Про це йдеться у детальній публікації американської газети The Washington Post, яка реконструює події нещодавніх контрнаступів Збройних сил України у Харківській та Херсонській областях, інформує UAINFO.org з посиланням на НВ.

Щоб відновити перебіг подій, журналісти WP поговорили з більш ніж 35 співрозмовниками, включаючи командирів та військовослужбовців ЗСУ, українських чиновників у Києві, а також високопоставлених американських та європейських військових та політичних діячів.

НВ переказує найважливіші факти, що стали відомі з публікації американського видання.

Харківська операція: звільнення Балаклії та Ізюма

Генерал-полковник Олександр Сирський  виношував плани наступу на Харківщині з весни. На ранніх етапах війни Росія перетворила Ізюм на свій опорний пункт, розраховуючи зробити місто базою для взяття в кліщі сил ЗСУ на сході України. Проте вже з весни 2022 року Сирський розглядав Харківську область — і особливо Балаклію та Ізюм — як потенційно вразливі точки армії РФ. Він почав думати про те, як можна було б провести наступальну операцію, прорвавшись углиб захопленої окупантами території на несподіваній для них ділянці північніше від обох міст. Це дозволило б відрізати сили РФ від постачання резервів з боку російського кордону, а також допомогло б ЗСУ змусити росіян в Ізюмі та Балаклії постати перед ризиком оточення.

Географія та розташування російських військ переконали Сирського, що це можна зробити одним швидким ударом — в ідеалі настільки швидким, щоб російські війська не змогли перегрупуватися. Тому коли влітку командувачі отримали наказ з Генштабу ЗСУ підготувати можливі операції для відвернення уваги російських військ з херсонського напрямку, Сирський уже знав, що він запропонує. За його словами, з урахуванням стягнутих в Ізюм сил і близькості кордону РФ росіяни вважали б божевільною саму ідею прориву супротивника прямо посеред ділянки між кордоном Бєлгородської області та угрупуванням окупаційних сил в Ізюмі.

Наприкінці літа РФ вивела значні сили з цього району на південь України, намагаючись запобігти звільненню Херсонської області. Якщо раніше в Ізюмі та прилеглих містах було зосереджено 24 батальйонні тактичні групи армії РФ (близько 18 тис. осіб), а також запаси зброї та боєприпасів, то до серпня кількість російських БТГ в Ізюмі скоротилася щонайменше вдвічі, причому найдосвідченіших бійців Росія перекидала в Херсон.

До середини серпня Сирський був упевнений, що його план спрацює, однак йому потрібно було «продати» свою ідею Зеленському. Генерал-полковник описав гіпотетичну місію як шанс звільнити значну територію з мінімальними ресурсами та втратами. Президент України схвалив наступальну операцію.

«В історії війн було багато випадків, коли удар на відволікаючому, тобто другорядному напрямку, перетворювався на головний напрямок, — зазначив Сирський в інтерв'ю WP. — Усі перспективи [для успіху] були, тому що противник зовсім не очікував, що ми атакуватимемо саме там, де ми завдали головного удару».

США не допомагали планувати харківський наступ, однак підтримали артилерію ЗСУ важливими розвідданими. І українські, і американські джерела WP підтвердили, що США не брали активної участі у плануванні наступу в Харківській області та дізналися про нього відносно пізно.

Однак під час операції розвідка США суттєво допомогла ЗСУ максимально ефективно витрачати боєприпаси завдяки точному наведенню на важливі цілі. Проблема дефіциту снарядів для української армії залишалася досить гострою. Генерал-майор Андрій Малиновський, командувач ракетних військ та артилерії України, був стурбований тим, що для харківського наступу може знадобитися понад 100 тис. боєприпасів, тоді як ЗСУ могли б виділити на ці цілі лише кілька десятків тисяч. Зрештою, за словами Малиновського, за п’ять днів наступу було витрачено значно менше, близько 32 500 снарядів.

Цьому значною мірою посприяв налагоджений спосіб співпраці США та України в режимі реального часу. ЗСУ визначали типи важливих цілей, у пошуку яких вони були зацікавлені у певному районі, а США «використовували свій широкий апарат геопросторової розвідки для визначення точного розташування», пояснює WP.

Операція планувалася на тривимірній карті площею 50 кв. м. В останні дні серпня Сирський зустрівся в оперативному штабі на сході України зі своїми головними помічниками та ключовими командирами бригад, щоб спланувати операцію. Як пише WP, перед ними була роздрукована на 3D-принтері карта окупованих Росією територій Харківської області площею 520 кв. футів [48,3 кв. м]".

Кожен командир «пройшов» на цій карті шлях запланованого наступу свого підрозділу серед тривимірних копій міст, пагорбів та річок, моделюючи свою місію та обговорюючи координацію дій, а також непередбачені обставини та найгірші сценарії. Щоб виявляти проблемні місця, офіцери використовували лазерні указки. «Це була копітка робота», — зазначив Сирський.

ЗСУ вдалися до низки обманних маневрів. Наприклад, українські сили навели понтонні мости, сподіваючись обманом змусити росіян чекати прямого наступу на Ізюм, а не прориву ЗСУ вглиб окупованої території приблизно за 30 миль (48 км) на північний захід від міста.

Успіх наступу залежав від глибини прориву в перший день . Сирський підрахував, що Україна не може дозволити собі втрати, які спричинили б лобові атаки на міста та селища. Натомість він сподівався, що ЗСУ вдасться прорвати фронт, оточивши великі населені пункти та змусивши ворога відступити. Однак для успіху цього задуму потрібна була швидкість. Якщо росіянам вдалося б відправити підкріплення з боку кордону РФ, значна кількість українських військ могла опинитися відрізаною в тилу ворога. «Все залежало від першого дня — як далеко ми зможемо прорватися, — сказав Сирський. — Що далі ми йшли, то менше вони могли б зробити, тим більше їхні частини було б відрізано та ізольовано під психологічним тиском».

Зрештою операція, як уже казав генерал-полковник в інших інтерв'ю, навіть перевершила його очікування. «Ми розраховували, що виконаємо всі завдання операції, — сказав Сирський WP. — Але що буде такий каскадний колапс — на це я не очікував».

Україна ризикнула залучити до операції значну частину західної артилерії. Станом на серпень ЗСУ відчували серйозний дефіцит боєприпасів радянських часів, а поставки західних снарядів та систем озброєнь були недостатньо оперативними. Тому українському командуванню довелося піти на «ризиковане рішення»: заради прориву на харківському напрямку Україна перемістила деякі з найцінніших західних систем озброєнь із гарячіших точок на східному фронті. За словами командирів, кожну атакуючу бригаду було озброєно не менше ніж вісьмома гаубицями M777. У деяких випадках M777 прибували до базових таборів за ніч до початку штурму. Також були задіяні додаткові дрони, щоб бригади могли точніше визначати свої цілі та використовувати менше боєприпасів.

Несподівані накази командирів здивували навіть учасників контрнаступу, як і стрімкість прориву. WP наводить історію 21-річного командира роти Олега родом із нині окупованого Старобільська (Луганська область). На момент вторгнення РФ в Україну у 2014 році йому було 13 років. Після дев’ятого класу Олег вступив у місцеве військове училище, а потім — в Одеську військову академію. Через три з половиною роки навчання, яке мало тривати чотири роки, Олег вирушив на фронт через повномасштабне вторгнення РФ. Молодий офіцер тепер командує солдатами, які часто набагато старші за нього. До того, як його підрозділ раптово відкликали в Харківську область перед початком наступу, бійці Олега кілька тижнів брали участь у жорстоких боях на найбільш кровопролитній ділянці фронту, де їх накривав безжальний вогонь російської артилерії. Після цього тиша у далекому та тихому селі Харківської області видалася йому дивною — як і нові накази командування. Рота Олега мала на високій швидкості прорватися приблизно на 65 км вглиб ворожої території під час «зухвалого і надсекретного контрнаступу» — прямо між окупованим Ізюмом і Бєлгородською областю РФ. Завдання здавалося абсурдним. «Якась сумнівна операція», — передає Олег свої перші враження від отриманих наказів.

6 вересня, близько 03:30, рота Олега чисельністю близько 100 осіб, що входила до складу 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ, розпочала наступ невеликими колонами по три БМП у кожній. За кілька годин до початку їхнього штурму артилерія ЗСУ попередньо обстріляла російські позиції з американської РСЗВ М270. «Ми прорвали лінію фронту, і ворог почав панікувати, — розповів Олег, — Вони запанікували, тому що ми атакували відразу всі передові позиції, і скрізь був прорив».

До кінця першого дня наступу рота Олега просунулася приблизно на 18 км, досягнувши Волохового Яру. Захоплення цього населеного пункту дозволило ЗСУ перерізати дві основні магістралі, що ведуть в Ізюм та Балаклію. Так само швидко підрозділ молодого офіцера просувався і далі на південний схід протягом кількох днів, зустрічаючи лише відносно невеликий опір. Згідно з початковим планом, рота Олега мала на сьомий день зайняти позицію на висоті на північ від Ізюма, приблизно в 65 км від початкового пункту наступу. Проте напередодні цього дня Олега разом з іншими командирами викликали на нараду. «Половина [російських] підрозділів в Ізюмі — можливо, навіть більшість — просто тікають, — сказав командир їхнього батальйону. — Отже, ми заходимо в Ізюм».

Підрозділ Олега увійшов до міста одним із перших, зайнявши один із російських блокпостів. А коли пізніше вони дісталися центру Ізюма без втрат, то були приголомшені втечею росіян. У місті вони знайшли робочі та готові до бою танки, кинуті артилерійські гармати, готові вести вогонь, повні «під зав’язку» паливні цистерни, тонни боєприпасів та легкої зброї. У росіян було все, що необхідно для серйозної оборони, вважає Олег, — окрім волі до бою та, ймовірно, достатньої кількості людей. Звільнення Лимана далося його роті значно дорожчою ціною, проте він продовжує воювати на Донбасі і «не може дочекатися» звільнення рідного Старобільська.

Підготуватися до прориву ЗСУ окупантам завадила бюрократія та брехня командирів. Попри всі старання командування ЗСУ зберегти наступ у таємниці, росіяни зрештою здогадувалися, що українці «щось задумують», пише WP. Однак, за словами Сирського, завдяки російській бюрократії ця інформація «ні до кого не дійшла або не була взята до уваги».

У Пентагоні ж вважають, що керівництво Росії не до кінця усвідомлювало вразливість своєї армії на харківському фронті, оскільки командири на місцях брехали своїм начальникам. За словами високопоставленого представника міністерства оборони США, інша гіпотеза провалу РФ полягала в тому, що Росія усвідомлювала наближення наступу, однак у неї не було достатньої кількості людей, щоб зупинити його.

Розгром на Харківщині став шоком для Москви. Успішний наступ України «шокував Кремль» і «вразив Москву», пише WP. Фактично саме ці події змусили Путіна поспішити з анексією територій, які РФ не контролює, та оголосити «часткову мобілізацію», що стало «найбільшою і найризикованішою ескалацією» з боку диктатора з початку війни. За словами двох джерел WP, лише після прориву ЗСУ на харківському напрямі та призначення Сергія Суровікіна новим командувачем Путін «став отримувати більш неприкрашену картину проблем на полі бою», тоді як раніше топчиновники Міноборони передавали диктатору лише «надмірно райдужні» звіти. Відрив Путіна від реальності вкотре довів приїзд Володимира Зеленського у звільнений Ізюм, констатує WP.

Україні ж наступ дозволив «захопити ініціативу на полі бою, викрити заяви Путіна про анексію як його фантазію, а також зміцнити в Україні і за кордоном віру в те, що Росія може бути переможена». «Наші відносини з усіма партнерами одразу ж змінилися, — підбиває підсумки наступу Олександр Сирський. — Вони побачили, що ми можемо здобути перемогу, а допомога, яку вони надають, використовується ефективно».

Звільнення Херсона

Якщо Харків дав шанс українській армії шанс «увійти в прочинені двері», то Херсон «являв собою суцільну стіну», порівнює дві операції WP. За місяці окупації росіяни спорудили тут цілу мережу окопів та інших серйозних укріплень. Степові простори не давали природних укриттів атакуючим силам ЗСУ, а лабіринт зрошувальних каналів був додатковою перешкодою. Крім того, Москва перекинула сюди свої найкращі війська. Тому херсонська операція стала для ЗСУ набагато складнішим викликом, констатує видання.

ЗСУ планували масштабнішу операцію на півдні, а зосередитися на Херсоні вирішили після планування за участю західних військових та дзвінків з Білого дому. У липні 2022 року українські командири прибули на одну із західних баз у Німеччині, щоб провести військове моделювання наступальної операції на півдні зі своїми американськими та британськими колегами. На той момент командування ЗСУ розглядало можливість значно ширшого контрнаступу по всьому південному фронту, зокрема вихід до узбережжя Азовського моря в Запорізькій області, щоб перерізати «сухопутний міст» між РФ та окупованим Кримом.

Однак під час «кабінетних» навчань з’ясувалося, що з урахуванням чисельності українських військ і запасів боєприпасів ЗСУ Україна ризикує виснажити свою бойову міць, перш ніж досягне цілей наступу. Такі «навчання» групи проводили паралельно: поки українці віртуально переміщували свої бойові порядки (куди і як будуть рухатися підрозділи, а також як відповість на це Росія), американські та британські військові планувальники провели власні симуляції, використовуючи ті самі вихідні дані, але інше програмне забезпечення та методи аналізу. Зрештою вони не змогли досягти ефективної реалізації української моделі.

«Це вони просили нашої поради, — сказав WP високопоставлений представник Пентагону. — І порада була така: «Послухайте, хлопці, ви відкусите більше, ніж зможете проковтнути. Це не спрацює». Гіпотетичний «запорізький» наступ міг не тільки виснажити сили ЗСУ, а й призвести до того, що українські війська опинилися б у котлі, якби росіяни відправили підкріплення з Криму та Росії, вважають у США.

Однак після «кабінетних навчань» та моделювання представники Пентагону мали враження, що ЗСУ все одно сповнені рішучості реалізувати свої плани. Тоді Білий дім повторив висновки американських військових у переговорах з офісом Зеленського. Так радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван обговорював плани наступу на півдні з головою ОП Андрієм Єрмаком, повідомляють джерела WP. Зрештою ЗСУ зупинилися на вужчому варіанті кампанії, сконцентрувавши зусилля на звільненні Херсона.

Керівництво ЗСУ розглядало варіант обмеженого підвищення рівня води в Дніпрі, щоб затопити російські переправи, але не села. Генерал-майор Андрій Ковальчук, якому спочатку доручили очолити південний контрнаступ, пояснив WP, що на Херсонщині ЗСУ не мали можливості швидко просуватися вперед — у тому числі через значне мінування території та природні перепони. Ковальчук сподівався зловити в пастку 25-тисячне російське угруповання військ на західному березі Дніпра. «Моїм завданням було не лише звільнення території. Моє завдання від самого початку полягало в тому, щоб заблокувати й знищити сили [РФ] - тобто не дати їм піти або залишитися живими», — пояснює він. Але якби це не вдалося, завданням Ковальчука було змусити війська РФ тікати.

Удари американськими системами M142 та установками HIMARS по ключових мостах швидко зробили їх непрохідними, проте понтони та мостові переходи військ РФ стали новою проблемою для ЗСУ. Саме тому Ковальчук подумував про те, щоби підняти рівень води у Дніпрі. За його словами, ЗСУ навіть завдали пробного удару по одному зі шлюзів Новокаховської греблі, проробивши три отвори в металі, щоб подивитися, чи може вода Дніпра піднятися достатньо, щоб заблокувати російські переправи, але при цьому не затопити довколишні села. Випробування пройшло успішно, каже Ковальчук, проте цей крок так і залишився крайнім заходом і не був реалізований.

Українське командування непублічно замінило керівника контрнаступу на Херсон. Ковальчук наполягав, що відступ росіян — це лише питання часу, однак у Києві вважали, що українські війська просуваються на Херсонщині недостатньо швидко. Тому командувачем операції був призначений бригадний генерал Олександр Тарнавський, заступник Олександра Сирського під час харківської операції. Високопоставлене українське джерело WP дало зрозуміти, що Ковальчук «не справлявся з роботою», а про ротацію командирів не оголошували публічно, щоб не давати Росії приводів для пропагандистських перемог.

Американська сторона знала про заміну командувача. «Я думаю, деякі люди, ймовірно, були незадоволені простуванням на півдні, — сказав високопосадовець США. — Початок був справді добрим, а потім усе якось зупинилося».

Тарнавський, новий командувач операцією, розповів WP, що застосував деякі з принципів, які він і Сирський використовували в Харківській області — зокрема, атакуючи там, де росіяни найменше цього очікували. Він пояснив, що обрав територію між Миколаєвом та Херсоном — рівні сільгоспугіддя з невеликою кількістю дерев та усіяні бетонними зрошувальними каналами — як місце для розгортання основного наступу. «Розрахунок був на те, що противник не подумає, що ми наступатимемо там», — сказав Тарнавський.

Боротьба за кожен метр та пекло фугасних авіабомб РФ: реалії херсонського наступу. Відповідальність за згадану Тарнавським складну ділянку фронту на північний захід від Херсона лягла на полковника Вадима Сухаревського, командира 59-ї мотострілецької бригади ЗСУ. Його підрозділи намагалися прорвати фронт, попри втрати та запеклий опір окупантів, щоб підібратися досить близько для обстрілу річкових переправ у Херсоні з артилерії. «Боротьба йшла буквально за кожен метр», — розповів Сухаревський.

Не менш складно було українським силам на іншій ділянці битви за Херсон, розповідає 32-річний Юрій, командир роти 35-ї бригади морської піхоти ЗСУ. У звільненні Херсонської області він брав участь з початку вересня, коли повів свої взводи у наступ біля села Брускінське, приблизно у 80 км на північний схід від Херсона. Цей район окупанти зміцнювали кілька місяців, заливаючи траншеї бетоном та ховаючи танки у глибоких земляних ровах. Тут на Юрія та його побратимів обрушилася російська авіація: на українських військових скидали осколково-фугасні авіабомби ФАБ. «Це боєприпас, який не залишає після себе нічого», — каже Юрій, підрозділ якого намагався просунутися на південь, щоб розсікти російські сили на західному березі Дніпра. До жовтня Україні вдалося стабілізувати ситуацію і саме Юрій встановив український прапор у звільненому селі Давидів Брід.

«Народна творчість» ЗСУ та самовіддані херсонські навідники: що ще допомогло Україні звільнити Херсон. Зіткнувшись з елітними російськими десантно-штурмовими війсьами, підрозділи полковника Сухаревського намагалися використати проти ворога найхитріші знахідки, які командир називає «народною творчістю». Українські військові модифікували батареї дронів DJI Mavic, щоб квадрокоптери могли літати вчетверо далі на відстань до 20 км. Вони роздобули реагент, який надає побутовому природному газу його характерного запаху, і використали цей страхітливий «аромат» у ворожих окопах. Вони отримували безпілотники від контрабандистів сигарет і перетворювали їх на самодетонуючі вибухові пристрої. «Наша армія звикла воювати підручними засобами», — констатує Сухаревський.

Не менш складно було українським силам на іншій ділянці битви за Херсон, розповідає 32-річний Юрій, командир роти 35-ї бригади морської піхоти ЗСУ. У звільненні Херсонської області він брав участь з початку вересня, коли повів свої взводи у наступ біля села Брускінське, приблизно у 80 км на північний схід від Херсона. Цей район окупанти зміцнювали кілька місяців, заливаючи траншеї бетоном та ховаючи танки у глибоких земляних ровах. Тут на Юрія та його побратимів обрушилася російська авіація: на українських військових скидали осколково-фугасні авіабомби ФАБ. «Це боєприпас, який не залишає після себе нічого», — каже Юрій, підрозділ якого намагався просунутися на південь, щоб розсікти російські сили на західному березі Дніпра. До жовтня Україні вдалося стабілізувати ситуацію і саме Юрій встановив український прапор у звільненому селі Давидів Брід.

«Народна творчість» ЗСУ та самовіддані херсонські навідники: що ще допомогло Україні звільнити Херсон. Зіткнувшись з елітними російськими десантно-штурмовими війсьами, підрозділи полковника Сухаревського намагалися використати проти ворога найхитріші знахідки, які командир називає «народною творчістю». Українські військові модифікували батареї дронів DJI Mavic, щоб квадрокоптери могли літати вчетверо далі на відстань до 20 км. Вони роздобули реагент, який надає побутовому природному газу його характерного запаху, і використали цей страхітливий «аромат» у ворожих окопах. Вони отримували безпілотники від контрабандистів сигарет і перетворювали їх на самодетонуючі вибухові пристрої. «Наша армія звикла воювати підручними засобами», — констатує Сухаревський.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube