Російська армія залишає правобережжя Дніпра. Українська армія на її плечах із заходу та півночі підходить до Херсона

Головними каналами TV було показано, як міністр оборони РФ Сергій Шойгу погоджується з пропозицією генерала Суровікіна перейти на лівий берег річки та віддає йому відповідний наказ. Весь світ дізнався про нову поразку російської армії. І, що найдивовижніше, головні «яструби» з оточення Путіна – Кадиров і Пригожин, підтримали це «непросте рішення». Генерали КДБ із президентської ради мовчать, як у рот води набрали. Українські військові попереджають, що це рішення може бути пасткою. Не буду сперечатися. Все може бути. У суто військових справах я не фахівець. Але якщо не зважати на спритний обман і поглянути в обличчя того, що відбувається, то стане зрозуміло — путінська військова авантюра в Україні зазнала нової і, швидше за все, вже остаточної катастрофи.

Про це на власній сторінці у Facebook пише Андрій Зубов, інформує UAINFO.org.

І навіть значно більше, зазнало катастрофи все 22-річне правління Путіна, все його реконструкторство радянської імперії, яке почалося ще 2001 року з відновлення гімну СРСР.

Швидше за все, в російській армії більше нема кому воювати і нема чим воювати. Гарячкові закупівлі військового спорядження та боєприпасів в Ірані та Північній Кореї найкраще свідчать про вичерпання власних арсеналів. А матері і дружини, які намагаються повернути з фронту непідготовлених новобранців, котрі ще не загинули, і відчайдушні листи цих хлопаків додому — свідчення цілковитого спустошення людського ресурсу. Путінська імперія, яка такою страшною й непереможною здавалася, обнулилася нанівець у цій брудній війні. На початку березня це було зрозуміло небагатьом, тепер — майже всім.

Читайте також: Хитрий план Путіна чи безсилля? Яка насправді ситуація навколо Херсона 

Ще наприкінці вересня, коли Путін оголосив «часткову мобілізацію», а потім із казенним тріумфом проголосив возз'єднання «навіки» чотирьох українських областей із Росією, його дії здавалися сповненими якогось таємного сенсу. Як і багато хто, я вважав, що, оголосивши частиною Росії ці навіть ще не завойовані до кінця області, він в ультимативній формі вимагатиме відходу з них українських військ, погрожуючи, відповідно до них прийнятою доктриною, застосуванням ядерної зброї. В результаті — російсько-українські переговори та мир на умовах Росії. Швидше за все, він так і розмірковував тоді, але Захід суворо попередив про наслідки застосування зброї масового знищення, і «мачо» злякався. Ще спробував проштовхнути ідею «брудної бомби», але і тут нічого не вийшло. Вибух греблі Каховської ГЕС — і тут невдача. Туреччина дала зрозуміти, що такої екологічної катастрофи на Чорному морі не зазнає. Спробував спекулювати на вивезенні з Одеси сільськогосподарської продукції України, але й тут невдача. Думав поставити Україну на коліна руйнуванням її енергоструктури, але цим ще більше озлобив українців і посилив допомогу та співчуття до них у всьому світі.

Читайте також: Медведєв відреагував на звільнення Херсона заявою про "велич "руcкого міра" 

Жоден ультиматум у Путіна не спрацював, не знаю вже, хто їх для нього вигадував — не від ясного розуму, це точно. А звичайної ефективної армії у його руках уже немає. Те, що було, лягло в чорнозем України, або лікується в тилових шпиталях. На мою думку, ніхто, окрім військових фахівців, і до того ж російських, не уявляв до кінця, в якому жалюгідному стані опинилася російська армія після восьми місяців війни. Але справжня війна зірвала всі прикраси, знецінила всі слова та лякалки, і залишилося лише відступати.

Відступ — це не тільки й не стільки військова ретирада. Це відступ путінізму як такого, і цього не можуть не розуміти Кадиров і Пригожин, Бортников і Патрушев та вся численна кремлівська рать. Український народ, справді натхненний справжньою патріотичною ідеєю захисту батьківщини, озброєний сучасною західною зброєю, зупинив та повернув назад начебто "найкращу армію світу", яка на перевірку виявилася зовсім не такою.

Залишається чекати політичних змін у самій Росії найближчим часом. Розвал фронту та смута в тилу. Вже це проходили у 1917-му, 105 років тому. Але тоді становище Росії у світі було набагато кращим — сильні союзники, справді потужна армія. Але довіра народу до влади зникла — і все покотилося… Нині немає союзників, окрім Ірану та Північної Кореї, немає жодної потужної армії. Все тільки "ніби". З "ніби" можна блефувати, але не можна перемагати, у чому нині й переконався весь світ. Питання в тім, що впаде зараз — путінізм чи Росія. Дуже хотілося б, щоб усе обмежилося путінізмом, але майбутнє непередбачуване, а наші бажання мало чого варті.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube