У колекції Богдана Петричука є понад 200 вишитих сорочок (Фото:Богдан Петричук via facebook)

Традиційно в третій четвер травня Україна відзначає День вишиванки. Цьогоріч свято припадає на 19 травня. Чому вишиванка така популярна сьогодні, розповідає колекціонер Богдан Петричук, пише НВ, інформує 

Колекція

Щорічно у третій четвер травня відзначається Всесвітній день вишиванки. Це свято народилося зі студентської акції, яку в 2006 році запропонувала провести студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. За її ініціативою студенти вишу домовилися про день, коли всі разом прийдуть на пари у вишиванках. Вже за кілька років ідею підхопили й студенти інших вищих навчальних закладів, а в 2011 році Книга рекордів Гіннеса зафіксувала світовий рекорд: найбільшу кількість людей у вишиванках в одному місці — понад 4 тис осіб на центральній площі Чернівців.

Вид жіночого головного убору — перемітка, кінець ХІХ ст., село Бабин, Косівська громада, що на Франківщині. З колекції старовинного одягу Богдана Петричука / Фото: Богдан Петричук via facebook

«Коли зароджувався День вишиванки, я в той час також вчився в Чернівцях на історичному факультеті, але не був знайомий з Лесею Воронюк. Ми познайомилися набагато пізніше, коли я почав більше займатися шиттям», — розповідає в інтерв'ю НВ український колекціонер Богдан Петричук.

В його колекції — понад 200 екземплярів старовинних сорочок. Найстаріша сорочка належить до середини 19 ст. Найдорожча — вартістю більш ніж 1 тис доларів.

Читайте також: "Прадавня грамота і закони предків, втілені у символах", – майстриня Теліженко про український рушник. ВІДЕО 

«У моїй колекції переважно гуцульські сорочки: з Косівського, Верховинського районів на Івано-Франківщині. Мене цікавлять саме старі сорочки. Вишиванки потрапляють в мою колекцію різними способами: це і базар в Косові, й перекупники, й інтернет, і аукціони, і знайомі, й обмін між колекціонерами. Крім того, маю також елементи ткацтва, прикраси, інтер'єрні елементи, як-от подушки, килими, скатертини та інше», — описує свою колекцію Богдан Петричук.

Манера вишивки та кольорові гами, які використовувалися для виготовлення вишиванок, могли відрізнятися в залежності від регіону, де було виготовлене вбрання. Більше вишивки, і, відповідно, більше праці докладали до створення святкових вишиванок — такі берегли у скринях. Ті ж сорочки, які були частиною щоденного вбрання, були вишиті менше, розповідає Богдан Петричук. Кожна річ, каже він, мала своє призначення.

Зміни

Українці носили вишиванки споконвіку. Проте про найстаріші зразки наразі відомо дуже мало — збереглися хіба що церковні речі або шляхетський одяг. Найбільше відомо зараз про вишиванки 19 ст. Також — про окремі, але дуже рідкісні зразки з 18 ст.

Читайте також: "Вишитими речами мили машини" – засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк розповіла, як змінилося ставлення до вишитих сорочок

«Маю дуже мало зразків вишиванок, які були виготовлені після Другої світової війни, бо тоді змінилася і традиція, і якісь матеріалів. З приходом радянського союзу, коли популяризували пресу, радянські видання почали друкувати схеми вишивок — це все вплинуло на готовий продукт. Почали створюватися різні об'єднання, артілі, відбувся такий собі процес узагальнення. Стара вишивка відходить, але з’являється щось нове», — пояснює дослідник.

Він також розмірковує над терміном «шароварщина» — його використовують для позначення певного способу репрезентації української культури, зокрема і через одяг. Йдеться про транслювання дещо стереотипних та поверхневих уявлень про те, як нібито виглядають та чим займаються українці.

Вишита сорочка з колекції Богдана Петричука / Фото: Богдан Петричук via facebook

«Був такий період за СРСР і така політика Союзу: при кожній установі мали бути колективи, які таким чином вбиралися. Сидів художник, який розробляв ці костюми, і, відповідно, люди це носили. Так створився певний образ того, що ми потім бачили: ці шапки, червоні атласні штани», — коментує цей момент Богдан Петричук. Насправді ж, додає він, це зовсім не відповідає реальності, тому що здавна українці навпаки намагалися виготовляти якомога дорожчі та якісніші речі. Так, щоб кожна річ служила якомога довше.

Читайте також: Історія українських емігрантів. Про чесність, гідність та патріотизм не можна судити по наявності вишитої сорочки

«Зараз шароварщина вже відійшла в минуле. Є деякі народні колективи, які досі використовують ці образи, але це, скоріше, виняток. Бо ж одягати такі великі колективи — нелегко», — пояснює дослідник традиційного українського одягу.

Вишиті шовком перемітки з Покуття 19ст./ Фото: Богдан Петричук via facebook

На те, щоб створити одну вишиванку, треба витратити чимало часу. Наші предки могли витратити на виготовлення однієї весільної сорочки ручної роботи від півроку, а іноді й більше. Звичайну, не святкову, могли пошити десь за два-три тижні, розповідає Богдан Петричук. Він пояснює, скільки часу витрачає на створення однієї вишиванки зараз:

«Якщо говорити про машинні сорочки, то мені треба один день, щоб вишити один рукав, ще один день — на другий рукав, потім ще один день на вишивку інших деталей. Наприклад, ще день на комір, день на манжети, і півдня на інше. Якщо ж я шию вручну, то це ще плюс два дні, щоб повністю зшити всю сорочку».

Сьогодення

Богдан Петричук каже: попри те, що у великих містах, як-от, наприклад, Київ, вишиванки знову набули великої популярності лише протягом останніх кількох років, на його рідній Гуцульщині такі сорочки носити в принципі не переставали. Вони завжди були і залишаються популярними серед людей: вишивані сорочки носять на свята протягом всього року, вбираються в них на весілля. Богдан Петричук додає:«Вишиванки — це наш паспорт, наше лице. Це те, що відрізняє нас від інших. Те ж саме, що для Індії — сарі, а для Японії — кімоно. Одяг — це важливо. Це — спосіб самовираження».

Читайте також: Вишиванка вам не допоможе, а от ви їй можете допомогти – Портников 

Сорочки з колекції Богдана Петричука / Фото: Богдан Петричук via facebook

Згадуємо в розмові також і костюми музикантів з гурту Kalush Orchestra на цьогорічному пісенному конкурсі Євробачення в італійському Турині. Львівська дизайнерка і колекціонерка старовинного одягу Роксоляна Шимчук позичила виконавцям два унікальних кептаря зі своєї колекції. Цим викликала критику з боку інших дослідників традиційних українських костюмів — мовляв, таким колекційним речам не місце на сцені. Проте Богдан Петричук пояснює: ніхто не дав би знищити старовинний одяг навмисне.

«Роксоляна Шимчук давно займається дослідженням старих речей і колекціонує їх. Вона має в своїй колекції різні речі, але артистам з Kalush Orchestra дала те, що можна було би вбрати».

Дослідник наголошує: постійно носити старі речі, як-от, вишиванки, що належали прабабусям та прадідусям, дійсно не дуже вдала ідея. Кожне прання знищує річ і з часом сорочка стає більш тьмяною. Проте додає: якщо це родинна сорочка, яка зберігалася в сімейній колекції багато років, такі речі треба і навіть варто вбирати — наприклад, для фотосесії. Та, звісно, не для щоденного вжитку.