Фото: General Staff of the Armed Forces of Ukraine

Кремль розраховував, що вже через десять днів вторгнення за армією РФ залишиться лише другорядна роль підтримки нового "порядку" в Україні, а до серпня 2022-го питання анексії українських територій буде закрито. Натомість місяці боїв оголили головні вразливості армії РФ і винесли західним військовим фахівцям важливі уроки про сучасну повномасштабну війну.

Про це йдеться у новому аналітичному дослідженні Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), інформує UAINFO.org з посиланням на НВ.

Доповідь називається Попередні уроки конвенційних бойових дій, винесені з вторгнення Росії в Україну: лютий — липень 2022 р. Серед його співавторів — не лише британські фахівці, але й український генерал-лейтенант Михайло Забродський, колишній командувач повітрянодесантних військ України.

Автори 69-сторінкового дослідження наголошують, що вторгнення РФ в Україну дало «безпрецедентну можливість» оцінити реальний військовий потенціал Росії, а також роль низки сучасних озброєнь на полі бою (включаючи броньовану техніку, протитанкові засоби, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), авіацію та БПЛА — про ефективність яких у цій війні серед експертів тривають гарячі дискусії).

«У сучасній війні немає сховищ. Противник може завдати удару на всю оперативну глибину [далеко за лінією фронту]» — озвучують аналітики RUSI один із головних своїх висновків. Тому уроки перших шести місяців війни вони вважають «життєво важливими» з двох причин:

• для України, якщо вона й надалі отримуватиме відповідну військову підтримку від своїх міжнародних партнерів;
• для членів НАТО, якщо вони хочуть бути спроможними стримати військову агресію в майбутньому.

Автори доповіді також наголошують, що обмежилися у своєму аналізі першими місяцями війни (до липня 2022 року), оскільки провал російської «теорії перемоги» та її вимушена переорієнтація на бої за Донбас вже є частиною історії. Тоді як поточні контрнаступальні операції України, її протидія хвилі мобілізації в РФ та кампанії російських ударів по інфраструктурі все ще потребують тиші та нерозголошення.

Для підготовки звіту було використано зокрема й оперативні дані Генерального штабу ЗСУ, надані авторам. І хоча значна частина їх все ще не може бути оприлюднена, аналітики RUSI використовували такі дані для підтвердження своїх висновків. Наприклад, вони отримали уявлення про втрати ЗСУ, щоб оцінити ефективність тієї чи іншої тактики, проте не розкривають ці відомості. Також у документі використано дані, зібрані «за допомогою методів та джерел, які є конфіденційними».

Цей звіт складається з п’яти розділів, у яких викладаються такі аспекти:

• план вторгнення Росії (його частини містилися у копіях наказів для низки російських підрозділів, які потрапили до рук ЗСУ);
• вихідні можливості України на початку війни (зокрема контраст між реальними можливостями ЗСУ та їх публічними оцінками, часто неповними — так, стримати перший тиск Україні допомогли не західні переносні ПТУР/ПЗРК, а потужний стартовий потенціал власної армії: перевага артилерії РФ на початку конфлікту була не такою істотною, як пізніше, зі співвідношенням трохи більше ніж 2:1, або 2433 ствольних артсистеми проти 1176 у ЗСУ; і 3547 реактивних систем залпового вогню проти 1680 у ЗСУ).
• перебіг перших трьох фаз вторгнення, з 24 лютого до початку липня 2022 року;
• оцінка збройних сил Росії (спроба виявити її ширші структурні проблеми — і фактори, за якими можна буде судити про поліпшення /погіршення боєздатності РФ);
• стислий виклад відповідних уроків війни РФ проти України для британської армії.

Звіт RUSI призначений насамперед для військових фахівців, проте НВ зібрав із нього низку висновків, які заслуговують на увагу ширшої української аудиторії.

1. Важливим фактором вторгнення була впевненість Кремля у нездатності Заходу швидко допомогти Україні

«Впевненість Кремля в тому, що він може вторгнутися в Україну без значного міжнародного втручання, була важливою причиною для розв’язання повномасштабного вторгнення», — пишуть аналітики RUSI. Такий висновок вони озвучують, аналізуючи перший етап розгортання російських військ на кордоні з Україною навесні 2021 року. Цей крок Кремля мав три мети:

• зчинити тиск на західні уряди, змусивши їх відновити участь у переговорах про Мінські угоди та спонукати Київ піти на поступки;
• заздалегідь розмістити військову техніку навколо України, що дозволило б оперативніше наростити сили, коли настане час для вторгнення;
• оцінити реакцію міжнародних партнерів України. 

Фактично Москва досягла двох останніх цілей, констатують автори звіту. Партнери України тоді відкинули загрозу як недостатньо серйозну, оскільки західні розвідки вірно оцінили, що на той момент РФ була ще не готова до вторгнення (як інформаційно, так і в плані наявності ударного угруповання). Однак для Кремля це стало сигналом, що РФ зможе перекинути додаткові війська швидше, аніж партнери України, могли б передати допоміжні засоби для ЗСУ. І якщо таке перекидання військ все ж таки змусило б міжнародних союзників України відреагувати, «вони зробили б це занадто пізно», розповідають експерти RUSI про оцінки Кремля (з урахуванням того, що Москва планувала швидке вторгнення).

2. Перед вторгненням спецслужби РФ поділили українців на чотири категорії, одна з них підлягала «ліквідації»

Стратегічною метою вторгнення РФ було підкорення України та її державності. Кремль розраховував, що вже за десять днів після початку повномасштабної війни за армією РФ залишаться тільки «допоміжні функції», тоді як на російські спецслужби ляже відповідальність за створення окупаційних адміністрацій на захоплених територіях України. Ці дії «мали вирішальне значення для російської теорії перемоги в операції», тому плани для спецслужб намагалися пропрацювати максимально детально, пояснює RUSI.

Наприклад, російська контррозвідка склала списки, згідно з якими українців поділили на чотири категорії:

• ті, хто підлягає фізичній ліквідації;
• ті, кого потрібно буде придушити чи залякати;
• потенційно нейтральні особи, яких можна схилити до співпраці;
• ті, хто готовий співпрацювати (потенційні колаборанти).

Щоб упоратися з тим, хто опинився у «топовій» категорії, ФСБ заздалегідь організувала навчання для підрозділів Повітряно-десантних військ Росії (ВДВ) — їх тренували виконувати завдання на кшталт «захопи або вбий». Причому метою захоплення в багатьох випадках була передача до «суду» з подальшою стратою тих українців, які брали участь у Революції Гідності 2014 року.

Існували й початкові списки осіб другої категорії, хоча згодом РФ сподівалася їх розширити: перевіряючи населення України шляхом поквартирних обшуків та використовуючи фільтраційні табори для створення «досьє» на переважну кількість мешканців окупованих територій України.

Фільтрацію планувалося використовувати як для залякування людей, так і для того, щоб визначити, чи потрібно їх переселяти в Росію, а також щоб відслідковувати та пригнічувати мережі опору. Крім того, передбачалося, що згодом РФ відправить вчителів та інших чиновників, щоб ті зайнялися «перевихованням» українців.

Загалом військове вторгнення мало тривати 10 днів, а повністю забезпечити собі анексію територій України Москва розраховувала до серпня 2022 року.

3. "Енергетичний" шантаж українців Росія планувала від початку. Він поєднувався з планом тотального захоплення влади

Порівняно з кампанією ракетних ударів по енергооб'єктах України, яку РФ веде з жовтня, перед вторгненням інакшою була лише запланована форма такого шантажу.

Росія сподівалася швидко взяти під контроль своєї армії усі українські АЕС, які забезпечують 60% генерації електроенергії в Україні. Крім того, окупанти планували встановити тотальний контроль над владою в Україні:

• на регіональному рівні - примусити до співпраці губернаторів та місцеву владу;
• на національному рівні — вбити представників виконавчої влади та захопити парламент, а також сформувати в ньому на базі проросійських сил фракцію Рух за мир, змусивши інших депутатів підтримувати її.

У Кремлі сподівалися, що силами цього маріонеткового Руху за мир зможуть на парламентському рівні заборонити рух опору в Україні (нібито «вім'я збереження миру»). «Регіони, які чинять опір, могли б бути згодом відрізані від електрики, водопостачання та фінансування Нацбанком, дотримуючись пропозицій цього парламентського утворення [штучного проросійського Руху за мир у Раді]», — пояснюють аналітики RUSI.

4. Провал вторгнення не був гарантованим: північніше Києва сили РФ перевищували ЗСУ у 12 разів

Звіт RUSI розкриває низку важливих фактів, які демонструють, наскільки Україні було непросто вистояти та зруйнувати плани РФ у перші тижні війни — у тому числі завдяки стійкості української армії, своєчасним крокам командування ЗСУ та масовій готовності населення чинити опір.

Серед таких фактів:

• У перші дні великої війни Росія досягла переваги сил 12:1 на півночі від Києва, прагнучи швидко захопити столицю (перед вторгненням РФ намагалася ввести Україну в оману і змусити ЗСУ зосередити основні сили на сході).
• Командування ЗСУ справді довгий час вважало, що головним напрямом удару РФ стане Донбас з метою знищити українське угруповання в зоні ООС. Українська розвідка вважала, що РФ накопичила недостатньо сил на півночі для захоплення Києва і це може бути лише відволікаючим маневром (від удару зі сходу). До того ж місцевість на півночі України вкрай несприятлива для великого наступу, а перехоплення розмов солдатів РФ на гомельському напрямку підтверджувало, що особовий склад російської армії в Білорусі не був готовий до повномасштабних бойових дій і не вірив, що йде на війну. Коли ж з підготовки РФ в останні три доби перед вторгненням командуванню ВСУ стало очевидно, що основний наступ розгорнеться саме з півночі, за сім годин до вторгнення було віддано наказ про передислокацію українських військ. В результаті чимало підрозділів ЗСУ до початку вторгнення не встигли дістатися вказаних їм оборонних позицій, особливо на північному напрямку.
• За перші 48 години вторгнення РФ зуміла вдарити по 75% стаціонарних об'єктів української системи ППО (хоча загалом Україні вдалося уникнути катастрофічності наслідків першого удару, розосередивши свої арсенали, авіацію та засоби ППО — так, за ті ж 48 годин було вражено лише 10% мобільних засобів ППО).

Зрештою, констатують аналітики RUSI, важливим чинником провалу початкової фази російського вторгнення став цікавий феномен. Армії РФ вдалося досягти ефекту несподіванки і спочатку заволодіти ініціативою на оперативному рівні, проте на тактичному рівні російські солдати та підрозділи не були готові до того, що їм наказали робити — і до такої війни в цілому. Тоді як ЗСУ, частково заскочені зненацька розмахом вторгнення на оперативному рівні, тактично спиралися на підрозділи та військовослужбовців, які вісім років психологічно та практично готувалися до боїв із таким супротивником. Взаємодія між цими змінними зрештою багато в чому визначила результат перших 72 годин боїв, констатують автори звіту.

5. Життя дронів у цій війні гранично коротке: максимально корисними виявилися прості та недорогі БПЛА

Автори звіту розвіюють низку стереотипів про ефект безпілотників у війні Росії проти РФ, пояснюючи, чому знамениті Байрактари використовуються нечасто.

Аналітики RUSI нагадують, що потреба обох армій у БПЛА зросла, починаючи з того моменту, коли РФ сконцентрувала зусилля на захопленні Донбасу. Оскільки з того часу у боях переважали артилерійські дуелі, важливість швидкого виявлення цілей набагато зрослу, тому обидві сторони активно використовували безпілотники.

Такі БПЛА варіювалися від комерційних та адаптованих для військових потреб квадрокоптерів до розвідувальних безпілотників із нерухомим крилом (український Скіф та російський Орлан-10). Ці два типи, констатують аналітики RUSІ, і стали найціннішими, оскільки могли літати на середній висоті та є надто дешевими, щоб бути досить важливими цілями для збиття засобами ППО. Водночас вони можуть забезпечувати достатній рівень візуалізації, даючи змогу швидко наводити вогонь у відповідь.

Обидві сторони також використовували великі середньовисотні БПЛА більшої тривалості польоту (українські Bayraktar TB2 та російські Оріони). Однак цих платформ було менше, а самі вони вразливіші, тому такі БПЛА використовують тільки за решти сприятливих умов.

Попри важливість БПЛА, рівень їхніх втрат за перші пів року війни був надзвичайно високим для обох армій. З усіх безпілотників, які використовували ЗСУ до липня 2022 року, було знищено близько 90%. Середня тривалість життя квадрокоптера склала близько трьох вильотів, тоді як БПЛА з нерухомим крилом «переживають» у середньому шість польотів. Загалом лише близько третини місій, які покладалися на безпілотники, були успішними. І хоча особливо корисними для армії РФ виявилися безпілотники Орлан-10 (при дешевизні платформи має високі характеристики), навіть росіяни згодом виявили, що у них недостатньо цих платформ, аби поповнювати величезні втрати подібної техніки під час інтенсивних боїв за Донбас.

6. На Донбасі ЗСУ перейшли до менш зручної тактики оборони, щоб уберегти цивільне населення від звірств РФ

Після того, як відхід російських військ з-під Києва та з північних областей України вперше виявив масштаб звірств армії РФ в окупованих містах, ЗСУ довелося відмовитися від принципу маневреної оборони. Саме його використали українські сили, захищаючи столицю та північ України на початку війни. Така оборона є найбільш ефективною з військової точки зору у разі нерівності сил: коли сторона, що обороняється, виманює та розтягує лінії ворога, навіть ціною тимчасової втрати територій, щоб потім завдати удару, відрізати противника та максимізувати його втрати.

Однак, як наголошують аналітики RUSI, розкриття масштабних воєнних злочинів, скоєних російськими військами на підступах до Києва, «створило політичний клімат, у якому здача територій, а особливо населених пунктів, стала неприйнятною». Вже на Донбасі ЗСУ перейшли до іншого виду оборони: демонструючи, що українська армія утримуватиме позиції так довго, як тільки це можливо. Такий вибір став ще й важливим чинником укріплення бойового духу української армії, констатують автори звіту. І хоча з суто військової точки зору вибір цього виду оборони міг бути неоптимальним, він лише підкреслив одну з сильних сторін України. «Це не означає, що політичні рішення згубно вплинули на ухвалення військових рішень. Навпаки, однією із сильних сторін української держави є збереження здорового дискурсу між цивільними та військовими, а також здатність врівноважувати ці критичні важливі чинники», — пишуть аналітики Інституту.

7. Війна виявила п’ять головних уразливостей російської армії, які вплинули на її провали

В армії РФ панує сувора ієрархія між родами військ, а військові загалом підкоряються спецслужбам. Військово-морський флот та Повітряно-космічні сили (ВКС) Росії, як правило, підпорядковані потребам і завданням Сухопутних сил. Так, хоча РФ має можливості кількох повітряних командних пунктів (включаючи літак радіоелектронної розвідки Іл-20 та модернізований літак далекого радіолокаційного виявлення А50-М), координація дій авіації зазвичай підпорядкована командним пунктам різних округів Сухопутних військ, а не ВКС. Ці завдання найчастіше прив’язані до наземного просування армії — що зрештою, ймовірно, завадило російській авіації домогтися контролю в повітрі, якби вона діяла вільніше, вважають аналітики RUSI. Аналогічно основні завдання ВМФ на початку війни також полягали у підтримці наземних операцій (включаючи плани висадки десанту або надання ударних платформ для підтримки Сухопутних військ, які переміщалися вздовж південного узбережжя України). Хоча роль такої ієрархії важко виміряти, вона, безумовно, стала однією з причин невисокої ефективності затопленого крейсера Москва, чий радар був навіть вимкнений в момент удару. Якби армія РФ хотіла досягти більшої ефективності своїх ВКС і ВМФ, то для цього, ймовірно, була б потрібна більша автономія в плануванні завдань цих родів військ, спрямованих на досягнення спільних цілей, а не підкорених логіці наземних операцій, вважають аналітики RUSI.

Війна проти України довела неефективність російських БТГ (батальйонних тактичних груп). Якщо армія СРСР покладалася на полки, дивізії та загальновійськові армії, яким підпорядковувалися окремі бригади, то Росія останні десять років намагалася перейти до концепції війни з допомогою БТГ. Це означало, що армія багато в чому спирається на змішані формування, кожне з яких складається з батальйонів різних бригад та полків. Під час війни в Україні російські БТГ виявилися неефективними з багатьох причин. По-перше, принцип використання БТГ лише для бойових операцій означає, що між учасниками такої групи немає злагодженості: навіть командир не знає своїх підлеглих досить добре і не може прогнозувати їхню результативність у бою. По-друге, БТГ виявилися більш чутливими до пропорцій бойових втрат, аніж монолітні формування: так, у квітні 2022 року під Курахово було виведено з ладу БТГ 136-ї окремої мотострілецької бригади. 240 її військовослужбовців загинули в бою, група також втратила 11 БМП, чотири танки, три САУ та три РСЗВ БМ-21 Град. Статистично це лише 30% її початкової бойової могутності, проте як єдине ціле група більше не могла виконувати поставлені перед нею завдання, оскільки втрати її складових підрозділів були диспропорційними. По-третє, спроба російського командування вирішити ці проблеми та об'єднати залишки розбитих БТГ з іншими лише збільшили хаос у таких групах. По-четверте, у перші місяці війни БТГ зазнавали непропорційних втрат серед найдосвідченіших солдатів і командирів, оскільки саме з них формували перші ешелони груп. Нарешті, по-п'яте, спроба воювати БТГ виявила величезний дефіцит молодших офіцерів в армії РФ, які часто не затримуються надовго на нижчих посадах, заповнюючи кадрові порожнини на рівні батальйону чи вище — що позбавляє роти ефективного керівництва і шансів згуртувати групи.

Армія РФ схильна повторювати свої помилки, до того часу, поки накази не змінять на вищому рівні. Вже на першому етапі війни було очевидно, що реальний перебіг подій різко відрізняється від ситуації, описаної в наказах для російських підрозділів, включаючи силу опору українців. Тим не менш, війська РФ прагнули виконувати накази ще довго після того, як стало очевидно, що початкові передумови в них докорінно невірні — навіть якщо це погіршувало тактичне становище росіян, оголювало їхні фланги і послаблювало бойову міць. Особливо це виявилось у спробах атакувати Миколаїв та Чернігів, а тепер помітно і в атаках на Бахмут, пояснюють аналітики RUSI. Частиною цієї проблеми є ще одна істотна вада армії РФ — майже повна відсутність сценаріїв реверсивних дій. У разі невдачі чи неможливості реалізувати наказ російські війська не мають «запасних» варіантів і схильні відправляти «нагору» запити на роз’яснення подальших дій.

Військовослужбовці РФ вразливі для дезінформації та введення в оману. Фахівці RUSI дійшли висновку, що в армії РФ панує культура, яка не заохочує до аналізу, порівняння даних, а контекст наказів не доводиться до виконавців. Тому російських військовослужбовців неважко дезінформувати, і на це є як мінімум три причини. По-перше, вони звикли розглядати всю отриману інформацію як правдиву, не піддаючи її сумнівам. По-друге, в армії РФ не заохочуються чесні звіти про невдачі, що погіршує розуміння реальної картини та завданої шкоди. По-третє, російські системи переважно розраховані на виконання одиночних місій (так, у системах радіоелектронної боротьби або ППО кожен оператор керує окремим датчиком або функцією, не маючи навичок порівняння інших даних для виявлення невідповідностей в оперативні терміни). У результаті Збройним силам України неодноразово вдавалося вводити в оману армію РФ — на всіх рівнях і в усіх родах російських військ. Наприклад, українські війська видавали неправдиві цілі за цінні системи озброєння, змушуючи ворога витрачати боєприпаси на неіснуючі цілі і таким чином виявляти свої позиції.

Справжнім лихом для армії РФ в Україні став «дружній вогонь». Таких втрат регулярно зазнають усі роди військ російської армії, повідомляє RUSI. Російські засоби ППО неодноразово завдавали ударів по своїх літаках, а коли війська РФ відхиляються від запланованих напрямків, то часто стають мішенню власної артилерії. Підрозділи у складній місцевості також були неодноразово втягнуті у перестрілки один з одним. На думку аналітиків Інституту, це свідчить як про недоліки системи управління та командування військами, так і відображає схильність росіян до того, щоб діяти за заданим сценарієм, а не вести «вільну гру», ситуативно намагаючись впоратися з невизначеністю, що виникає на полі бою. Цю проблему посилює низка інших факторів:

• відсутність чіткої процедури ідентифікації «свій-чужий» у лавах армії РФ;
• системна проблема технічної взаємодії між окремими російськими системами озброєнь (наприклад, засоби РЕБ, встановлені на деяких російських літаках, автоматично виявляють і пригнічують радари — навіть якщо це радар іншого російського літака);
• відсутність культури чесних рапортів про невдачі у російських збройних силах, що ускладнює вирішення проблем;
• невисока значимість людського життя для російської армії загалом — навіть якщо це життя товаришів по службі: коли люди сприймаються «як невичерпний ресурс, який можна витрачати».

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube