Іван Леньо

Полетіли з постаментів пам‘ятники "дружби". Нарешті. Вслід полетять Пушкіни і Лєрмонтови, Пляцковскіє і Матусовскіє. "Лєтітє, голубі, лєтітє, для вас нігдє прєгради нєт". Як виявилось, є – Україна. Ми потерпимо вашу відсутність, а діти не знатимуть, що ми "сумуємо". Наступним етапом, і найважчим етапом – буде російська. Її носія з постамента не скинеш. Носій може і з калаша шмальнути. "Ти хто такий, щоб мені вказувати?!". Трататата. І все. Тупік. Фініта. Нема країни.

Мова, "не на часі". Вона ніколи не буде "на часі". Це розтяжка, на якій підривались автоматично всі, хто піднімав публічний дискурс.

Про це на власній сторінці у пише український музикант, акордеоніст, один із лідерів фольк-рок-гурту "Kozak System" Іван Леньо, інформує UAINFO.org.

Я не знаю жодного випадку, коли будь-які логічні аргументи переконали б опонента вивчити українську. Навіть руzzкі ракети – не аргумент.

Особливо негативно сприймаються ті, які подані в агресивній формі, або недостатньо авторитетними авторитетами. Результат, як правило, зворотній.

Мій досвід говорить, що існує єдино дієвий аргумент – це власний приклад. Коли співрозмовник ніяковіє, і почуває себе поруч з тобою трохи неповноцінним. Неодноразово чув "от, якщо б так розмовляти як ти, то інша справа, бо моя українська жахлива, я соромлюсь". Відкрию вам страшну таємницю – я саме з такої "жахливої" і починав.

Читайте також: Старі пісні набувають нового звучання. Історія "Червоної калини" 

Та, що тут "ґреха таіть", й досі поруч з Оксаною Забужко чи Тарасом Чубаєм почуваюсь Петром Бампером. Маланка, донька, соромить мене щоразу, а про правопис – взагалі мовчу. Навіть цей текст прийдеться виправляти – зуб даю.

Так що соромитись – не соромно. Соромно виправдовуватись. 

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube