Ніхто з глибинників не знає, коли і чим "все це закінчиться", але всі відчувають, що пахне чимось поганим. Чітко несе катастрофою. Симоньян репетує в ефірі, що "ми бомбимо українців без задоволення", інші пропагандисти голосами, що зриваються, кричать про те, що "якщо відступимо – то нас розчавлять". Стрєлков-Гіркін ось-ось захлинеться сльозами, передчуваючи міцні обійми петлі. Все правильно, фашню слід тиснути. Не додавили у 45-му – треба розмазати зараз, хай і з історичним запізненням.

Про це у своєму блозі пише журналіст Олександр Сотник, інформує UAINFO.org. 

Особливо витончені пропагандисти говорять про ресурсний характер війни – мовляв, основне значення матиме лише її фінальний акорд. Але дикуни вже зляться: війна розвертається у зворотний бік, розповзаючись прикордонними областями і залітаючи далі, на стратегічні об'єкти під Саратовом і Рязанню. Ще трохи – та відьми війни відвідають Москву. Лавров істерить, звинувачуючи США в намірі завдати "обезголовного удару по Кремлю". А що поганого у вбивстві ватажка банди маніяків?

Мабуть, лише те, що решта може вижити. Натомість у зв'язку із цими заявами стає зрозумілою справжня причина скасування публічних заходів за участю Путіна. Пацюк боїться за свою шкуру – тому й не поїхав на Уралвагонзавод, не зустрівся з олігархами та відмовився від новорічного прийому у Кремлі. Він навіть не відвідає уряд, як це робив раніше щороку. Якщо оточення маніяка налякане і не в змозі відірвати йому голову, побоюючись укокошити двійника, після чого – впасти по волі щурячого гніву, то умовному Заходу на це начхати.

Ну, рознесе на шматки Банкетного. Ну Удмурта розбере на запчастини - братва нових наштампує. А там – дивишся – і оригінал під удар потрапить. Плешива корова надто довго гадила всьому світу, щоб залишатися в безпеці. Хусейн – той взагалі печерами повзав, поки його не накрили. Настав час переймати досвід попередників. Примара Каддафі з живцем у дупі, звичайно, лякає. Але, з іншого боку, хто скріпив державний союз швабри та кувалди? Тож насаджуватися доведеться, інакше братва не зрозуміє. Тема змови проти вождя перетворюється на магістральну. Цар у небезпеці – усім вишкіритись і здибити шерсть! 

А рядові мохнатики тим часом витрачають гроші як божевільні, намагаючись надихатися перед смертю. Мова, зрозуміло, про тих, у кого ці гроші є. Колектором розповзається чутка про майбутній крах банківської системи. Глубинарій на генетичному рівні знає, що державний ґудзик про швидку кончину долара особливо голосно звучить якраз перед обвалом національної грошової одиниці. А тут ще й Грефа, кажуть, відпускають на відпочинок. Щоправда, далі печери цей санкціонник все одно не поїде, але сама подія змушує тремтіти.

Втім, йому ще пощастило. Деякі раптово вмирають, як гендиректор «Адміралтейських верфей» Бузаков, або взагалі – самогубства, як депутат-єдрос Антов, який випав з вікна індійського готелю, куди він приїхав відзначати свій 65-річний ювілей. Але щось пішло не так. Спочатку в тому ж готелі був знайдений мертвим його попутник Володимир Биданов, а через два дні заземлився і сам Антов. А от не треба було «братські бомбардування» України терактами називати. Виправдання у вигляді «технічної помилки» жерці війни не прийняли та відпустили депутата у вічність із третього поверху. А ще у віці 69 років помер колишній головком Сухопутних військ та спецпредставник «Уралвагонзаводу» генерал Маслов. Весь цей мор великої худоби на звірофермі відбувається на тлі планового прожарювання найпростіших організмів в Україні. Все в печері-матінці тремтить і в'яне, і тільки упир Пригожин свіжішає з кожним днем, наливаючись кривавим соком, акі наречений, повінчаний із самою смертю: то найме масовку для піар-похорону умертвленого в Україні зека, то метнеться на позиції банди потисне лапу вбивці, який напередодні обматюкав главу Генштабу Герасимова. Росте упирок, гарніє, розправляє монструозні плечі.

Зовсім ослаблий Медведєв так і не привіз добрих звісток від товариша Сі. Навпаки: лист Путіна, переданий із рук у руки Медведєвим, викликав ще більше роздратування китайського лідера, а намір Москви втягнути Мінськ у війну з Україною може спонукати Пекін виставити територіальні претензії до Росії.

Але Медведєв уже п'є абсент, галюцинуючи на майбутнє. У його голові Франція воює із Четвертим рейхом, після чого руйнується Євросоюз, а Каліфорнія з Техасом відокремлюються від США, де президентом стає Ілон Маск. МВФ і Світовий банк весело котяться в тар-тарари, і тільки незламний Медведєв гордовито височить над світобудовою, сидячи на шийці мега-пляшки.

Єдине, на що наважився Путін – це з'явитись на неформальному саміті глав країн членів СНД. Оточивши себе закомплексованими провінційними диктаторами, плешивець ненадовго відчув себе в центрі уваги – хай навіть із боку політичних плебеїв, але інших уже немає. Та й навряд чи Штати наважилися б гримнути його в обіймах Пашиняна. А волосатикам можна розповісти про те, як підвищується рівень політичного тестостерону у статевих органах дідуся, коли він одягає одне з дев'яти кілець влади, отриманих на саміті.

Новий рік накочує на печеру як невблаганна всепереважна ковзанка, про наслідки наїзду якої краще не думати. Треба встигнути витратити гроші і, швидко упоравшись, знайти мордою тазик з олів'є, де й упокоїтися. А там – хоч ядерна війна з покемонами.

Подивіться на страждання Рогозіна після дня народження, який мало не перетворився на поминки: цей випадок демонструє собою все те, що Захід надумав порвати Росії-матінці. А в цей час заступники самого Рогозіна відходять у інший світ як за командою. Помер помічник екс-глави Роскосмосу Володимир Гусейнов, у тяжкому стані перебуває ще один підлеглий Рогозіна – Олександр Шемякін. Космос вічності буквально засмоктує звірят у свій скотомогильник. Плем'я дикунів готується до вінчання зі смертю. Бадьориться і чепуриться, на ходу переодягаючись у чисте. На світі і смерть красна – чи не так? І прийняти її треба гідно, з героїчною усмішкою на червоних устах людожера, що встиг насититися чужою кров'ю.