У Росії успішні війни цементували режим, а невдалі призводили до краху "старого порядку". За цим крахом найчастіше слідувала російська смута, типове для національної історії явище.

Про це на власній сторінці у Facebook пише соціолог Ігор Ейдман, інформує UAINFO.org.

Після Кримської війни почалися великі реформи та потрясіння. Російсько-японська війна сформувала умови для революції 1905 року. Перша світова війна поховала Російську імперію. Афганська – прискорила крах СРСР.

Росія програє війну проти України та гібридне протистояння із Заходом. У цій ситуації нова російська смута стає практично неминучою. Питання лише в тому, якою вона буде і чим закінчиться. Я спробував змоделювати кілька можливих сценаріїв такої смути, але на початку розповім про основні її потенційні дійові особи.

У цій смуті зіткнуться:

1. Нові опричники – радикальна частина партії війни, дві приватні армії – Пригожина та Кадирова, найбільш відморожені силовики та пропагандисти. Їм потрібна тотальна війна та масовий терор, у цій ситуації вони зможуть влаштувати новий "чорний переділ" власності та фінансових потоків від традиційної бюрократії та олігархату на свою користь.

Читайте також: Банальність зла. Росіяни чинять геноцид з посмішками на обличчях 

2. "Земські бояри", тобто традиційна бюрократія та вищі силовики, які мріють лише про одне – щоб усе повернулося до того, як було до 24 лютого, щоб можна було знову спокійно красти та насолоджуватися життя. Це більша частина бюрократії, верхівка армії та спецслужб, більшість губернаторів, міністрів тощо.

3. Квазіліберальна частина правлячої верхівки типу Собяніна, Грефа, Кудріна, а також майже всі олігархи. Вони не просто готові "здати назад", вони, мабуть, мріють про повернення до колишнього життя, "в цивілізований світ" на будь-яких умовах.

4. Армія мобіків, яка, ймовірно, швидко розкладатиметься і в якийсь момент стане некерованою. Її може використовувати у своїх цілях кожна із трьох перших груп.

5. Народ, який зараз мовчить, але у разі початку смути, коли відчує слабкість розколотої влади, активно включиться в політичні розбірки, як це було неодноразово в російській історії.

6. Несистемна радикальна опозиція та еміграція. Вона надто слабка, щоб зіграти хоч якусь роль на початку кризи, але по мірі розвитку смути та пов'язаної з цим радикалізації суспільства для нинішніх опозиціонерів може відкритися вікно можливостей.

7. Путін, влада якого слабшатиме в міру військових невдач. Традиційна бюрократія не зможе та й не захоче вирішувати завдання мобілізації суспільства та економіки на тотальну війну. А для диктатора поразка – смерті подібна. Тому він буде змушений спиратися на "опричників", які будуть все більш нахабніти. В результаті його приберуть у будь-якому випадку: або досить скоро "земські", або пізніше "опричники", коли з його допомогою поступово стануть домінуючою силою в державі. А потім їм знадобиться молодший, більш енергійний та харизматичний фюрер.

Далі буде.