі, як і ви. У нас багато спільного: плани щодо майбутньої роботи, професійної кар’єри, сім‘ї. Нам подобалося потусуватися в барі, повболівати за улюблену команду, махнути в подорож за новими враженнями. Ми жили мріями і планами. Але все змінилось в один день.

Подумки просто уявіть.

23 лютого 2022 року

я дороблюю презентацію командного проекту, бо в четвер маємо захист в універі. У чаті сперечаємось із друзями щодо переможця, бо 24 лютого йдемо на фінальний відбір Євробачення, який після всіх ненависних лоукдаунів через COVID-19 має відбутися… Жарти, підколи, все, як завжди, далеко за північ.

Ми засинаємо з такими думками…

Але о 5-ій годині того, вже ненависного, 24 лютого ми прокидаємося від гучних вибухів. Не можемо зрозуміти, збагнути, повірити, що це не сон…»

Валерія Оксюта, 21 рік, м. Бровари

«З 24 лютого 2022 року життя кожного із нас і кожного українця розділилось на до і після. В Україні розпочалася жахлива повномасштабна війна росії проти України.

Усе відбулося так, як ми вивчали на уроках історії про початок Другої світової війни:

Звуки сирен, вибухи, життя в підвалах, бомбосховищах, метро, плач дітей, страх матерів за майбутнє своїх дітей. Але це все стало щоденною реальністю. Безпомічність стареньких людей, страх в їх очах, який нічим не розрадиш, а в думках лише одне питання: за що?»

Катерина Нестеренко, 21 рік, м. Київ

«Ніхто не був готовий. Ніхто! Ти сидиш 24/7 в телефоні, пролистуючи новини, і щоранку питаєш своїх друзів і рідних лише про одне - «Ти живий?» і полегшення настає тоді, коли чуєш - «Так». Намагаючись зібрати в одну тривожну валізу найнеобхідніші речі, щоб схопити її у разі евакуації, ти залишаєш більшість із того, що є для тебе важливим.

А найголовніше, з пам’яті ніколи не зітруться моменти розлук дітей з татами, їхні обійми з плачами, тому що вимушено, через цю кляту війну, тата відправляють їх з мамами, бабусями до безпечних місць. Чи побачаться вони знову….?»

Ярема Сушинський, 21 рік, м. Львів

«Твої друзі, рідні, знайомі, які за часів мирного життя були такими як ми: студентами, лікарями, програмістами, вчителями, кухарями, інженерами, барменами, артистами, спортсменами, сьогодні ідуть до військкоматів, щоб стати на захист своєї сім‘ї, нашої України, записуються у волонтери, щоб надавати потрібну допомогу тим, хто її потребує, забезпечувати всім необхідним як мирне населення, так і наших хлопців на передовій, зокрема, продуктами харчування, ліками, одягом, бронежилетами з касками, медичними аптечками.»

Ярослав Федорчук, 22 роки, м. Київ

«Вже другий місяць російські окупанти скидають з літаків бомби на наші мирні міста, розстрілюють з гармат і градів школи, дитячі садочки, лікарні, театри, музеї, бібліотеки, спортивні майданчинки, житлові будинки.

Вони із автоматів і танків вбивають жінок, дітей, старих людей, які намагаються сховатися в безпечне місце, розстрілюють гуманітарні колони, а в окупованих містах катують людей, ґвалтують на очах дітей їхніх матерів, ґвалтують неповнолітніх дівчаток, розстрілюють тварин, грабують квартири та будинки, не дають ховати мертвих, щоб було страшно живим, а коли відходять, мінують дитячі майданчики, парки, школи, навіть, трупи, щоб під час повернення мирних жителів до звільнених міст знову були втрати, знову гинули люди.

Маленькі красиві міста під Києвом: Буча, Ірпінь, Ворзель майже повністю знищені. А ті жахи, які побачили міжнародні експерти, міжнародні журналісти, не можуть висловити словами, не можуть зрозуміти, як це могло статися у 21 сторіччі. Відкрийте Інтернет, переконайтесь на власні очі, як ці містечка жили до 24 лютого 2022 року, і в яких муках і катуваннях мирні їх мешканці помирали від рук російських окупантів. Знаючи правду, ви самостійно зможете зробити висновки, прийняти рішення і зрозуміти, чому більшість країн світу зараз докладають максимум зусиль, щоб зупинити це зло, не дозволити в майбутньому йому повторитися в жодній країні світу.»

Ярина Сочка, 21 рік, м. Київ

«На сьогодні лише офіційно загинуло 165 дітей, поранено - 222. А скільки ще знаходиться під завалами зруйнованих будинків, скільки померло від голоду і холоду… І ці страшні цифри зростають з кожним днем. Десятки тисяч мирних мешканців вбиті, закатовані росіянами лише тому, що вони українці. Батьки ховали дітей, сусіди ховали сусідів у дворах будинків, на дитячих майданчиках, біля лікарень. А скільки ще тих, яких по-звірячому вбили російські окупанти, залишається лежати мертвими на місцях.»

Ростислав Карнит, 21 рік, м. Львів

«Молодь завжди була і є цінністю для України, як і для переважної більшості країн світу. Саме в розвиток молоді кожна держава, яка думає про своє майбутнє, вкладає ресурси. Кожна мати ростить свого сина як захисника своєї сім‘ї, своєї країни. Саме як захисника, а не вбивцю! Коли матері відправляють своїх синів на загарбницьку війну в іншу мирну країну, як це зробила росія, напавши на мирну Україну - це не про захист і не про майбутнє. Це про горе, руйнування, забрані безневинні життя!»

Нікіта Смірнов, 22 роки, м. Одеса

«У 2022 році росія знову показала всьому світу, що її молодь, їх життя не є для цієї держави пріоритетом. Вона відправляє молодих юнаків вбивати мирних людей, руйнувати мирні міста України, нав’язуючи ідею про звільнення від нацистів. А нацистами називають всіх українців, незважаючи на те, що деякі із українських громадян, окрім української, розмовляють російською, угорською, польською мовами. Мирні українці виходили без зброї на зустріч російським танкам і перекривали дороги, просили їх зупинитися, повернутися додому. Мирні українці виходять із пропарами в окупованих містах і голосно заявляють, що це Україна, що російські загарбники повинні повернутися додому. Але у відповідь постріли, шумові гранати, слізогінний газ. Від маленького села до великого міста всі, як можуть, чинять опір окупантам і борються за Україну.»

Вікторія Томин, 22 роки, м. Івано-Франківськ

«У 21 столітті молоді є навколо чого об’єднатися. Це і наукові відкриття, і екологічні проекти, і новітні технології, і культурна дипломатія, і спортивні досягнення. Українська молодь завжди прагне до співпраці з молоддю та міжнародними організаціями інших країн. Скільки корисних та важливих справ вже зроблено, а ще маємо зробити разом! Але сьогодні українська молодь просить всю молодь світу об‘єднатись у боротьбі

проти російської тиранії. Ми повинні зупинити росію, зупинити путіна і тих, хто розділяє його думку та виконує злочинні накази, адже мирних мешканців вбивають, катують, ґвалтують ті, хто прийшов на нашу землю, щоб той біль, який зараз відчуває Україна, ніколи не торкнувся інших країн!»

Оля Горіцька, 25 років, м. Київ

«Сьогодні росія заявляє, що, як тільки, вона візьме Україну і спалить нашу Конституцію на Майдані Незалежності, то піде далі встановлювати «руський мір».

Наступними будуть Польща, Литва, Латвія, інші країни Європи. Але ми віримо в українських захисників, ми відчуваємо і вдячні за підтримку всім країнам світу, які щодня допомагають Україні перемагати в цій війні і зупиняти ворога, зупиняти той жах, який росія несе із собою на мирні землі.»

Максим Крижановський, 21 рік, м. Львів

«Сьогодні від молоді всього світу залежить, яким буде майбутнє наших країн, яким буде майбутнє наших дітей. Ми знаємо, заради чого жити. Лише знаючи і говорячи правду про жахи війни, ми можемо зупинити це назавжди і не дати повторитися у майбутньому!»

Леся Хемраєва, 32 роки, м. Київ

«Всеукраїнська платформа «Мололіжні цінності» звертається і закликає університети та студентські спільноти світу дізнавайтись правди, якою б страшною вона не була, не залишатись осторонь, не дозволяти брехні і злу поширюватись світом. Пишіть звернення та заяви, виходьте на вулиці, поширюйте правдиву інформацію в соцмережах.

Молодь має право голосу! Ми всі разом маємо голосно заявити, що МОЛОДЬ за мир та розвиток!

МОЛОДЬ має творити майбутнє, а не воювати! Кожен голос важливий! Твій голос може змінити рішення не ставати вбивцею, а обирати щасливе майбутнє.»

Юлія Любченко, 26 років, м. Київ

«Ми щиро дякуємо всім, хто вже підтримує українців: дає прихисток, надає можливість жити, вчитися, волонтерить. Цінуємо кожну допомогу та кожен голос.

Усі ми різні, а об’єднують нас спільні цінності. І основна цінність з 24 лютого для української молоді - це мир!»

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube